Війна в Україні оголила правду про Росію. Ті, хто не бажав бачити, що держава Путіна має імперіалістичні тенденції, сьогодні змушені зіткнутися з тим, що в Росії відродилися демони 19-20 століть: націоналізм, колоніалізм і тоталітаризм.

Але війна в Україні також оголила правду про Європу. Багато європейських лідерів дозволили Путіну себе і сьогодні в шоці.

Повернення російського імперіалізму не повинно дивувати. Росія повільно відновлювала свої позиції впродовж майже двох десятиліть на очах у Заходу. Тим часом Захід пішов у геополітичну дрімоту замість того, щоб зберігати розумну пильність. Він воліі не бачити наростаючої проблеми, аніж стикатися з нею заздалегідь.

Сьогодні Європа перебуває в такій ситуації не тому, що була недостатньо інтегрованою, а тому, що вона відмовилася прислухатися до голосу правди. Цей голос уже багато років лунає з Польщі.

Польща не має монополії на правду, але у відносинах з Росією ми набагато досвідченіші за інших. Президент Польщі Лех Качинський мав рацію, як Кассандра, яка передбачила падіння Трої, коли багато років тому сказав, що Росія не зупиниться на Грузії і буде прагнути до більшого. І він теж залишився непочутим.

Те, що польський голос ігнорується, є лише прикладом ширшої проблеми, з якою сьогодні бореться ЄС. Рівноправність окремих країн має декларативний характер.

Політична практика показала, що голос Німеччини та Франції має найбільше значення. Таким чином, ми маємо справу з формальною демократією і фактичною олігархією, де владу тримає найсильніший. Крім того, сильні роблять помилки і не здатні сприймати критику ззовні.

Запобіжним клапаном, який захищає ЄС від тиранії більшості, є принцип одностайності. Пошуки компромісу між 27 країнами, чиї інтереси так часто суперечать, іноді можуть бути неприємними, і компроміс може не задовольнити всіх на 100%. Проте це гарантує, що кожен голос буде почутий, а прийняте рішення відповідатиме мінімальним очікуванням кожної країни-члена.

Якщо хтось запропонує, щоб дії ЄС ще більше, ніж раніше, залежали від рішень Німеччини – що означало б скасування правила одностайності – короткий ретроспективний аналіз рішень Німеччини мав би зробити свою справу. Якбив упродовж останніх років Європа завжди діяла так, як того хотіла Німеччина – чи були б ми сьогодні в кращій чи гіршій ситуації?

Якби вся Європа послідувала за голосом Німеччини, не тільки Nord Stream1, але й Nord Stream2 був би запущений. Залежність Європи від російського газу, який сьогодні служить Путіну інструментом шантажу проти всього континенту, була би майже незворотною.

Якби вся Європа прийняла пропозицію президента Німеччини в червні 2021 року провести саміт ЄС-Росія – це б закінчилося визнанням Путіна повноправним партнером і зняттям тих санкцій, які були накладені на Росію після 2014 року. Якби пропозиція, заблокована тоді Польщею, Литвою, Латвією і Естонією, була прийнята, Путін отримав би гарантію, що ЄС не вживатиме реальних дій на захист територіальної цілісності України.

Ми були б сьогодні радше об’єктом, аніж суб’єктом міжнародної політики, якби Європейський Союз замість жорсткої політики захисту власних кордонів – основного атрибуту державного суверенітету – прийняв також запропоновані у 2015 році правила розподілу мігрантів.

Ще тоді Путін побачив, що мігрантів можна використовувати як інструмент у гібридній війні проти ЄС – і у 2021 році разом з Олександром Лукашенком таким чином напав на Польщу, Литву і Латвію. Наша стійкість до наступної великої кризи була б ще нижчою сьогодні, якби ми прислухалися до прихильників відкритих кордонів у 2015 році.

Нарешті: якби вся Європа надсилала Україні зброю в таких масштабах і темпах, як це робила Німеччина – війна давно б закінчилася. Вона б закінчилося абсолютною перемогою Росії. І Європа опинилася б напередодні нової війни. Росія, підбадьорена слабкістю своїх опонентів, піде далі.

Сьогодні будь-який голос із Заходу про обмеження поставок зброї в Україну, послаблення санкцій, залучення до діалогу «двох сторін» (тобто агресора і жертви) – є для Путіна ознакою слабкості. І все ж Європа набагато сильніша за Росію.

Якщо сьогодні ми справді хочемо говорити про демократичні цінності, то настав час великої розплати з європейською совістю. Занадто довго найважливішою цінністю для багатьох країн була низька ціна російського газу. Але ми знаємо, що він міг бути таким низьким через те, що до нього не було додано «податок на крові», який сьогодні сплачує Україна.

Поразка імперіалізму в Європі також є викликом для самого Європейського Союзу. Міжнародні організації можуть успішно протистояти імперіалізму лише тоді, коли вони захищатимуть фундаментальні цінності – свободу і рівність усіх своїх держав-членів. Особливо це актуально для Європейського Союзу.

ЄС стикається з дедалі більшими недоліками в дотриманні свободи і рівності всіх держав-членів. Все частіше ми чуємо, що не одностайність, а більшість має вирішувати майбутнє всієї громади. Відхід від принципу одностайності в наступних сферах діяльності ЄС наближає нас до моделі, в якій сильніші й більші домінують над слабшими й меншими.

Дефіцит свободи і рівності також очевидний у єврозоні. Запровадження єдиної валюти не гарантує сталого і гармонійного розвитку. Насправді євро запроваджує механізми взаємного суперництва, що можна побачити, наприклад, у постійному профіциті експорту одних країн, які протидіють підвищенню курсу власної валюти, підтримуючи економічну стагнацію в інших. У такій системі рівні можливості залишаються лише на папері.

Ці недоліки роблять Європейський Союз особливо вразливим і слабким у протистоянні з російським імперіалізмом. Росія хоче перетворити Європу на щось знайоме і близьке їй упродовж кількох століть – угода сил зі спільно визначеними сферами впливу. Немає потреби говорити про те, що такий «міжнародний порядок» означає для європейського миру.

Частіше шанси захистити права, інтереси чи потреби середніх і малих держав втрачаються у протистоянні з найбільш значущими державами. Це порушення примусових свобод, яке часто здійснюється в ім’я передбачуваних інтересів цілого.

Загальне благо було цінністю, яка лежала в центрі європейського проекту. Вона була рушійною силою європейської інтеграції з самого її початку. Це саме те, що загрожує партикулярним інтересам, зазвичай інспірованим національним егоїзмом.

Система ставить нас у нерівну боротьбу між сильними і слабкими. У цій грі є місце як для найбільших країн, які володіють величезною економічною владою, так і для малих і середніх компаній, позбавлених цього активу.

Найсильніші досягають політичного та економічного панування; останні засуджені на політичний і економічний клієнтелізм.

Для всіх них спільне благо стає все більш абстрактною категорією. Європейська солідарність стає відкритою концепцією, яка зводиться до примусового прийняття фактичного диктату сильнішого.

Скажімо так: порядок Європейського Союзу недостатньо захищає нас від зовнішнього імперіалізму. Насправді все навпаки: інституція й дії ЄС, не вільні від спокуси домінувати над слабшими, залишаються придатними для проникнення російського імперіалізму.

Тому я звертаюся до всіх європейських лідерів з проханням мислити категоріями, адекватними тому часу, в якому ми живемо. А ми на переломі. Імперська Росія може бути переможена – завдяки Україні та нашій її підтримці. Перемога у цій війні – лише справа нашої послідовності та рішучості.

Завдяки поставкам техніки в масштабах, які – судячи з можливостей Заходу – поки що порівняно невеликі, Україна почала змінювати напрямок цієї війни.

Росія продовжує нападати, сіючи смерть і руйнування, вчиняючи жахливі військові злочини – але вже майже півроку моральний дух українців не зломлений.

Бойовий дух російської армії, навпаки, як свідчать дані розвідки, стає дедалі слабшим. Армія зазнає великих втрат. Запаси озброєнь та іншої техніки не є невичерпними, а їх виробництво галузями, що потрапили під санкції, буде дедалі складніше.

Тому ми повинні підтримати Україну в її боротьбі за повернення територій, які були в неї відібрані, і змусити Росію відступити. Тільки тоді стане можливим справжній діалог і фактичне припинення цієї війни, а не просто тимчасова перерва перед наступною агресією. Тільки такий кінець означатиме нашу перемогу.

Ми також повинні перемогти загрозу імперіалізму всередині ЄС. Нам потрібна глибока реформа, яка б повернула спільне благо і рівність на вершину принципів Союзу.

Це не відбудеться без зміни бачення – саме країни-члени, а не інституції ЄС мають вирішувати напрямки і пріоритети дій ЄС, оскільки інституції створюються для держав, а не для себе. 

Основою співпраці завжди має бути розвиток консенсусу замість домінування найсильніших над іншими.

Сучасні обставини змушують мислити в інших рамках.

Ми повинні мати сміливість визнати, що ЄС не спрацював так, як мав би перед лицем кризи COVID і триваючої війни.

Проблема, однак, не в тому, що ми надто повільно йдемо по шляху інтеграції і маємо швидко пришвидшити цей процес. Проблема в тому, що цей шлях сам по собі є хибним. Замість того, щоб зробити два кроки вперед, іноді добре зробити крок назад і поглянути на певну справу з відстані.

Найяскравішою виглядає перспектива повернення до принципів Європейського Союзу.

Мета полягає не в тому, щоб підірвати, а в тому, щоб зміцнити їх, а не будувати, переступаючи їх. Європі як ніколи потрібна надія. І надію можна знайти лише у поверненні до принципів, а не у зміцненні інституційної надбудови.

Euraсtiv