Відомий французький філософ, письменник, експерт і політичний журналіст Бернар-Анрі Леві наприкінці минулого тижня виступив у одному з найбільш впливових аналітичних центрів США "Атлантична рада". І хоча тема півторагодинної дискусії з ним була визначена як "ІДІЛ, Путін та виклик Заходу", французький гість не оминув увагою ситуацію в Україні, нову ідеологію Росії, намагання господаря Кремля повернути світ у минуле та багато іншого. Укрінформ опублікував уривки з найбільш цікавих, на його погляд, запитань і відповідей.

ПРОГРАМА ІДІЛ - ЦЕ КРАХ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ПІД ГАСЛОМ "СЛАВА СМЕРТІ"

- Очевидно, жодна держава не підтримує те, що робить організація "Ісламська держава" в Іраку та Сирії, так само, як теракт на російському авіалайнері, атаки в Бейруті, а також жахливу трагедію в Парижі. Враховуючи це, чи вважаєте ви, що Владімір Путін може все ж таки стати частиною спільної міжнародної реакції на ці загрози?

- Той факт, що жодна країна не схвалює радикальний ісламізм і його злочини, не є безперечним. У нинішній ситуації, коли результат цієї діяльності дійшов до крайнощів, звичайно ніхто цього не підтримує. Але, якщо ви подивитесь на виникнення ІДІЛ, фінансування її на початковому етапі та підтримку цієї організації, стає не таким вже очевидним, що жодна країна не була причетна до цього.

Отже, чи може Путін допомогти світу в цій ситуації, і яку роль він може відіграти? Проблема ІДІЛ - не політична. Ми перебуваємо в протистоянні не з політичним порядком денним, який має свої конкретні ознаки. Це свого роду нігілізм під гаслом "Viva la Muerte", який не має інших програм, крім війни проти цивільного населення та краху цивілізації. Тому в протистоянні цьому не може бути зайвих, і всі, хто приєднується, будуть вітатися.

Тим не менше, я маю сумніви щодо бажання нинішньої російської влади дійсно бути чесним партнером міжнародного альянсу проти "Ісламської держави". Мене бентежать, передусім, спроби Владіміра Путіна посилити діючий у Дамаску режим, на якому лежить більша частина відповідальності за поширення ІДІЛ. Мені незрозуміло, як Росія може вважати нормальним одночасне поєднання двох речей: повалення ІДІЛ та підтримку режиму (Асада - ред.), який породив, пригодував і продовжує надихати "Ісламську державу".

Якщо звернутися до результатів повітряних операцій РФ у Сирії, то видно, що більша частина російських бомбардувань була спрямована на зміцнення режиму Дамаска перед нечисельними залишками ліберальних сил Вільної Сирійської армії. І тільки кілька ударів були нанесені по базах, командних пунктах і тренувальних таборах "Ісламської держави". Цей факт доведений достовірними доповідями про обстановку в Сирії.

Ще кілька днів тому ми не могли сказати, що дії Владіміра Путіна в Сирії свідчили би про його справжню участь у спільній боротьбі проти ІДІЛ. Як буде далі, побачимо. Історія, як казав Карл Маркс, має більшу уяву, ніж окрема людина, навіть якщо вона гарний журналіст або дослідник. Втім, поки що я маю скептичне відчуття та сумніви, але також і сподівання.

АМБІЦІЇ ПУТІНА - ПЕРЕДУСІМ У ЄВРОПІ, НІЖ НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ

- З моменту, як Росія почала бомбардування в Сирії 30 вересня, з'явилися версії, що це було сплановано Путіним для відволікання уваги світу від конфлікту в Україні, або щоб полегшити дипломатичну ізоляцію Росії та окремих людей навколо Путіна після анексії Криму. Чи згодні ви з тим, що це насправді могло бути відведення уваги, та які, на ваш погляд, існують перспективи для ситуації в східній Україні?

- Так, звичайно, це робилось, щоб відволікти увагу. Владімір Путін є справжнім політичним гравцем, і я би сказав, зі своєю стратегією, в якій усі його кроки та дії пов'язані між собою. Він не такий ідіот, щоби бездумно влізати в Сирію, забувши про Україну.

Отже, які пріоритети у Путіна? На мою думку, сьогодні це, очевидно, Україна, і, очевидно, Європа. Якщо ви почитаєте те, що він говорить, що говорять його мислителі, такі як Алєксандр Дугін - ідеолог євразізму, то побачите ідеї на кшталт тієї, що "колапс СРСР був найбільшою катастрофою". Вони вважають, що відповідальність за це несе, в тому числі, Європейський Союз, і тому потрібно взяти реванш. Тож, коли Путін розв'язав агресію проти України, захопив Крим, коли він загрожував країнам Балтії та Польщі, коли відчув слабкі ланки в європейському ланцюзі - Грецію та Угорщину - й почав небезпечну гру, стало зрозумілим, що це є вершиною його порядку денного. На моє тверде переконання, нинішні амбіції Путіна більше стосуються Європи, ніж Близького Сходу.

Вчинивши агресію на Донбасі, він хотів змусити світ забути про Крим, своєю участю в Сирії він допоміг світу відвести погляд від Донбасу і так далі. Його найбільша ціль, очевидно, Європа.

"ДИВНА ХІМІЯ" РОСІЇ: ЕЛЕМЕНТИ ІМПЕРІЇ, КОМУНІЗМУ І ФАШИЗМУ

- Ви сказали, що Путін має власну ідеологію. Отже, якими є його основоположні ідеї та цінності? Наприклад, чи не вважаєте ви, що Росія під його керівництвом є гомофобною країною, де переслідують геїв? До того ж, існує багато прикладів, коли Путін кардинально змінював своє ставлення, скажімо, у відносинах з Обамою: два місяці тому представники російської влади та ЗМІ просто захлинались у люті до Обами, а сьогодні показують, як Путін з милим обличчям потискає йому руку. Коли ви говорите, що Путін підтримує європейських фашистів - так, він робить це з вигодою для себе, але очевидно, він також зав'язує дружбу з ворогами своїх ворогів. Тож якою може бути ідеологія в осіб, подібних до нього? Адже, коли хтось хоче захопити владу над світом або, принаймні, над його частиною, це не обов'язково означає, що він керується власною ідеологією, натомість має очевидну сильну тягу до грошей і влади, а також величезне его.

- Той факт, що Путін змінив своє ставлення до Обами, насправді не такий уже і важливий. Обама - це не метафізичне явище, він піде через деякий час. Проблемою є сприйняття (в Росії - ред.) геїв, ставлення до євреїв, расизм. І щодо всіх цих питань ідеологія Путіна не змінилася.

Такі рамки ідеології є дуже специфічними, вони не схожі на будь-що інше. Завжди небезпечно дивитися на сьогоднішній день крізь призму минулого. Росія сьогодні - це лабораторія, де відбувається дивна хімія з елементами старої імперії, ностальгії за комунізмом, уривками європейського фашизму, відбілюванням ідеї пакту Ріббентропа-Молотова.

Усе це створює справжню основу ідей, які, очевидно, належать Путіну. Втім, я не думаю, що він хоче захопити світ. Я би сказав, що його сприйняття суспільства - це зовсім не те бачення, яке зрощувалося в Європі після Другої Світової та засновувалось на відмові від фашизму, тоталітаризму й колоніалізму. Це - три стовпи, на яких будувався європейський проект. Путін робить все навпаки. Його ідейна основа суперечить тому, у що вірю я, суперечить ідеям відкритого суспільства та не може бути відокремлена від його стратегічного проекту - послабити європейську концепцію.

НОВА ІДЕОЛОГІЯ РОСІЇ - ЦЕ СУП З НЕПОЄДНУВАНИМИ ІНГРЕДІЄНТАМИ

- У розвиток теми щодо ностальгії Путіна за Радянським Союзом. Ви згадали його відомий вислів про "геополітичну трагедію". Чарлі Роуз (американський журналіст - ред.) спитав його щодо цієї цитати, і Путін дав пояснення, говорячи зовсім про інше, ніж від нього очікували почути. Але в цьому зв'язку я хотів би сказати, що ЦРУ, безумовно, цікавилось тим, що у Путіна на думці, і де його справжнє натхнення. Їхні висновки засновувались на вивченні одного з ідеологів Білого руху Росії, якого так багато цитує Путін, - Івана Ільїна. Він належить до тих білих, які боролися з більшовизмом у певний період часу. Враховуючи цей факт, коли ми говоримо про джерела натхнення Путіна, чи дійсно йдеться про його ностальгію за радянським періодом?

- Нова ідеологія (Росії - ред.) - це суп, в якому є багато інгредієнтів, і які переварюються та створюють зовсім інший продукт. Це той випадок, коли ви маєте речі, що не можна поєднати. У Німеччині 1920-х років також був суп, у якому варилися шматки старого німецького язичництва, бажання взяти щось від більшовизму, національний консерватизм і національний більшовизм - багато елементів, які варилися в одному котлі та які, зрештою, породили нацизм. У Франції на початку XX століття також був суп.

Сьогодні в Росії ми маємо подібний феномен. Так, це не ностальгія, це реактивація деяких старих ідей, зв'язок старих і нових формулювань в ідеях, які представив, зокрема, Дугін. У такі моменти історії, коли з'являється нова ідеологія, завжди виникає дивна суміш нового і старого - старих ідей, відроджених новими поглядами.

Важко вгадати точно, куди рухається Путін, дуже складно спрогнозувати. Але очевидно, що це не несе нічого гарного ні для України, ні для Європи, ні для ідей відкритого суспільства, у які ми віримо, втім, на мою думку, недостатньо сильно.

- Єдина особа, кому дійсно на руку те, що відбулося в Парижі, це Путін, оскільки Європа вже ладна заплющити очі на події в Україні, аби залучити Путіна як союзника проти ІДІЛ. Наскільки можливий сценарій, у якому Європа може відмовитися від України?

- Боюся що ця сирійська афера (Кремля - ред.) може спрацювати як диверсія, щоб допомогти Путіну "занурити" свої руки глибше в Україну. Але це неможливо навіть уявити. Це було би справжньою ганьбою для нас, якби ми стали б настільки сліпими, настільки прямодушними та настільки дурними, щоб продовжувати просто спостерігати за подіями в Україні, натомість "носитися" тільки з ІДІЛ. Тоді ми будемо останніми з найостанніших. Я не можу уявити, щоб громадська думка європейців та американців взяла би на себе таку історичну відповідальність.

Ярослав Довгопол, Вашингтон.