За словами Віталія портникова, саме на руках таких ескадронах смерті кілька вбивств, звірячі знущання з Ігоря Луценка та Дмитра Булатова.
"На совісті влади – фактична інтеграція правоохоронних органів з цими структурами. Це справжня неоголошена війна проти власного народу", – написав Портников на своїй сторінці у Facebook. Нагадаємо, що пізно ввечері 30 січня знайшли зниклого тиждень тому лідера Автомайдану Дмитра Булатова. За його словами, викрадачі його різали і розпинали. Про це повідомив телеканал TVi.

Цю ж тему ескадронів смерті розвинула газета "День" у публікаці "Позиційні тези"  Олексія Подольського - однієї із жертв цього таємного спецпідрозділу.

1. Українські ескадрони смерті — сталий системний елемент устрою не лише правоохоронної системи України, а й вагомий інструмент найвищих політичних посадовців у боротьбі з політичними та бізнесовими опонентами, що використовується значно масштабніше, ніж про це здогадується наше суспільство, а тим більше — міжнародна громадськість.

2. Цей захищений державною таємницею й абсолютно безконтрольний механізм — «сємьорка», «розвідка», «наружка» (міліцейські поганяла різних часів) — дістався українським президентам у спадщину від комуністичної номенклатури. Перші секретарі КПУ — і Хрущов, і Шелест, і Щербицький — у боротьбі з українськими патріотами та дисидентами-правозахисниками доручали виконання найбрудніших справ — провокацій, насильства та вбивств — саме так званій наружці. Це було як у 1950, 1960, 1970-х роках, так і під час перебудови. Варто також пам’ятати, що саме ці таємні підрозділи МВС (а не КДБ) були головними виконавцями масового залякування, приниження єврейського населення, саме вони здійснювали побиття єврейських активістів та ліквідацію релігійних лідерів у всі часи протидії від’їзду бажаючих взяти участь у розбудові сучасного Ізраїлю.

3. За часів незалежності цей механізм не зазнавав жодних реформ, які б унеможливлювали його злочинне використання. Більше того, він став ще цинічнішим та бруднішим, адже на зміну ідеологічним виправданням комуністичної доцільності прийшли звичайні кримінальні «поняття». (Часи Луценка також не знали жодної спроби виправити ситуацію.)

4. Всі українські президенти від Кравчука до Януковича ретельно забезпечували кадрову спадкоємність та ментально-виховні традиції цієї потужної структури. Наприклад, генерал Фере, який був виконавцем злочинних забаганок Щербицького, навіть у похилому віці на глибокій пенсії мав окремий кабінет в адміністрації Кучми у кількох метрах від приймальні президента, майже там «на посту» й помер. Саме його вихованцями були й Юрій Кравченко, й Олексій Пукач, на погони яких лився нескінченний зорепад. А зараз ми вже маємо справу з учнями та послідовниками вбивці Гонгадзе. Жодних реформ, жодних люстрацій — адже вдячним українським президентам так зручно завжди мати під рукою таємного ката з командою «орлів», які й за друзями прослідкують, і конкурентів приберуть, і журналісту голову відріжуть, аби не гавкала на президентське сонечко.

5. На закритому процесі Пукача прокурор назвав сталий термін цієї служби — «спецуха», так ще від сталінських часів на професійному сленгу «топтуни» називають між собою злочинні доручення політичних авторитетів. Це не обов’язково щось криваве — інколи навіть дрібне і смішне. Наприклад, голова Адміністрації Президента Литвин доручав генералам «наружки» відстежити ту «гречку», в яку від Литвинової дочки стрибав його зять (із матеріалів справи). Сучасна таємна поліція України надає терористичний сервіс vip-класу: це може бути і підпал, і фабрикація кримінальної справи, і захоплення, і побиття, і вбивство — що завгодно, при цьому дана міліцейська фірма завжди гарантувала професійну чистоту виконання, обірвані кінці й абсолютну безкарність. За більше ніж 60 років — єдиний прокол: справи щодо вбивства журналіста Гонгадзе, захоплення й катування Подольського та замаху на життя народного депутата двох скликань Єльяшкевича. І це навіть не провина «наружки»: підвела любов замовника побазікати, та ще й дозволити записати те, про що більш-менш розумна істота не говорить уголос навіть на самоті.

6. Про методи конспірації й захист таємниці у цій службі можна і треба говорити багато й довго. Але наведу лише один приклад: водій, що вивозив мене на катування — Мариняк, — був офіцером-оперативником. Як з’ясувалося на процесі, ні знайомі, ні родина не знали, що цей мовчазний і непомітний чолов’яга не просто десь крутить баранку, а справжній оперативний майор. Та що там знайомі або сусіди: рідна мати лише під час судового процесу дізналася, що син служив у міліції і вже майже досяг спеціальної пенсії.

7. Зрозуміло, що в умовах конфлікту, що його розв’язав Президент проти власного народу, масштаби використання міліцейських «ескадронів смерті» виросли в рази. Але методики і характерний почерк залишаються незмінними.

8. Так само незмінною залишається імперська шовіністична ментальність членів цієї структури, яку пестили десятиріччями і яка була й є умовою первісного зарахування до лав таємних катів. Ескадрони смерті як учора, так і сьогодні демонструють звірячий антисемітизм та люту ненависть до всього українського (спів гімну під катування, «допоміг тобі Бандера?», вбивство лише за те, що був львів’янином). Щодо безпосередньої участі російських виконавців — вона не виключена, але самостійна робота російської сторони виглядає досить сумнівною. Така самостійна діяльність вимагає доскональної обізнаності щодо «землі» і щодо об’єктів полювання, які пересуваються по цій «землі».

9. Головним подразником масового засудження став «Беркут», що знаходиться на поверхні, «очі в очі». Але не менш, а можливо і більш загрозливою є законспірована діяльність, коли метою є залякування або ліквідація лідерів, журналістів, організаторів, без яких громада перетворюватиметься в рухливий, але безсилий натовп.

10. Навіть після повного перезавантаження влади послідовне і системне розкриття, знищення і покарання системи залишатиметься майже нездійсненним. По-перше, миттєва, а головне послідовна люстрація міліції, прокуратури, СБУ та судів — це площина фантазій. А дійові особи цієї системи, що майже поголовно коїли злочини, навряд чи будуть ентузіастами рубання власних рук. По-друге, хоч хто буде наступником Януковича — матиме неабияку спокусу самому скористатися готовим продуктом. А ми добре знаємо, що опозиційний резерв України має чимало претендентів на президентство, моральні якості яких, або їхні ідеологічні принципи, майже забезпечують таємній поліції збереження роботи та гарантії безкарності в обмін на високий злочинний «професіоналізм». Приклад «справи Гонгадзе» свідчить про те, що кінці будуть обрублені. Так само, як і за Ющенка, фальшуватимуться справи, вбиватимуть свідків, які, як Кравченко, двічі стрілятимуть собі у голову — зачищатимуть тонкі місця, знищуватимуть докази у будь-який спосіб (по справі Гонгадзе, коли система опинилася у куті до цієї «роботи», було залучено навіть Конституційний Суд України, що вилучив зі справи головний доказ щодо замовника Леоніда Кучми — плівки Мельниченка.

11. Єдиним шляхом подолання проблеми є шлях міжнародного слідства та міжнародного кримінального переслідування, що уособлює Гаазький трибунал. Адже ті злочини, що системно коїла українська правоохоронна система і суди, мають усі ознаки злочинів проти людяності, відтак підпадають під юрисдикцію міжнародного правосуддя.

12. Безальтернативність цього шляху дозволяє не зволікати і не чекати зміни політичної влади. Немає жодних перешкод для української громади розпочати процес притягнення до кримінальної відповідальності тих, хто використовує сьогодні «Беркут» і «наружку» як інструмент боротьби. Було б помилкою також згубити або «вибачити» «подвиги» Кучми. Саме така громадська ініціатива разом із міжнародним правосуддям зможе ліквідувати в Україні злочинні механізми та інститути правоохоронної системи, що дісталися нам від комуністичного тоталітаризму. Так на міжнародних процесах видужувала від нацизму Німеччина, а згодом комуністична Югославія. За українським прецедентом неодмінно цим шляхом очищення мають пройти і Білорусь, і Росія.