Передусім прошу пробачення за втручання. Немало людей пожертвували багато чим задля цих протестів проти української корупції і хижацького політичного класу. Врешті, вони досягли того, що ще зовсім недавно здавалось неможливим. І мені не хотілося б, щоб висловолені тут міркування піддавали сумніву повагу, на яку заслуговують протестувальники. Проте , здається мені, що багато з них знають, проти чого вони виступають, однак не знають, за що саме.

Написане може виявитись корисним для вас, якщо ваша мета –тривале процвітання і безпека нашої України, зміна обличчя нації, яка нині розірвана між російською та американо-європейською сферами впливу. Врешті-решт, це могло б дати поштовх до цікавої дискусії.

КОНТЕКСТ

На мій погляд, історія України – це історія переможеної аристократії. Двічі в українській історії: спочатку монголи, а потім більшовики винищували найбільш обдарованих українців: успішних, талановитих лідерів перемагали, вбивали або депортували. Те, що було б потенційно нищівним ударом для будь-якого суспільства, стало свідченням міцності нашого народу. Між цими катастрофами відбувався жахливий, спрямований на асиміляцію українців, тиск із боку Росії та Польщі – накинутий феодалізм та жорсткий спротив йому з боку наших козаків.

Ці воїни зберегли живою українську ідею, і цьому ми завдячуємо саме їм, однак, незважаючи на легендарну впевненість у власних силах та міцність духу, козаки не спромоглися створити досить заможне суспільство, щоб протистояти ворожим сусідам. Аграрної ментальності недостатньо для заможності.

Українці палко бажали повернення своїх давніх князів, і це й досі робить їх вразливими перед різноманітними ошуканцями: президентами, олігархами, посадовцями, депутатами. Занадто довго, занадто багато з нас прагнули, щоб володарі робили для нас те, що ми мали б зробити самі. Чим сильніший володар, тим захищенішими ми почувалися. Це легка дорога до пекла, сповнена обіцянок, що інші люди несуть відповідальність за вашу безпеку і процвітання.

Ми довіряли тиранам захист від наших сусідів, замість того, щоб довірити сусідам захистити нас від тиранів. На жаль, неможливо купити право власності зі знижкою. Шлях до процвітання – важкий та довгий, і люди самі повинні нести тягар власної безпеки і благополуччя.

Труднощі лякають, однак нема на то ради. Це – єдиний шлях. Ніхто ще не зміг вижебрати свій шлях до волі. Істинне і міцне право власності треба заслужити і захистити. Ніхто не зробить цього за нас. Як сказав британський поет Байрон: «Хто хоче бути вільним, має вдарити першим».

Те, що лишається від давнього благородства України, існує тільки в нашій крові і більше ніде. Перший крок до вільного суспільства – це віра у власні можливості.

ВЕЛИКА ШАХІВНИЦЯ

На думку багатьох, Україна – це велика шахівниця, де двоє гравців змагаються за розширення свого впливу. Інтереси ж українців мають другорядне значення. Гравцями на великій шахівниці є центральні банки американсько-європейської сфери впливу та російська адміністрація Путіна.
Політичну боротьбу в Україні нерідко характеризують як змагання між корумпованими політиками, яких підтримують західні спецслужби (Юлія Тимошенко), та корумпованими політиками, залежними від російських спецслужб (Віктор Янукович).

Українці не мусять обирати одного з двох тиранів. За словами французького письменника доби Ренесансу Мішеля Монтеня: «Людство дуже некомпетентне у зціленні власних хвороб. Воно так не терпить сверблячих виразок, що думає лиш про те, як їх позбутися, за будь-яку ціну… На зло необов’язково заступає добро, його місце може зайняти інше, ще гірше зло».

Зверніть увагу, що обидва гравці за «великою шахівницею» потребують корумпованих політиків. Якби для цих гравців забажали встановити право власності, то ми б не мали причин для критики. На жаль, все не так. Право власності можна лише здобути.

ТРИ ПРАВА

Я не зупинятимусь на питанні, чи має Україна приєднуватися до ЄС, оскільки не знаю відповіді. Однак я хотів би попередити вас про певні небезпеки, яких ви можете не знати, й порадити, як захистити незалежність України.

Кожне з трьох прав, про які йтиметься далі, допоможе значно підвищити добробут українців. Зверніть увагу на те, що жодна з цивілізацій, які сусідять з Україною, не мають цих прав на порядку денному. Потрібно наполягати на цих правах.

1.    Право на місцеву автономію. Дозволити областям, районам і містам вирішувати проблеми і надавати послуги, які сьогодні надаються на державному рівні. Допоки ми не маємо можливості обирати на наших виборах ангелів, місцева автономія залишається єдиним способом дійсно обмежити корупцію. Політики поводитимуться інакше, якщо люди матимуть змогу покинути територію з корумпованою системою управління і перейти туди, де чесні правила.

2.    Право на захист вашого дому, сім’ї та бізнесу. Згадайте нестримне рейдерство в Україні. Подумайте про бандитів, які розкрадають фермерський урожай. Ми маємо довіряти нашим сусідам у справі захисту від криміналу, замість довіряти злочинцям захист від сусідів.

3.    Право на вибір грошей. Дуже сумно, що сьогодні люди зазвичай не розуміють ні природи грошей, ні того, що вони не завжди були справою держави. У Швеції багато різних валют конкурували поміж собою аж до 1906 року. У США в XIX ст. використовували сотні різноманітних приватних валют. Гроші є одним із найбільш важливих і найменш зрозумілих факторів – як у політиці, так і в економіці. Як висловився британський банкір Маєр Амшель Ротшильд: «Дайте мені контроль за грішми нації, і мені буде все-одно, хто приймає закони». Вільні люди потребують можливості вибирати свої гроші: гривні, євро, долари, срібло, крипто валюту, золото, срібло, сигарети або будь-що інше.

Будь-якого з цих трьох прав достатньо для потужного перетворення суспільства. Будь-яке з них, належно захищене, навзаєм захистить українське суспільство від поганого впливу як з боку Кремля, так і з боку центральних банків.

Усі три права вкупі зробили б рішення політичного керівного класу цілком неважливими.

ЗАЛЕЖНІСТЬ І ПОНЕВОЛЕННЯ В СУЧАСНОМУ СВІТІ

Сьогодні банкіри розмірковують, чи буде сформований в Україні новий уряд. Вони також намагаються впевнитися в тому, що новий уряд залишить українців відповідальними за ті гроші, які назичив режим Януковича. Було б розумно відповісти їм: «Ні. Ви безвідповідально позичали гроші настільки корумпованому урядові. Борги режиму Януковича мають зникнути разом із цим режимом. Українці не повинні брати відповідальність за дурне кредитування». Така відповідь неприйнятна для них.

Поневолення в сучасному світі спрацьовує через ілюзію захисту. Тиран, котрий прагне поневолити (неважливо, чи це колишній агент КГБ в Москві, чи головний банкір у Брюсселі), перш за все, має визначити той орган влади в потрібній країні, який надає послугу для людей. Подумайте про знижки на газ чи пенсійну систему.

Такі системи, як правило, корумповані та неефективні з двох причин: через бюрократію та крадіжки чиновників. Але оскільки системи служать громадськості, то їх розвал загрожує цілому правлячому політичному класу. Тож тиран із Москви чи Брюсселя надає гроші в борг або укладає інші угоди саме з місцевими політиками.

Такі системи не збанкрутують так, як це може статися з бізнесом. Вони занадто важливі для легітимності місцевого політичного класу, який бере все більше боргів та укладає нові й нові угоди задля того, щоб відвернути колапс органів державного управління. Крок за кроком місцеві політики стають ще більш залежними від іноземної підтримки і боргів. Ще важливішим для них стає захист їхнього статусу та охорона вкрадених багатств. Так вони стають агентами іноземних сил.

Є багато прикладів цього. Один із найяскравіших: у 2011 році грецький прем’єр-міністр Ґеорґіос Папандреу зробив несподіваний хід і закликав своїх співгромадян проголосувати за те, чи варто Греції приймати фінансову допомогу від Світового Банку, а чи ефективнішим буде вихід з ЄС. Менш як за три дні його скинули з посади і замінили на Лукаса Пападемоса, колишнього співробітника надзвичайно могутнього банку Goldman Sachs. Позику Греція взяла дуже швидко.

Порада:

1.    Усвідомте, що залежність зростає через те, що правлячий політичний клас захищає власні інтереси і бере позики (відповідальність за які лежить на громадянах), натомість не дозволяє корумпованим та неефективним системам розвалитися.

2.    Довіряйте місцевим системам. Якби управління споживанням газу або пенсійною системою відбувалося на місцевому рівні, їхній крах не викликав би національної кризи, лише кризу області чи міста. Корупція місцевих політиків була б обмеженою, оскільки люди переїжджали б на менш корумповані території.

3.    Довіряйте приватним системам. Бізнес не може заподіяти вам шкоди, пропонуючи щось продати. Ви завжди можете відмовитися від поганих послуг. А коли уряд обкладає вас податками та купує послуги від вашого імені, у вас немає такої можливості. Існує прецедент приватної ситеми соціальної підтримки. Зацікавлені можуть прочитати більше про MUTUAL AID SOCIETIES, які дбали про американців доти, допоки їх замінив урядовий welfare.
Зручно вірити в те, що хтось інший подбає про тебе, однак легкий шлях веде до поневолення націй. На складному шляху місцевих автономій ми мусимо терпіти місцеві невдачі корумпованих систем в обмін на все більш відповідальне врядування.

Ми співаємо «душу й тіло ми положим за нашу свободу», однак справжня ціна за звільнення може бути набагато нижчою. Потрібно лише відмовитися від державних пенсій і віднайти місцеві самоврядні та приватні рішення.

ЄВРОПА І САМОВРЯДУВАННЯ

ПРИРОДА ЄВРОПИ

Уявіть собі світ XV століття. Ви побачите, як безмірні армії Османської імперії захоплюють Константинополь, столицю Візантійської імперії, або дивовижні палаци китайського Забороненого міста в часи розквіту династії Мін. Натомість в Європі в той час можна було побачити лише дрібні розкидані племена, кожне з яких мало свою мову і культуру, час від часу воювало з іншим племенем, і всі вони перебували у стані, який ми могли б назвати політичною анархією.

Хто б міг подумати, що через декілька століть не османи чи китайці, а ті розрізнені народи почнуть панувати у світі, заселяти інші континенти, визначати 90% світової економічної активності та експортувати цивілізацію до всіх частин світу.
Не політичний союз, а саме розрив заклав основи європейського дива та сучасної цивілізації.

Тож якщо українці бажають стати європейцями, вони мають ними бути: створювати невеликі автономні спільноти, децентралізуватися, відновити магдебурзьке право для кожного міста, містечка чи регіону, що готові взяти відповідальність на себе. Магдебурзьке право має й українську історію. В Києві навіть є відповідний пам’ятник, хоча вже майже ніхто тут не пам’ятає про дух цього права. Політична децентралізація та місцева автономія – це перевірені основи процвітання.

ЄС НЕ Є ЄВРОПЕЙСЬКИМ

Європейський Союз – це не Європа. Ним керують колишні комуністи та головні банкіри, котрі прагнуть політичної централізації. Вони небезпідставно вважають місцеві культури та національні суверенітети перешкодами на шляху до політичної централізації, тож активно руйнують ці перешкоди.

«Проблема» національності виникала й раніше. Ленін говорив: «Патріотизм – це одне з найглибших почуттів, що міцно вкоренилося в людських серцях впродовж сотень і тисяч років, відколи існують їхні малі батьківщини. Можна сказати, що він становить одну з найбільших і виняткових труднощів на шляху революції пролетаріату».

Зовсім недавно міністр закордонних справ Великобританії Джек Строу писав: «Ми маємо переосмислити наше ставлення до таких понять, як “незалежність” і “суверенітет”».

Коли ірландські виборці відкинули договір з ЄС, їх змусили голосувати за нього знов і знов, щоразу змінюючи відтінок аромату пропаганди, аж доки, нарешті, договір пройшов.

Пітер Сазерленд зі Світового банку Goldman Sachs і Глобального Форуму з міграції та розвитку порадили ЄС «підірвати» європейські етноси масовою міграцією.

Голова Європейської Ради Герман Ван Ромпей сказав, що «час гомогенної національної держави закінчився». Деякі німецькі соціал-демократи на користь імміграції навмисно розчиняли німецьке населення, зменшуючи «найгірші характеристики нації».

Кожна тиранія потребує гомогенізації культури на тій території, де вона прагне правити. Українці мали б розуміти це. Коли Радянський Союз прагнув правити світом, то намагався зробити кожного росіянином. З різних причин, передусім географічних, українці зазнали головного удару насильницької інтеграції.
ЄС працює делікатніше, не використовуючи методів на взірець русифікації, натомість стираючи національну ідентичність та місцеву автономію. Вони намагаються створити те, що марксисти називали «новою соціалістичною людиною» – людиною без коренів і без роду, що нагадує грудку глини, якій лише треба надати форму.
Якнайкраще з цього приводу висловився чеський письменник Мілан Кундера: «Боротьба людини проти влади – це боротьба пам’яті проти забуття».

ЗАБУТА ОБІЦЯНКА ЄВРОПИ

Забута нині риторика створення ЄС обіцяла всезагальний достаток, за який не треба платити. Обіцяли зробити багатшим кожне суспільство. У величезному, катастрофічному провалі цієї обіцянки може переконатися кожен, хто лиш має бажання:
-    уряди балансують на межі банкрутства;
-    європейські Центральні Банки шукають ще більш вигадливих схем та евфемізмів, щоб приховати друк грошей;
-    безробіття в Єврозоні досягло найвищого рівня з початку нового тисячоліття. Безробіття серед молоді в Греції та Іспанії сягає 60%;
-    виробництво скорочується;
-    непрацюючі позики європейських банків подвоїлися за період з 2008 по 2012 роки і тепер становлять майже 1,2 трильйона євро;
-    господарська й національна заборгованості продовжують невпинно зростати.

Стикаючись з очевидними невдачами, бюрократи в Брюсселі поводяться так, як і всі справжні тирани, – вони полюють на «диверсантів», «куркулів», людей, які не вкладають справедливу частку в загальну справу.

Полюють на тих, хто ухиляється від сплати податків, водночас встановлюють високі податкові пороги та безвнескові пенсійні схеми. Для вирішення проблем пропонують більше влади і більше контролю. У жовтні Канцлер Німеччини Анґела Меркель наполягала на тому, що ЄС має прискіпливо наглядати за національними бюджетами. Відтак якщо ми втратимо пильність, то договір з ЄС може стати наступним Переяславом – тимчасовим полегшенням в обмін на тривалу втрату суверенності.

Ми досі можемо поїхати на протест до Києва, однак Брюссель розташований значно далі.

Так, Захід набагато заможніший від України, однак це старе багатство. Надто багато українців не можуть відрізнити багатство від паразита, що ним живиться.

Замість того, щоб поспішати на борт корабля, який тоне, українці мали б створити основи для майбутнього успіху, забезпечивши право місцевих автономій, самозахисту та конкуруючих грошей. А забезпечивши ці права, ми зможемо вирішити – приєднуватися чи ні. Ми вже будемо в безпеці.

КУЛЬТУРА ТА ЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ

Політична централізація з надзвичайною силою впливає на культуру. Французи були першою західноєвропейською нацією, що стала великою державою. Сьогодні Франція має єдиний центр культури, багатства і влади – Париж. До XIX ст. Німеччина складалася із сотень князівств і тисяч незалежних міст із магдебурзьким правом. Де саме розташований центр німецької культури, грошей і влади? У Гамбурзі? Мюнхені? Берліні? Кьольні? Франкфурті? Бонні? Ще довго після того, як Франція стала централізованою, розрізнені німецькі князівства зберігали свободу розвивати власні економіку, культуру і політику без володарів. Кожне князівство змагалося за те, щоб мати кращий університет, кращий театр, кращі вулиці й парки.

Є докази на користь того, що селяни втікають від жорстоких князів до ліпших. Це єдиний відомий рух, що запобігає корупції. Коли володіння великі й утікати нікуди, політики можуть вільно красти і зловживати своїм становищем.

ПОХОДЖЕННЯ ЗАЛЕЖНОСТІ

Можливо, хтось із читачів здивується, коли дізнається, що системи соціального забезпечення, такі, як пенсії, медичне страхування і безкоштовна освіта, вперше з’явилися в Німеччині Отто фон Бісмарка. Він якраз об'єднав людей, не звиклих до політичної централізації, і для цього розробив систему залежностей. Бісмаркові йшлося про те, щоб створити ілюзію, ніби без його медицини не було б жодних ліків взагалі, без новоствореної системи освіти не існувало б шкільництва, а без його пенсійної системи люди не змогли б собі зарадити.

Цей підхід виявився настільки ефективним, що його почали копіювати політичні класи інших країн, тож сьогодні він мало чим відрізняється у всьому світі.
Я закликаю до створення місцевих та приватних рішень у питаннях медицини, пенсій і освіти. Ви так боїтеся відповідальності за власне здоров'я, що готові поставити під загрозу все, чого нині досягнули? Хіба ви не можете поглянути на проблеми освіти так само сміливо, як ви дивились на «Беркут»? Хіба ви не можете подбати про літніх людей так самовіддано, як годували й одягали протестувальників на Майдані?

Ухиляння від власної відповідальності і дозвіл на створення неймовірної бюрократії запросить іноземні сили – чи то європейські, чи російські – сіяти борги і залежність. Така поведінка змусить новий керівний політичний клас вибирати між Україною та центральним банком чи Кремлем.

ОСВІТА

Чи справді українці хочуть вічно воювати зі своїм міністром освіти? А що було б, якби школами керували з області так, як у США цим займаються міста? Чи не стишило б таке рішення конфліктів між українцями, замість розпалювати їх? Чи не змусило б воно корумпованих керівників освіти відповідати за наслідки своєї діяльності?

Ви можете відповісти, що для націоналістів, наприклад, дуже важливо, щоб усі українці вивчали в школі боротьбу УПА проти нацистів. А може, ліпше змиритися з незгодою? Чи не досить знати правду для себе? Чи допоможуть спроби переконати всіх у своїй правоті у процесі створення загальнодержавної системи освіти? Чи не здається вам, що таким чином ви створите систему, яку легко зможуть контролювати ваші опоненти?

ХТО САМЕ Є УКРАЇНЦЕМ?

Багато націоналістів інстинктивно підтримують політичну централізацію. Вони побоюються, що коли центральний уряд не контролюватиме людей, то вони перестануть бути українцями. Постає питання: що сьогодні є мірилом українського? І як українська ідея працювала досі без централізації?

Отже, хто саме є українцем? Чи сплата податків центральній владі в Києві справді зробить когось українцем? Кожен, хто приїде до Канади, може пересвідчитись, що наші емігранти берегли там свою культуру і традиції з такою пристрастю, як мало хто тут. Вони не перестали бути українцями лише тому, що більше не перебувають під політичним контролем Києва.

Коли політики намагаються контролювати культуру, вона гине в болоті корупції і журби. Коли ж вони звільняють її, вона розвивається й квітне. Вона надихає інші культури.

СУСПІЛЬСТВО ВИСОКОЇ ДОВІРИ

Не варто сприймати Україну як острів корупції в чесному світі. Ми робимо так тому, що постійно оглядаємося на Захід. Насправді корупція – це норма у всьому світі, а країни Європи, зокрема західної та північної, радше винятки. Суспільство високої довіри, яке вони зуміли створити, слід вважати дивом і рідкістю, і його, звісно, варто наслідувати.

Створення такого суспільства високої довіри можна охарактеризувати як поширення на ціле суспільство моралі сім'ї. При цьому кожен ставиться одне до одного, як до родича. Південна і Східна Європа ніколи не досягали такого поширення моралі. У них аграрна мораль, якій притаманна вірність родині окремо від лояльності до всього суспільства. Існують одні правила ведення бізнесу з родичами, і зовсім інші – з рештою громадян. Невипадково саме Південна і Східна Європа залишаються більш корумпованими.

Аграрна мораль непридатна для великого простору. Вона працює в межах родини чи села, однак не може реалізовуватись у великій країні. Вона підштовхує до шахрайства і захисту економічних переваг за допомогою насильства і законодавства. Перешкоджає людям займатися тим, що є, по суті, найважливішим – конкурувати. Людство має змагатися у безкровній ринковій конкуренції. Потрібно прийняти виклик конкуренції в роботі та бізнесі без використання законів чи насильства для захисту можливостей.

САМОЗАХИСТ

ПРАВО ВОЛОДІННЯ ЗБРОЄЮ

Протести показали мужність і братерство наших людей. Чому ж ми запрошуємо злочинців для захисту від наших сусідів, а не запрошуємо сусідів для захисту від злочинців?

Дуже просто визначитися щодо дозволу чи заборони на загальне володіння вогнепальною зброєю, спираючись на конкретні приклади. Розстріли у школах повсякчас згадують для дискредитації ідеї володіння зброєю. Натомість тисячі випадків, коли люди успішно захищалися від злочинців, як аргументи на користь необхідності зброї мають значно менший розголос.

Траплялось, що масовим розстрілам у школах перешкоджали озброєні студенти, викладачі чи сусіди – наприклад, у місті Перл, штат Міссісіпі в 1997 році та в Правничій Школі Аппалачі в 2002 році. Випадки запобігання розстрілам рідкісні, оскільки більшість шкіл не дозволяють людям носити зброю на своїй території, що водночас дозволяє злочинцеві бути єдиним, хто має гвинтівку.

Іншим суттєвим наочним доказом на підтримку вогнепальної зброї можна назвати швейцарців або мешканців американського міста Кеннесо, штату Джорджія, в якому у 1982 році мер прийняв закон про те, що кожна сім’я в місті повинна мати зброю (цікаво, що виконувати закон ніхто нікого не примушував). ЗМІ пророчили катастрофу – щоденні розстріли та вбивства, однак сталося протилежне. Злочинність зникла. З моменту прийняття закону населення збільшилося з 5000 до майже 30 000. 2013 року аналогічний закон прийняло ще одне місто в Джорджії.

Можна також згадати про те, як вплив мафії в США 1920-х років зростав саме в містах і штатах, де зброю було заборонено законом.

Однак у нашій розмові все ж ліпше покладатися на емпіричні свідчення. У Гарвардському університеті нещодавно було опубліковано дослідження рівня вбивств у різних країнах Європи. Зокрема, автори звертають увагу, що Російська Федерація забезпечує дуже суворий контроль над зброєю в руках своїх громадян, проте статистика вбивств у РФ залишається досить високою. Число вбивств у Росії в чотири рази перевищує показники «завалених стволами»  у Сполучених Штатах Америки.

На думку дослідників, «результати дозволяють припустити, що там, де вогнепальна зброя обмежена, використовують іншу зброю для здійснення вбивства». Інакше кажучи, ліквідація вогнепальної зброї не виключає вбивства, а посилений контроль за зброєю (як наприклад, у Росії) не знижує суттєво рівня вбивств.

Дослідження також показує, що окремі європейські країни зі значними показниками володіння зброєю – такі, як Норвегія , Фінляндія , Німеччина і Франція, – відзначаються напрочуд низькою статистикою вбивств. Порівняйте їх із Люксембургом, «де пістолети зовсім заборонені, а володіння вогнепальною зброєю будь-якого виду мінімальне, натомість показник скоєних убивств за 2002 рік у дев'ять разів вищий, ніж відповідно в Німеччині».

Коли в 1996 році пістолети заборонили в деяких частинах Великобританії (після стрільби в школі містечка Данблейн), вбивства з використанням пістолета скоротилися, проте загальні показники убивств й інших насильницьких злочинів значно зросли. Заборона пістолетів в Австралії призвела до аналогічних результатів.

Натомість рівень злочинності в Чикаґо з 2010 року чи  у Вашингтоні з 2008 року, коли обмежувальні закони про зброю були скасовані рішеннями вищих судів, показав, що кількість насильницьких злочинів значно знизилася.

За опитуванням 2005 року двадцяти двох тисяч американських шерифів і керівників поліції, 92% респондентів наполягають, що законослухняні громадяни, як і раніше, повинні мати право купувати зброю для самозахисту. 66% вважають, що національний дозвіл на приховане носіння зброї (нині незаконне у багатьох штатах) «знизить показники насильницьких злочинів». Попередні масштабні опитування, проведені Southern States Police Benevolent Association та Law Enforcement Technology Magazine, дали подібні результати.

Критики права володіння зброєю, оперуючи емпіричними даними, вдаються до зіставлення двох цілком різних культур. Скажімо, порівнюють вищий показник убивств в США і нижчий у Британії. Це шахрайський хід. Вони не звертають уваги на той факт, що навіть на початку ХХ століття, коли в обох країнах володіння зброєю було дозволеним, у Штатах уже тоді рівень убивств був вищим. Вони ігнорують і те, що високі показники рівня убивств в Америці зумовлені даними з міст, в яких володіння зброєю незаконне, що рівень убивств у Великобританії зріс після того, як там заборонили зброю, що США навпаки знизили показники злочинності в тих місцях, де володіння зброєю дозволили.

Тож насправді озброєне суспільство – це мирне суспільство.

ГВИНТІВКА

Потужні гвинтівка чи карабін – це, мабуть, найважливіша зброя для вільного суспільства. Гвинтівку рідко використовують для злочинних дій, оскільки її важко сховати. Кожна людина має відповідальне право володіти гвинтівкою і вправлятися в стрільбі та безпечному поводженні зі зброєю. До безпечного поводження входить вимога ніколи не наводити гвинтівку на іншу людину, якщо не маєте наміру стріляти. Незалежно від того, чи гвинтівка заряджена. Гвинтівку треба тримати дулом до землі.

ЗБРОЯ І ПРОТЕСТ

Хоч озброєне суспільство – це відмінна довготривала стратегія для миру і процвітання, для протестувальників небезпечно братися за зброю.
Поки мітингарі використовують несмертельні форми насильства, вони звертаються до світу: «Держава пригнічує нас». Іншим державам легко підтримувати таку позицію. Якщо ж протестувальники вдаються до цілком летальних форм насильства, їхня позиція звучить так: «Ми є державою».
Відтак співчувати стає все важче, а війна стає більш ймовірною.

ГРОШІ

ЗНЕЦІНЕННЯ ГРОШЕЙ

Не існує іншої проблеми великого суспільного значення і водночас украй мало вивченої, окрім грошей.
Історію світу можна було б розповісти з позиції людей, що намагаються вибрати собі гроші, та урядів, що силою примушують людей прийняти гроші як державні.

У 27 році нашої ери за часів імператора Августа давньоримські динари містили 95% срібла, у 117 році за імператора Траяна – уже 85%. Можна зробити висновок, що після збору податків римська скарбниця потребувала більше грошей, тож вони плавили зібрані монети, додаючи туди дешевші метали, і карбували монети знову. У 180 році нашої ери за часів Марка Аврелія, останнього з «п'яти хороших імператорів», у монеті було 75% срібла. 60% срібла в 200 році нашої ери за правління Септимуса і 50% срібла в 210 році нашої ери, коли на троні був Каракалла.

Після різкого падіння якості грошей в 260-х роках (з метою фінансування воєн) в монеті залишилося лише 0,5% срібла. Нові срібні гроші були викарбувані в 300 році нашої ери за імператора Діоклетіана. Відтоді знову починається процес знецінення монети. Впродовж усієї своєї історії римляни знаходили різні способи змусити людей прийняти зруйновані гроші.

Такий самий процес відбувається й нині. Його мало розуміє більшість людей. Стверджують, що Ленін говорив про те, що найпростіший спосіб зруйнувати суспільство полягає у знищенні його грошей, адже ніхто не втямить, що відбувається, а коли нарешті стане зрозуміло, то буде пізно чимось зарадити.

ЕФЕКТ КАНТІЛЬЙОНА

Чому держави намагаються монополізувати гроші? Відповідь проста: створювати гроші легше, ніж збирати податки. Однак для ефективності процесу творець грошей має бути монополістом. Він повинен змусити людей використовувати свої гроші і запровадити кримінальну відповідальність за використання конкуруючих валют.

Процес, при якому створення фальшивих грошей забирає багатство від людей і передає його банкам, вперше описав ірландсько-французький економіст Річард Кантільйон.

Уявіть собі, що населення використовує певні паперові гроші. Центральний банк друкує велику кількість нових. Люди, найближені до центрального банку: урядові чиновники, представники бізнесу, що тісно пов’язані з урядом, самі банкіри – всі вони отримують нові гроші, перш ніж ціни на ринку зміняться. Оскільки вони витрачають гроші на реальні матеріальні речі: автомобілі, нерухомість, одяг, землю тощо, то ціни зростають. Нові гроші циркулюють в економіці, але до моменту, доки вони опиняться в громадян, далеких від центрального банку, ціни вже зросли всюди.

Справжнє матеріальне багатство перейшло від людей, далеких від центрального банку, до людей, близьких до нього.

ТРАГЕДІЯ ФАЛЬШИВИХ ГРОШЕЙ

Погані гроші найімовірніше призводять до війни. Сполучені Штати відмовилися від золотого стандарту в 1861 році, щоб друкувати гроші для громадянської війни. Оскільки конкуруючі валюти, як і раніше, були поширені, то держава мусила повернутися до золотого стандарту після війни. Потім крок за кроком його позбулися. Кінцевий зв'язок між доларом і золотом розірвали в 1971 році. Сьогодні казначейство США має право друкувати нові гроші, саме цим, власне, вони постійно й займалися.

До початку ХХ століття всю міжнародну торгівлю вимірювали в золоті. Європейські країни, що тоді здійснювали 90% світової економічної активності, відмовилися від золотого стандарту незадовго до Першої світової війни. Світові війни не були б настільки катастрофічними, якби уряди фінансували їх із податків громадян. Друк фальшивих грошей зробив руйнівні війни можливими.
Фальшиві гроші створюють фальшиву аристократію. В суспільстві з надійними грішми найбагатші, найуспішніші люди повинні брати участь хоча б в якійсь економічній діяльності. Вони мусять керувати заводами або копальнями, надавати певні товари чи послуги, в яких існує потреба. У суспільстві, що використовує фальшиві гроші, аристократами стають люди, котрі мають безпосередній стосунок до центрального банку.

Фальшиві гроші ведуть до культури боргу. Коли гроші постійно знецінюються, люди частіше беруть кредити, замість заощаджувати. Вони мають стимул брати участь у такій небезпечній поведінці, адже $110, які потрібно заплатити, завтра можуть коштувати менше, ніж $100, які вони мають можливість взяти в борг сьогодні.

КОНКУРУЮЧІ ВАЛЮТИ

Конкуруючі валюти існували впродовж багатьох періодів історії, наприклад в Америці в XIX ст. чи у Швеції до 1906 року. Нема підстав для кримінальної заборони конкуруючих валют, що витримують ретельну перевірку.

Доки люди вільні у виборі грошей, центральні банки, які контролюють велику частину світу, не мають влади над ними.

Вільні люди мають вільно вибирати свої гроші. Історично склалося так, що срібло і золото були найбільшими конкурентами паперових грошей. За останні роки неймовірну популярність здобули Bitcoin та інші криптовалюти.

ІНШІ ЗАУВАГИ

ПРАВА ВЛАСНОСТІ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВО

Більшість прав можна звести до прав власності, так само як правову діяльність можна вважати тлумаченням застосування майнових прав. Створення і захист приватної власності уже можуть бути достатньою підставою для побудови заможного суспільства.

Товари і послуги ми отримуємо завдяки підприємцям. Подумайте про всі ті речі, якими ви насолоджуєтесь у своєму житті. Скільки з них надають підприємці, а скільки – держава? А ще порівняйте якість товарів і послуг, які надають підприємці, з якістю того, що надає держава.

Підприємці відповідально, без насильства, конкурують на ринку, вони змагаються, щоб побачити, хто ліпше надасть вам те, чого ви хочете.

Від працівників підприємці відрізняються тим, що мусять відкласти на певний час задоволення. Підприємець вкладає гроші і працю в надії побачити прибуток через місяці або роки. Для того, щоб відбувалася підприємницька діяльність, він має відчувати, що його власність захищена.
Для потужної великомасштабної підприємницької діяльності, що вимагає величезних інвестицій і створює тисячі робочих місць, майнові права повинні бути дуже сильними. Підприємці розглядають урядовців і злочинців як дві потенційні загрози для їхньої власності.

МОДЕЛІ ДЛЯ ПРОЦВІТАННЯ

Українці звикли оглядатися на Захід у пошуках прикладу того, як треба структурувати уряд. Однак потрібно також  звернути увагу на два дивовижні приклади недавніх успіхів: Дубай – місцезнаходження найвищих хмарочосів світі та центр торгівлі на Близькому Сході, – і Синґапур – одна з фінансових столиць зростаючої азійської економіки. Ще п'ятдесят років тому Дубай був безплідною пустелею, а Синґапур – островом, укритим джунглями. Ні там, ні там не було надто багато природних ресурсів. Нині обидва міста належать до найбільших у світі. Вони домоглися цього завдяки створенню надзвичайно сприятливому для бізнесу середовища і сильних прав власності.

Зверніть увагу, що природні ресурси не фігурують як умова для процвітання. Існує відоме економічне явище, що називається «прокляттям природних ресурсів». Його застосовують для характеристики багатих на ресурси країни, які однак часто бідніші від країн, що не мають природних ресурсів. Причина може полягати в тому, що багаті ресурси призводять до появи олігархів, котрі пригнічують економічну свободу громадян країни. У багатьох випадках громадянам було б ліпше з економічною свободою і міцними правами власності , ніж із хоч якимись природними ресурсами.

ДЕМОКРАТІЯ

Поняття «демократія» надто часто використовують як бойовий клич під час акцій протесту, подібних до нашої. Та гадаю, багатьох читачів може вразити, що засновники Америки писали про демократію .

Джон Адамс: «Пам'ятайте, демократія ніколи не триває довго. Вона швидко вичерпує себе. Ще не було демократії, яка б не вчинила самогубства».

Джеймс Медісон : «Демократія – це найбільш мерзенна форма правління… демократії завжди були провідниками неспокою і розбрату; і ніколи не виявляли сумісності з особистою безпекою чи правом власності; а їх життя назагал були настільки короткими, наскільки жорстокими були їхні смерті».

Томас Джефферсон : «Демократія – це ніщо інше, як влада натовпу, де п'ятдесят один відсоток людей вирішує, що будуть робити сорок дев'ять інших». Окрім того, «республіка – це єдина форма правління, що не перебуває безперервно у стані відкритої або прихованої війни з правами людства».

Голова Верховного суду Джон Маршалл: «Між збалансованою республікою і демократією різниця така ж, як між порядком і хаосом».

Принаймні, на їх власну думку, ці люди не створювали демократію, а захищали суспільство від неї, створивши республіку – країну, в якій невеликим групам людей було надано максимальну місцеву автономію.

ПОЗИТИВНІ Й НЕГАТИВНІ ПРАВА

Декларуючи права, слід приділяти увагу тому, які вони – позитивні чи негативні. Приклад негативного права: «Право народу зберігати і носити зброю не повинно порушуватися» або «Повноваження, яких ця Конституція не передає й не забороняє Сполученим Штатам, зберігаються відповідно з