Парламентська фракція "Голос" вимагає відставки міністра внутрішніх справ і голови Нацполіціі. А президент Зеленський вдає, що ця історія його не стосується. Відсутність адекватної реакції глави держави на безчинства поліцейських у Кагарлику свідчить про його слабкість.

Розбита палицею вітрина реформи української поліції

П'ять років тому з великим розголосом в Україні запустили реформу тодішньої міліції. Ека Згуладзе і Хатія Деканоідзе, які мали досвід аналогічних реформ у Грузії, були запрошені на роботу до Києва. Вони взялися за перебудову правоохоронної системи України, яка отримала важку спадщину часів СРСР. Перші кроки по створенню Національної поліції України та набір до її лав нових співробітників, з якими українці вважали за честь зробити селфі на вулиці, давали надію, що в країні нарешті з'явилася структура, яка може захищати людей і її вже не потрібно боятися.

Деканоідзе була налаштована на масштабне реформування МВС, на звільнення офіцерів, котрі себе дискредитували, і на побудову ефективної правоохоронної структури. Але всі її зусилля наштовхувалися на супротив системи. Колишні міліціонери, які не пройшли переатестацію, через суди відновлювалися на посадах, на місцях відбувалися косметичні кадрові зміни, а поліція нічим особливим не відрізнялася від міліції. У підсумку в листопаді 2016 року Хатія Деканоідзе пішла у відставку, заявивши про втручання політиків у роботу поліції.

Після звільнення Згуладзе і Деканоідзе стало остаточно зрозуміло, що система, яку створили ще в СРСР і модернізували за часів незалежної України, виявилася міцнішою, ніж це здавалося реформаторам. Палиця в руках тих, хто завжди себе вважав вищим за суспільство, вдарила по вітрині реформ у МВС. Корупція в поліції не зникла, "кришування" бізнесу - теж, знущання і насильство - тим більше. МВС України було і залишається однією з найбільших силових структур у країні - понад 150 тисяч співробітників, підлеглих одній людині - Арсену Авакову. Міністру, з впливом якого можна порівняти хіба тільки вплив самого президента. Але й це не факт.

"Вічний міністр" Аваков

Аваков має унікальну здатність політичного виживання. От уже впродовж шести років він залишається главою МВС. Арсен Борисович пережив на цій посаді чотирьох прем'єрів і п'ять урядів. Спроби Петра Порошенка приборкати Авакова не увінчалися успіхом: той був і залишається політичним важковаговиком в Україні. Йому підпорядковуються Нацполіція, Нацгвардія, Держслужба з надзвичайних ситуацій та з міграційних питань. Всемогутність глави МВС це не політичні байки, а реальність, на що потрібно зважати і Володимиру Зеленському.

Перемогти на виборах 2019 року нинішньому президентові вдалося багато в чому завдячуючи саме Авакову. Якби не позиція Арсена Борисовича, який кинувся руйнувати виборчі "сітки" команди Порошенка, невідомо, чим би закінчилися вибори для Зеленського. Після своєї перемоги Володимир Олександрович змушений був залишити Авакова в кріслі міністра, незважаючи на риторику про необхідність нових облич у владі. Керівник МВС прекрасно усвідомлює, що в умовах кадрового безладу в оточенні Зеленського його позиціям нічого не загрожує.

Міністр внутрішніх справ, схоже, вже й сам повірив у свою унікальність і всемогутність. Але величезна влада, як відомо, вимагає і величезної відповідальності. До неї Аваков, схоже, не готовий. Про що ще раз нагадала трагедія в Кагарлику. У критичній ситуації всемогутній міністр сховався за своє найближче оточення. Тортури, побиття і насильство безпосередньо в поліцейському відділку, на жаль, не стали приводом для публічного вибачення зі сторони Авакова. Не кажучи вже про заяву про відставку. Арсен Борисович хоче і далі виглядати всемогутнім, а не жалюгідним і тим, хто просить помилування у президента.

Врадіївка Зеленського

Трагедія в Кагарлику дуже схожа на історію семирічної давнини, яка трапилася у селищі Врадіївка Миколаївської області. Тоді спроба прокуратури "відмазати" капітана і старшого лейтенанта міліції, які вчинили групове зґвалтування і ледь не вбили свою жертву, викликали масові протести в регіоні і в Києві. Власне, з цього в 2013 році й почалося падіння режиму Віктора Януковича. Нинішній заступник міністра МВС Антон Геращенко переконує, що не варто порівнювати Кагарлик з Врадіївкою, тому що поліцейських-ґвалтівників ніхто не звільняє від відповідальності. Місцевий відділ поліції розформований, підозрювані в СІЗО, на інших офіцерів чекає переатестація. Мовляв, чого ще треба?

Однак, українці в 2020-му, як і в 2013-му, вимагають справедливості. І, перш за все, для тих, хто наділений владою і порушує закон. Рік тому під Києвом від кулі поліцейських загинув 5-річний хлопчик Кирило Тлялов, який грався на дитячому майданчику. Підозрювані недавно вийшли на свободу під заставу. А ось обвинувачені відомством Авакова в убивстві журналіста Павла Шеремета - волонтер Юлія Кузьменко та учасник конфлікту на Донбасі Андрій Антоненко - досі в СІЗО. Хоча докази МВС виглядають не дуже переконливими. І начебто всі перед законом рівні, але дехто, виявляється, таки рівніший за інших.

Мовчання Авакова в історії з Кагарликом пояснюється тим, що він не хоче брати на себе відповідальність за підлеглих, які порушили закон. Але відсутність реакції Зеленського - це спроба уникнути відповідальності вже за дії Авакова. Так, Кагарлик це - не Врадіївка, а Зеленський - не Янукович. Але Володимиру Олександровичу все ж доведеться відповідати за главу МВС. Адже рік тому він залишив Авакова в уряді під свою особисту відповідальність. І ця відповідальність вимагає оцінки дій або бездіяльності міністра. Її відсутність свідчить про слабкість Зеленського, яка в підсумку буде дуже дорого йому коштувати. Оскільки весь той негатив, який і далі акумулюватиме не до кінця реформоване МВС, ляже і на президента. І з таким багажем йому годі й мріяти про другий президентський термін.

Автор: Сергій Руденко - український журналіст і політичний оглядач. Видав декілька книг про українських політиків.

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не співпадати з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.