На політичну стабільність в державі найбільше впливає рівень економічного благополуччя громадян.

Як економіст я вивчав проблеми малого та середнього бізнесу в Україні і мав можливість оцінити результати впливу державних рішень на економіку держави та становище громадян. Асоціація роботодавців Львівської області, яку я очолюю, є ініціатором багатьох починань та законотворчих пропозицій, що були визнані та запроваджені в Україні.
На жаль, за роки Незалежності в Україні нагромадилися проблеми, які важким ярмом лягли на плечі нинішньої української влади, та без вирішення яких неможливі кроки з розбудови та зміцнення держави.

Перелічу найважливіші з них:
•    монополізація найважливіших сфер економіки;
•    занепад української промисловості та села;
•    тінізація економіки;
•    знецінення національної валюти;
•    розростання корупції та криміналізація влади;
•    витік капіталів у офшорні зони;
•    зростання бідності;
•    виїзд працездатного населення за кордон;
•    параліч фіскальної системи та нездатність держави наповнити пенсійний фонд;
•    повна залежність від зовнішньої допомоги;

Ця ситуація створила дуже складні політичні наслідки:
•    зневіра населення у здатності влади проводити реформи;
•    деградація політичної системи;
•    низький рівень оцінки України та української влади щодо здатності проводити реформи за кордоном.

Виходячи із ситуації, що склалася у суспільстві, закономірно виникають справедливі запитання:
•    чи є в у владі люди, здатні правильно оцінювати ситуацію та проводити необхідні реформи?
•    чи є у влади та громадянського суспільства бачення необхідних змін?
•    чи є взагалі шанс провести зміни на благо українського народу?

Будучи переконаним прихильником системних радикальних економічних реформ, які можуть доволі швидко поліпшити стан справ у економіці, та, як наслідок, усунути причини практично всіх решти проблем, зокрема, поліпшення життєвого рівня населення та подолання бідності, детінізації економіки, наповнення солідарного пенсійного фонду і т.д.,  я хочу запропонувати владі шляхи їхнього проведення.

Говорячи про необхідність системних реформ мусимо зрозуміти наступні запитання:
1.    Для чого потрібні реформи і що вони мають змінити?
2.    Чи вони усувають причини негативних явищ?
3.    Звідки взяти ресурси?
4.    Чи є альтернативні варіанти змін?

Ми мали можливість відстежувати досить незграбні та несистемні пропозиції змін від уряду. Нам пропонували:
•    боротьбу з корупцією;
•    дерегуляцію;
•    створення ринку землі;
•    децентралізацію;
•    приватизацію залишку державного бізнесу.

У суспільстві зараз широко обговорюють обіцяне урядом підвищення мінімальної заробітної плати в 2017 році до 3200 гривень. Але щоб дати – треба мати! А за  популізм країна змушена буде розплатитися черговим зростанням інфляції, скороченням промислового виробництва, зростанням безробіття та ще вищим рівнем тінізації економіки.

Ми не бачимо спроб зміцнювати українську економіку через розвиток внутрішнього ринку, подолання монополізму та розвиток конкурентних відносин, стимулювання зменшення затратності  у виробництві та поліпшення якості українських товарів шляхом запровадження найсучасніших інноваційних технологій. Тільки такі дії зможуть зробити українських товаровиробників конкурентними на зовнішніх ринках.

Спільно із науковцями та представниками бізнесу ми тривалий час вивчали проблематику української економіки і переконані, що зволікання у проведенні реформ тільки ускладнить ситуацію в державі. Наведу кілька варіантів конче потрібних реформ. Вони зачіпають сферу наповнення пенсійного фонду та оподаткування,

Чому реформи потрібні саме в сфері оподаткування?

Для  української економіки характерні дуже негативні складові елементи, які впливають на економічний стан держави. Це рівень тінізації (40-50%), відсутність дешевих коштів у банківській системі для кредитування економіки, знецінення гривні, низький рівень купівельної спроможності українських споживачів, витікання вільних коштів у офшорні зони, виплата заробітної плати у конвертах (до 60%), низька ефективність сільськогосподарського виробництва через домінування сировини у сільськогосподарському виробництві, неконкурентність українських товарів навіть на внутрішньому ринку за ціновими показниками через технологічну відсталість та надмірну енерго- та матеріалозатратність. Не можна не згадати застосування законних схем мінімізації сплати податків через зловживання спрощеною системою оподаткування та звітності. Така ситуація завдає непоправної шкоди економіці в цілому та економічній безпеці держави, зокрема.

На мою думку, найскладнішою для держави є проблема наповнення коштами пенсійного фонду та забезпечення невідкладних виплат пенсій громадянам, які досягли пенсійного віку. Після зменшення ставки єдиного соціального внеску до 22% дефіцит пенсійного фонду досягнув 150 млрд. гривень,

Єдиний соціальний внесок, як джерело наповнення солідарного пенсійного фонду, втратив своє значення. Будь-які маніпуляції із зміною його розміру не дадуть позитивних результатів. Існуючі на сьогодні розміри пенсій для більшості пенсіонерів перебувають нижче межі бідності, встановленою ООН. Крім цього, в Україні найгірше становище в Європі щодо співвідношення кількості працюючих до пенсіонерів. Підвищення пенсійного віку, яке в майбутньому потрібно буде запроваджувати, суттєво також не вплине на поліпшення пенсійного забезпечення громадян.

У цій ситуації найдоцільніше буде взагалі відмовитися від єдиного соціального внеску, як джерела наповнення пенсійного фонду. Його можна зберегти лише для компенсації виплат з тимчасової втраті працездатності, виплат  допомоги у зв’язку із нещасними випадками та у зв’язку із безробіттям.

Звільнення навантаження на фонд оплати праці від нарахувань у пенсійний фонд дозволить повністю детінізувати процеси виплати зарплати у конвертах, а це приведе до подвоєння податкових надходжень у місцевих бюджетах.

Ми пропонуємо запровадити новий компенсатор наповнення пенсійного фонду. Ним повинен стати податок із продажів в розмірі 5% вартості товарів. З цього моменту ми будемо формувати розмір пенсійного фонду залежно від обсягів споживання, які безперечно будуть постійно зростати і в держави не буде проблем із підвищенням розмірів пенсійних виплат.

Для забезпечення цієї реформи в державі буде необхідно забезпечити контроль над грошовими розрахунками. Для цього треба буде встановити обмеження готівкових розрахунків (не більше 30 – 50 тис. грн.) та забезпечити повсюдне застосування електронних розрахунків платіжними картками через банківські термінали в торгівельних підприємствах та інших пунктах продажу та надання послуг.

Забезпечення контролю над грошовими розрахунками дозволить збільшити осяг контрольованого державою товарообороту з 1 до 3-4 трильйонів гривень та дозволить легалізувати основну частину тіньового обороту в державі.

Для досягнення бажаних результатів Україна може використати досвід багатьох країн: Грузії, Тайваню, Словаччини, Мальти та інших країн. Для підприємств з невеликими обсягами продажів запровадження реєстраторів розрахункових операцій варто здійснити за рахунок державних коштів.

Збільшення податкового навантаження на споживача через запровадження податку на купівлю можна компенсувати зменшенням податку на додану вартість на продовольчі товари, вироблені в Україні. Диференційована (зменшена) ставка ПДВ (VAT) на продукти харчування запроваджена майже в усіх країнах Європи. Сьогодні неефективність господарювання в Україні викликає подив у цілому світі. Держава, яка володіє третиною світових чорноземів, отримує з агропромислового сектору лише 11% ВВП і менше 3% податкових надходжень. Зменшення ПДВ до 5% (найдоцільніше встановити нульову ставку) відкриє шлях  до глибокої переробки вирощеної сільгоспвиробниками продукції, розвитку фермерства та кооперації на селі і, як наслідок, до відродження сільських територій.  (Подібну реформу із 2012 року проводить Румунія).

Не можна не оминути проблему ефективності адміністрування податку на прибуток. Сьогодні розмір цього податку становить 18%, але не зважаючи на його відносно невелику ставку, цей податок сплачують менше 10% підприємств. За оцінкою Міністерства фінансів України 1500 підприємств формують 70% державного бюджету, що менше 1% від кількості зареєстрованих підприємств. Лише 5% суб’єктів підприємницької діяльності мають оборот більше 20 мільйонів гривень на рік. Така ситуація не може не викликати занепокоєності. Громадськість України сьогодні турбує стан криміналізації економіки, витікання коштів, з метою несплати податків, у офшорні зони та зростання податкового навантаження на законослухняних платників податку.

Для детінізації економіки та стимулювання інвестиційних процесів в Україні доцільно знизити ставку податку на прибуток до рівня 10% за прикладом країн Балканського півострова та Кіпру. Треба також врахувати що в країнах Європейського Союзу триває процес поступового зниження ставок цього податку.

Війна на Сході України ще більше ускладнила ситуацію в економіці України. Держава впродовж тривалого періоду перебуває в стані глибокої економічної кризи. Економічна теорія рекомендує у цих випадках застосовувати методи монетарного та фіскального стимулювання. Наші пропозиції враховують ці рекомендації та не суперечать зобов’язанням, взятим Україною згідно з Договором про асоціацію з Європейським Союзом.

Отже запровадження системних реформ в податковій сфері не приведе до погіршення економічного стану в державі, а навпаки відкриє мотивацію до розвитку економіки, усуне причини її тінізації, дозволить у короткий час збільшити реальну заробітну плату та створить можливості не тільки до утворення нових стабільних джерел виплати пенсій громадянам, але й запровадження накопичувальних систем пенсійного забезпечення.

Ці пропозиції обговорювались та підтримані на зустрічах із відомими вченими-економістами, зокрема, директором інституту демографії та соціальних досліджень  НАН України академіком Лібановою Е.М., відомим українським економістом професором Кендюховим О.В. та іншими, на нараді із представниками Львівських університетів та наукових закладів. Вони знайшли схвальні відгуки на парламентських слуханнях з проблем підприємництва у Верховній Раді України 30 вересня 2015 року.