11:40 25 серпня 2020 р.
Старший солдат Іван Попіль загинув 17-го травня 2015-го року внаслідок підриву на фугасі. У автомобілі перебували Герой України полковник Андрій Соколенко, волонтери Володимир Боднар, Геннадій Євдокименко та Андрій Романчак. Вижив тільки останній. Іван був водієм, якому довіряв полковник Андрій Соколенко.
Коли загинув Іван його сестра Оксана була на шостому місяці вагітності. Тоді, разом із своїм братом, вона могла втратити не тільки свою маму, себе, а й ще не народжену дитину. Усю її родину, хоч трохи тримало на плаву очікування ще не народженої дівчинки.
Мабуть з того дня, як загинув Іван, його сестра не переставала ставити питанням. Що було в тій службі такого, що Іван проводив там день і ніч? Що так манило його туди, де пахло війною, де розбивались мрії, де обривались життя його друзів?
І Оксана і її мама, пані Марія, пригадують, який неспокійний був їх Івасик у період коротких відпусток. Як рвався до хлопців, як готував форму.
Можливо це, а можливо щось інше підштовхнуло рідну сестру Івана теж іти до війська. Минулого року дівчина підписала контракт у одній з військових частин Збройних сил України на Самборщині.
- Я не знаю, що мене підштовхнуло і чим я мотивувалась. От вже минув рік як я в армії, і зараз я, обертаючись назад, думаю, що ж мене підштовхнуло, про що я думала. Я їхала на довге навчання в Десну, залишила маленьку доньку. Але, мабуть, оце бажання бути таким чином ближче до брата, перекреслило усі страхи. Я не знаю, чи була у мене ще злість, чи я була пригнічена. Все було ще досі як в тумані.
Мама підтримала дівчину. Сказала, щоб та приймала рішення сама.
- Думаю, що в серці у мами були сумніви, щодо мого вибору. Але мама на те й мама, щоб підтримувати своїх дітей, розуміти їх. Вона сказала так: «Думай і вирішуй сама, але пам’ятай, що у тебе є донька». Я знаю, що її серце за Івасиком не перестало боліти але, здається, моє серце в армії ближче до нього.
Дівчина стверджує, що без вагань поїхала б на схід.
- Якщо було б потрібно, я б без вагань поїхала на схід. Але знаю, що ми з донькою та спомини про Івана – це те єдине, що лишилось у мами. Я не хочу, аби вона втратила і це. Зараз разом ми в боротьбі за мамине здоров’я, яке похитнулось за останні роки після загибелі брата. Я хочу щоб вона знала, що я – поруч.
Записала Аліна Новікова, офіцер групи інформації і комунікації ВВ 3002.