20:48 21 червня 2022 р.
Сьогодні, 21 червня, помер відомий львівський політолог, засновник відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України, міграціолог, кандидат історичних наук Ігор Марков.
Ігор Марков боровся зі важкою недугою - меланомою. Він витримав низку надскладних операцій у США. Минулої зими Інститут народознавства НАН України, де він працював, організовував збір коштів для лікування свого працівника.
«Відійшов Ігор Марков. Було йому 59 років. Один з тих, хто формував молодше покоління львівського протестного руху наприкінці 1980-х: "Товариство Лева", Студентське братство, самвидавчий ще "Поступ" з його "Більше поту – менше крові"», – написали в некролозі «Збруча».
Політолог Ігор Танчин згадує про Ігоря Маркова:
"Страшно згадати як давно ми знайомі з Марковим. Він був першим однокурсником з яким я познайомився, поступивши на історичний факультет. Ми, як медалісти, були зараховані раніше за інших і ще з кількома такими самими відмінниками відбували практику, вивозячи будівельне сміття з приміщень географічного факультету. Під час роботи Марков затягнув народну пісню, яких він знав безліч. Пісню підхопили так дружно, що через деякий час появився майор поцікавитися чим це ми займаємося. Тоді, в рік Московської олімпіади, маніфестування своєї українськості було, м’яко кажучи, не вельми модно, але Марков на це не зважав, він завжди жив українськими інтересами, навіть тоді, коли це не те що не було мейнстрімом, але загрожувало значними неприємностями. Пізніше я не раз мав нагоду в цьому переконатися і в студентські роки, і після закінчення університету, а особливо в першій половині 90-х, коли ми разом працювали в Політологічному центрі «Генеза» організатором і натхненником якого був якраз Ігор.
Я колись уже згадував як із легкої руки Маркова став політологом. Повторю цю історію ще раз, бо як на мене вона досить точно характеризує Ігоря і головне – спонукає згадати його з доброю посмішкою. Мені здається, що Ігор хотів би, щоб ми згадували його саме так – з доброю посмішкою.
«…Здається, в 1992, приїхавши до обласного центру, випадково зустрів Ігоря Маркова. Як годиться серед колишніх однокурсників, обмінялися інформацією про спільних знайомих. Ігор згадав про NN, із яким щойно бачився. Позаяк цей тип не тією людиною, про яку хочеться говорити, я вирішив закрити тему фразою, що чітко визначала його місце під сонцем:
– Як він, як і раніше, кожному начальнику без мила в зад лізе?
Відповідь мене вразила:
– Авжеж, у його ментальності домінують елементи сервілізму.
– Що!?
Зайве казати, що не тільки в нашому селі так ніхто не висловлювався, так не говорили навіть по телевізору. Ці слова геть не гармоніювали зі світом, у якому ми всі тоді жили. Радикальна реальність вимаггала граничної ясности у формулюваннях, а слова иншомовного походження радше затуманювали суть.
Варто зазначити, що Марков і раніше вирізнявся, м’яко кажучи, нестандартною лексикою. Пригадую, ще в студентські роки я пробував пояснити йому всю претензійність і неприродність уживання такого, наприклад, громіздкого словосполучення, як «я був цим надзвичайно подивований» замість зрозумілої, динамічної та емоційно наснаженої ідійоми «Я охренів!». Але менше з тим. Цього разу я відчув, що за його химерною фразою не просто невміння адекватно висловлюватися, а щось инше, це було щось не для всіх, мова втаємничених і, можливо, навіть щось подібне до мистецтва.
– Марков, ти ким працюєш?
– Я? – перепитав він. – Я працюю політологом.
– Слухай, я також хочу бути політологом!
– Давай! – дозволив Марков.
Так я став політологом. І було нас уже двоє.
Потому ми організували Політологічний центр «Генеза», і незалежних політологів стало ще більше. Звичайно, ще не стільки, як тепер, але годі вже було порахувати на пальцях обох рук. А далі пішло-поїхало. Ми переконалися, що зібрали непогану компанію, і почали проводити семінари, організовувати конференції, видавати різні огляди, журнали та альманахи, навіть виступали на радійо «Свобода» і, зрозуміло, брали участь у всіх можливих виборчих кампаніях. Але все це вже инші історії».
Важко передати який великий і важливий кусок мого життя відходить разом з Ігорем Марковим. Боляче, що більше його не побачу, не пожартуємо, не поділимося якимись важливими думками. Буду згадувати його з усмішкою і вдячністю за те, що він був у моєму житті і що у мене залишилися тільки хороші спогади. По кому подзвін? По ньому, по мені".
Помер народний артист Євген Федорченко
Не стало учасника гурту Піккардійська терція Ігоря Леська
У Львові помер письменник Роман Дідула
Різдво у Гаю у Львові буде без Остапа Лозинського
Відійшов у вічність відомий львівський журналіст Юрій Кріль