15:56 22 вересня 2016 р.
Відео: Львівський прес-клуб
Через 30 років після Чорнобильської аварії в третьому реакторі демонтовували трубу. І біля неї ремонтникам дозволяли працювати тільки 20 хвилин і не більше. А 30 років тому перші ліквідатори навіть виміряти дозу опромінення не могли, тому що дозиметри не були розраховані на таке.
Про це сьогодні, 22 вересня, під час прес-конференції на тему «Презентація книги спогадів ліквідаторів аварії на ЧАЕС з Львівщини «Чорнобиль. Пам’ять» (з нагоди 30-річчя аварії на ЧАЕС)», яка відбулася у Львівському прес-клубі, повідомив ліквідатор, голова Миколаївської районної організації ЛОО «Союз Чорнобиль України» Ярослав Муха.
Він є тим, кого «чорнобильці» називають між собою «біороботами». Тобто людиною, яка заходила туди, куди не могли дістатися роботи-місяцеходи, й виконувала ту роботу, яку не могли виконати радіокеровані роботи.
- Люди працювали в таких умовах, які не регламентовані жодними конвенціями, жодними законами, жодними дозволами. Мене питали: «Ви ж мали померти, після того, як «схопили» таку дозу радіації». Та ніби так, - говорить він.
За його словами, дуже багато з «чорнобильців» померли, навіть не здогадуючись від чого.
- Ну возив він цемент до реактора. І він там стояв на розвантаженні півгодини, коли там і хвилини не можна було перебувати. А він і сам того не знав. Йому сказали, він виконував. Або ж там буровики стояли наші, з Борислава, готували бетон і заливали стінку біологічного захисту. Вони працювали там по 2-3 години, зробили основну роботу, відгорнули найбільше радіоактивне сміття. А ми навіть їхніх прізвищ не знаємо, - розповідає Ярослав Муха.
Він згадує, як потрібно було очистити трубу – 8 метрів в діаметрі.
- Там є 10 майданчиків, їхня висота – 72 метри. Привезли 10 курсантів з Харкова та 11 курсантів зі Львова. Вони спочатку пустили одну особу з дозиметром ДЗ-5. І в нього як зашкалило 200 рентгенів, бо той дозиметр на більше не розрахований. То той хлопець усі ті майданчики оббігав, хоча не було потреби все вимірювати. І так було зрозуміло, який там рівень радіації, - ділиться своїми спогадами, які не ввійшли до книжки, ліквідатор.
У ті часи він був командиром роти дезактивізації об’єктів інженерно-саперного батальйону Прикарпатського окремого Самбірського полку хімічного захисту. Йому довелося одиннадцять разів виходити на дах реактора і 12 разів працювати в приміщенні.
- Ми заходили в ті приміщення першими. У 1986 році з 1180 приміщень третього блоку було очищено 80. Ми заходили після аварії першими. Там і виміряти не було чим. От після однієї такої кімнати я на десять днів втратив пам'ять. Я пам’ятаю, як нас мили, одягали, як ми там працювали. А що було після того наступні десять днів – не пам’ятаю нічого, абсолютно. Мені хлопці розповідають, що там був день народження, ми десь там були, сиділи. А я не пам’ятаю, - згадує він.