Журналісти у Львові і Дніпрі заперечують законопроєкт про дезінформацію від Мінкульту

Таку ідею, зокрема, обговорили під час першого відеомоста Львів–Дніпро «Які тези Директиви ЄС про аудіовізуальні послуги найповніше інстальовані у нові законопроєкти про медіа (№2693 і №2693-1) та ідейні новели законопроєкту про дезінформацію, а які європейські стандарти ще потребують законодавчого розвитку відповідно до нинішніх умов інформаційного простору в Україні».

– Я бачу дві позитивні речі в цьому законопроєкті. По-перше, відбулося серйозне зрушення в наших медійних колах щодо створення нормальної журналістської асоціації, а не тієї, що існує з 1959 року, чи тієї, яку має створити влада. По-друге, євроунійська резолюція має стосунок до законодавчих ініціатив і вона є помітною. Якщо є ці плюси, то чому наші кола сприйняли це як війну влади проти журналістів? Проросійські журналісти з NewsOne, ZIK, 112 виступили проти законопроєктів через те, що їхні автори хочуть поставити бар’єри перед російською пропагандою та агітацією. Україноцентричні журналісти стурбовані тим, що ці законопроєкти можуть бути повернені проти журналістів, – каже Борис Потятиник, професор Українського католицького університету, доктор філологічних наук, голова редколегії часопису “МедіаКритика”.

За словами професора Бориса Потятиника, усе залежить від політичної волі. Якщо буде політична воля, то ці ініціативи можуть дозволити стримати російську пропаганду у медіа. Але якщо політична воля буде протилежна, то за сучасної української судової системи можливо використати цей закон проти журналістів, блогерів та розповсюджувачів інформації.

Ольга Цап, директорка комунального підприємства “Телерадіокомпанія “Перший Західний” (м.Львів) розповідає, що її підприємство має свою редакційну раду, до якої належать три члени трудового колективу і три депутати. Проте, за законопроєктом, має бути створена наглядова рада, до якої увійдуть представники від 4-х найбільших депутатських груп і фракцій органу місцевого самоврядування, який заснував це підприємство (Львівська обласна рада – ЩЛ), а також 5 членів від громадських об’єднань із зазначенням їх напряму діяльності. А ось про членів трудового колективу у законопроєкті вже не згадано.

– Виходить, що наглядова рада нас цензуруватиме. А громадські об’єднання, що делегуватимуть своїх представників у наглядову раду, як пропонує законопроєкт, будуть не із професійного середовища. У нас є багато запитань щодо прозорості цих громадських об’єднань і тих, хто за ними стоїть. Якщо і має наглядова рада право на існування, то в зовсім іншій редакції. Цей закон зарегульовує нашу діяльність. Будь-яке непродумане регулювання ЗМІ призводить до фатальних наслідків. Закон мав би створити умови для діяльності журналістів, захистити наші права і прописати відповідальність за поширення неправдивої інформації перед суспільством, – наголошує Ольга Цап.

Вона згадує, що в роботі «Першого Західного» були випадки перешкоджання журналістській діяльності, після яких журналісти написали заяви до правоохоронних органів, проте не отримали реакції. Перша ситуація відбулася, коли вагітна журналістка телерадіокомпанії постраждала від «тітушок» під час висвітлення роботи Львівської міської ради. Іншого разу журналісти працювали на червоноградській шахті, коли на них спустили собак. А на іншій шахті з КамАЗу спеціально висипали землю, щоб машина із журналістами не змогла виїхати з території  підприємства.

– Ми є незахищені, а нам прописують лише межі відповідальності– зазначає Ольга Цап. - Не подобається також, як у законі виокремлено «журналіст» і «професійний журналіст», які відрізняються лише належністю до асоціації. Ця асоціація може бути асоціацією «зручних» для влади журналістів.

Про двозначність термінології законопроєкту про дезінформацію говорить і Олег Онисько, шеф-редактор інформаційно-аналітичного інтернет видання «Zaxid.net»:

– В Україні є чинне законодавство щодо наклепів, порушення честі та гідності тощо. Суди працюють, усі охочі можуть звертатися до певних інстанцій зі скаргами. Маємо навіть приклади, коли люди виграють суди за образи приватними користувачами у Фейсбуці. Не бачу потреби в особливому регулюванні. У законі визначають дезінформацію як неповну інформацію. Навіть довідка з СБУ не дає повної інформації про людину. Неповнота інформації – специфічне поняття… Я не проти професійних журналістів, але хто має видавати ліцензію професійному журналісту? А всі попередні спроби створення саморегульованого об’єднання журналістів не були успішними.

За словами Ярослава Жукровського, начальника головного територіального управління юстиції у Львівській області (2015-2017), журналіста, у законопроєкті деталізують те, що насправді не треба деталізувати. Зате, як зазначає Ярослав Жуковський, є низка моментів, на які не звертають уваги взагалі.

– Ініціатори законопроєкту помилково вважають, що закон має бути інструкцією. Маємо проблематику інформаційних агентств. Закон із 1990-х років неактуальний. Потрібно виокремити іншу модель функціонування цього суб’єкта інформаційних відносин, однак у законопроєкті це питання не відрегульовано. Не вирішуємо також проблему зі спрощенням можливості державної реєстрації друкованих ЗМІ та інформаційних агентств. Зараз цю реєстрацію здійснюють сотні працівників органів юстиції, які під час здійснення процедури реєстрації,…нічого не роблять. Ключове питання захисту журналістів оминається в законопроєкті. Варто спершу розв’язати питання, які важливі для журналістського середовища, а тоді переходити до встановлення меж, а не зарегулювання процесів, – закликає Ярослав Жукровський.

Свої думки про ситуацію навколо закону про дезінформацію та окремі його пункти висловили і промовці з Дніпра. Олексій Ковальчук, голова правління Дніпропетровської обласної організації Національної спілки журналістів України, головний редактор газети «Вісті Придніпров’я» наголосив, що позиція Національної спілки журналістів у тому, що для українського медіапростору потрібні прозорі правила, які відповідали б сучасним реаліям медіаринку.

– Базовими законами, за якими ми зараз працюємо, є Закон «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 1992 року. Потрібні зміни, яких вимагає сучасність. Кінцевим результатом втілення нового законодавства про медіа має стати економічна і політична незалежність і рівність усіх, хто створює інформаційний продукт. Не хочеться, щоб влада, прикриваючись зобов’язаннями перед Європою, контролювала ЗМІ. У законі про медіа більшість пунктів присвячені аудіо та відео. Ми пропонуємо не поширювати дію цього законопроєкту на сферу друкованих та онлайн-медіа чи розробити для останніх окремий законопроєкт. Умови діяльності друкованих медіа достатньо викладені в чинному законодавстві і не потребують удосконалення, – пояснює головний редактор газети «Вісті Придніпров’я».

Олексій Ковальчук вважає, що додаткові вимоги, передбачені в законопроєкті (надання Національній раді з питань телебачення та радіомовлення документів про власників видання, фінансових звітів), мають вигляд посилення контролю з боку держави. Це вплине на ситуацію на ринку друкованих медіа, які і без цього переживають певну кризу. Також цей законопроєкт наділяє надзвичайно широкими повноваженнями Національну раду з питань телебачення та радіомовлення.

- У медіапросторі існуватиме надпотужний державний регулятор, який, за задумом авторів, матиме вплив на всі медіа без винятку. Закон мусить передбачати ефективні запобіжники проти корупції чи політичного тиску на членів Національної ради. Окрім цього, треба встановити механізми ефективного громадського контролю за діями цього регулятора.

Головна теза про те, що ми мусимо боротися з дезінформацією країни-агресора, мала б мобілізувати суспільство на підтримку такого закону, але насправді, як каже Владислав Романов, політолог, засновник інформаційно-аналітичного агентства «Придніпров’я», вона може виявитися зброєю зворотної дії.

– Відсутність чіткого визначення «дезінформації» може призвести до знищення журналістських розслідувань, які завжди опинялися на передньому плані боротьби з корупцією. Часто журналісти-розслідувачі здобували свою інформацію із анонімних джерел. Можна зробити і навмисні пастки: підкидати цікаві, соціально значущі теми, цифри, документи, які завтра зникатимуть, а джерела відмовлятимуться від своїх слів. У цьому випадку ЗМІ буде змушене платити мільйонні штрафи - згідно із законопроєктом. Тож спрацьовуватиме потужний механізм самозбереження, самоконтролю, обмеження журналістських розслідувань, – вважає Владислав Романов.

Про маніпулювання терміном «дезінформація» каже і Наталія Бабаченко, директор телеканалу «Відкритий».

–       Якщо журналіст написав щось про владу, представники влади можуть заявити, що він «перекрутив» інформацію. Тоді журналіст, за законопроєктом про дезінформацію, стає винним. Це відбуватися не повинно. Окремий пункт – примусова асоціація журналістів. Самоврядна організація не може бути примусовою. Нам пропонують розділити журналістів на касти. Якщо ми не вступаємо в цю асоціацію, то вважатимемося непрофесійними журналістами, попри досвід у цій професії. Як громадська організація, якою керує влада, може вважатися громадською і захищати журналістів!? Тривожить факт, що визначати індекс довіри до ЗМІ будуть чиновники. Влада зацікавлена в тому, щоб медіа розповідали про неї лише позитивні речі. Не можна давати державі таких важелів впливу на ЗМІ і журналістів. Виходить, що це не законопроєкт про дезінформацію, а законопроєкт про цензуру, – зазначає Наталія Бабаченко.

Ще одну проблему, яку виокремлює директорка телеканалу «Відкритий», – це уповноважений з інформації. Цю людину обирає Кабінет Міністрів, про свою роботу вона звітує владі. Наталія  Бабаченко припускає, що уповноважений може розробляти власну схему, за якою визначатиме, хто розповсюджує дезінформацію. Виходить, що одна людина стає каральним органом для журналістів.

– Бентежать штрафи за дезінформацію, які прописані для журналістів. Таке враження, що автори законопроєктів взагалі не знають, як живуть ЗМІ, особливо регіональні. Для того, щоб сплатити штраф, журналісту треба продати свій будинок, маму, тата, собаку, кота і себе. Люди не подивилися навіть, яка взагалі зараз зарплата. У такому вигляді законопроєкт не можна навіть розглядати, не те, щоб приймати. Мені здається, що цим законопроєктом чиновники шукали межі можливого в журналістській спільноті, – вважає Наталія Бабаченко, директор телеканалу «Відкритий».

Не лише неправильним, але й цинічним вважає законопроєкт Ірина Авраменко, головна редакторка газети “Днепр вечерний”. За її словами, автори прикривають його важливими для українців речами.

– Саме українські ЗМІ були бійцями інформаційного фронту, намагалися протистояти російській пропаганді, яка вривалася в нашу країну. Журналісти їздили на передову, розбивали в редакціях волонтерські штаби. Казати, що війна – це одна із причин, чому нас, журналістів, треба контролювати, – неправильно. Українські ЗМІ треба підтримати. Зараз іде гра із супутниковими каналами. Кодування може повернути частину глядачів у бік каналів із російською пропагандою, – застерігає Ірина Авраменко.

Модератор відеомоста Роман Шостак, керівник медіа проєктів Львівського пресклубу, вважає, що в новому медійному законодавстві варто запровадити державний стандарт якісного інтернету в Україні, а також прописати вимоги до змісту і використання у медіа політичної і соціальної реклами, щоб вони не стали ще одним різновидом дезінформації від імені партій і органів влади.

Відеоміст Львів-Дніпро - перший із десяти відеомостів, які ГО «Львівський пресклуб» проведе із прес-клубами у Харкові, Сумах, Ужгороді, Тернополі та Кропивницькому і провідними медіа-організаціями в Одесі, Чернігові, Краматорську і Маріуполі. Учасники нададуть свої відгуки та рекомендації щодо проєктів медійного законодавства.Львівський прес-клуб збере пропозиції регіональних експертів та підготує рекомендації для парламентського комітету з гуманітарної та інформаційної політики, який відповідає за розробку законодавства про медіа.

Проєкт відбувається за підтримки «Медійної програми в Україні» МГО Internews, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).