Закон про «амністію» визнав безпідставність арештів – УГСПЛ

Українська гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ) заявила щодо так званого закону про амністію протестувальникам, що він руйнує підвалини правового порядку в країні. Бо правозахисники цілком слушно зауважують: «Міжнародне і національне право чітко визначає загальновизнаний принцип індивідуальної відповідальності, згідно з яким особа може відповідати лише за свої дії».

Натомість так званий закон про амністію, як констатує УГСПЛ, «фактично встановлює колективну відповідальність, оскільки звільнення одних осіб поставлено в залежність від дій або бездіяльності інших осіб, зазначають правозахисники». Адже він, як наголошують правозахисники, «визнає, що кожен, хто був затриманий під час останніх протестів, перебуває під вартою лише для того, щоб змусити інших невизначених осіб, здійснити дії, передбачені цим законом (звільнення доріг і будівель тощо)».

Відтак, за висновком УГСПЛ, «фактично цим законом Верховна Рада ставить українську державу в один ряд з піратами і терористами, котрі використовують інститут заручників як інструмент впливу на ситуацію». Але так званим законом про амністію протестувальникам, резюмують також правозахисники, «фактично визнано відсутність законних підстав утримання протестувальників під вартою, оскільки можливість їх звільнення ніяк не пов'язана з діями заарештованих».

Відтак УГСПЛ застерігає: «Ми переконані, що прийнятий з порушеннями процедури закон, який передбачає шантаж, захоплення і утримання заручників, не тільки не призведе до мирного вирішення кризи, але тільки загострить її».

Відтак наводимо текст «Заява УГСПЛ щодо «закону про заручників» повністю:

«29 січня 2014 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань».

Ми занепокоєні тим, що Верховна Рада задля досягнення політичних цілей готова зруйнувати підвалини, на яких ґрунтується право, і перетворює фундаментальні основи правового порядку на предмет торгу і домовленостей. Фактично, цим законом Верховна Рада ставить українську державу в один ряд із піратами та терористами, що використовують інститут заручників як інструмент впливу на ситуацію.

Фактично цей закон визнає, що кожен, хто був затриманий під час останніх протестів, знаходиться під вартою лише для того, щоб змусити інших невизначених осіб, вчинити дії, передбачені цим законом (звільнення доріг та будівель тощо). Таким чином, законодавець і держава в цілому вчиняють дії, що становлять склад злочину, передбаченого статтею 147 Кримінального кодексу України:

«1. Захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника - карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

2. Ті самі дії, якщо вони були вчинені щодо неповнолітнього або організованою групою, або були поєднані з погрозою знищення людей, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.»

І цей злочин відбувається організовано, з використанням правоохоронної системи країни.

Ми констатуємо, що цим законом було фактично визнано відсутність законних підстав тримання протестувальників під вартою, оскільки можливість їхнього звільнення ніяк не пов’язана з діями заарештованих. Раніше Генеральна прокуратура України також заявляла, що, у випадку виконання вимог прокуратури про звільнення зайнятих протестувальниками будівель, органи прокуратури «будуть клопотати перед судами про зміну запобіжного заходу на більш м’яку для вже арештованих осіб, та про міру запобіжного заходу не пов’язану з арештом для тих, кому її ще не обрано».

Міжнародне та національне право чітко визначає загальновизнаний принцип індивідуальної відповідальності, згідно з яким особа може відповідати лише за власні дії. Колективна відповідальність заборонена. Цей же закон фактично встановлює колективну відповідальність, оскільки звільнення одних осіб поставлено в залежність від дій чи бездіяльності інших осіб.

Крім того, що закон суперечить базовим нормам міжнародного, конституційного та кримінального права, ми констатуємо, що його прийняття відбувалося з численними порушеннями процедури прийняття законів, визначеної Регламентом Верховної Ради України. Тому він не може розглядатися як легітимне вирішення наявної суспільно-політичної кризи.

Проект закону по суті не розглядався та не обговорювався народними депутатами за встановленою законом процедурою. Він не був розданий депутатам до чи навіть під час голосування. Цього проекту не було навіть в електронному вигляді на веб-сторінці парламенту, де він з’явився лише практично через годину після голосування. Тому депутати не бачили, за що власне вони голосують. Після прийняття закону, його автор заявив, що вніс до нього зміни, але абсолютно не зрозуміло, за якою процедурою це було зроблено.

По закону, це можна було зробити лише шляхом внесення іншого проекту на заміну поданого або після прийняття його в першому читанні. Однак цього не було зроблено.

Крім того, парламент не приймав окремого рішення про прийняття закону за скороченою процедурою, що позбавило інших депутатів навіть теоретичної можливості вносити свої поправки до проекту закону. Усі ці порушення в своїй сукупності дають підстави стверджувати, що закон був прийнятий в нелегітимний антиконституційний спосіб.

Ми переконані, що прийнятий з порушеннями процедури закон, що передбачає шантаж, захоплення та утримання заручників, не тільки не призведе до мирного розв’язання кризи, але лише її загострить.

Ми ще раз підкреслюємо, що саме незаконні дії влади з масового обмеження свободи мирних зібрань, незаконні затримання, катування та жорстоке поводження із затриманими, непропорційне застосування сили та неймовірна жорстокість правоохоронних органів стали причиною ескалації насильства та вимушеного зайняття протестуючими окремих адміністративних будівель. Прийняття цього закону веде до подальшого зростання конфлікту й відповідальність за це повністю лягає на президента та парламент.

Ми закликаємо Президента України не ставати співучасником злочину за ст. 147 Кримінального кодексу України й не підписувати закон «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань».

Ми переконанні, що звільнення усіх без винятку затриманих під час протестів без жодних умов, заборона працівникам міліції затримувати протестувальників у медичних закладах, мораторій на застосування насильства з боку працівників міліції та протестувальників, а також захист протестувальників від агресивних супротивників, котрих називають «тітушками», є передумовами переговорів для прийняття подальших рішень з врегулювання суспільно-політичної кризи.

Микола Козирев, голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини,

Аркадій Бущенко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини».