16:26 10 листопада 2014 р.
Фото: Львівський прес-клуб
Відео: Львівський прес-клуб
Ситуація в Донецькому аеропорту та його околицях за останні два місяці не змінилася: щодня стріляють, вночі стріляють, відстрілюються, ворог імітуютує атаки.
Про це сьогодні, 10 листопада, на прес-конференції у Львівському прес-клубі на тему «Ситуація в Донецькому аеропорту» сказав заступник командира батальйону ОУН, який зараз дислокується в селі Пісках поблизу Донецького аеропорту, Борис Гуменюк.
- Такі військові гойдалки відбуваються весь час. Ну хіба що інтенсивнішим став вогонь. Густіше лягають снаряди, - каже він.
Однак, за його словами, всі розуміють, що російські війська пробивають сухопутну дорогу до Криму. Адже в Донецьку та Луганську області Росія зараз нагнала дуже багато техніки. Якщо окупанти не спробують зробити прорив зараз, то змушені будуть чекати до весни. А до весни, на думку Бориса Гуменюка, ніхто чекати не буде. То ж він очікує з дня на день «танкового кулака» від Росії.
- У нас війна, ніякого АТО не існує, ніякого припинення вогню чи перемир’я не існує. Ми маємо справу зі запеклим, добре навченим і жорстоким ворогом. І ця війна надовго, - вважає заступник комбата.
За його словами, їхній батальйон з серпня перебуває в селі Піски і не було жодного дня, коли б їх не обстрілювали. І добровольчі батальйони, які там стоять, чекають наказу на наступ.
За цей час в селі Піски майже не залишилося цивільних людей. Тому що майже не залишилося будинків, придатних до житла.
- З 300-400 дворів не кожна десята хата придатна для житла. Все інше – руїни. В будинки потрапляють міни, снаряди, вони горять. Люди ховаються у підвалах. Залишилося відсотків з п'ять населення і це – літні люди, - Борис Гуменюк каже, що з цими людьми українські військовослужбовці діляться своїм хлібом, кашею та «тушонкою».
Повоювавши кілька місяців, заступник командира батальйону ОУН зробив висновки, що ця війна нагадує Першу світову.
- Авіації нема. Літаків ще не винайшли. Б’ють гармати з далекої відстані. Я зі своєї гвинтівки чи автомата не можу дотягнутися до тієї позиції, де стоять «гради». Тому ми сидимо в окопах і ховаємося, риємо траншеї, - каже Гуменюк.
Що стосується провізії та іншого забезпечення, то у військових є все. Але тільки дякуючи волонтерам, які не втомлюються допомагати.