Львівські студенти розкритикували владу (відео, оновлено)

У Львові понад три тисячі студентів університету імені Франка разом із іншими львів’янами вшанували другу річницю розстрілів на Майдані мовчазною ходою «Під щитом Небесної сотні» і поділились дерев’яними шматочками символічного дерев’яного щита. Без жодних скандувань і політичних гасел.

Традиційно другий рік поспіль від Львівського національного університету імені Івана Франка студенти і викладачі пройшлись тихою ходою до пам’ятника Тарасові Шевченку. Саме на цьому місці був львівський Майдан два роки тому. Сюди першими вночі 21 листопада прийшла молодь. Звідси їхали перші автобуси і машини до столиці.

Молодь принесла із собою саморобний щит, символ майданівців, який рятував життя учасників Революції гідності від куль. На ньому був зображений тризуб. Кожен міг взяти зі собою дерев’яний кусочок зі щита на пам’ять про тих, хто загинув на Майдані. У списку загиблих Небесної сотні найбільше мешканців із Львівщини – 18 осіб.

Що очікували львів’яни від Майдану, чи виправдались їхні сподівання? Кореспондент «Радіо Свобода» поцікавилось думкою людей.

Студентка Марія Бубіс відповіла: «Я була на львівському Майдані, тоді вчилась на першому курсі, допомагала збирати речі на Київ. Насамперед ми хотіли, щоб нас послухали, щоб не ухвалювались рішення без нас, людей. Дещо змінилось за цей час, скажімо, світогляд людей змінився, звісно, що не всіх. Але дуже розчаровує те, що корупція не викорінена до кінця». 

Львів’янка Оксана Вітрух була на київському Майдані якраз у перший штурм Будинку профспілок. Разом з іншими робила всередині канапки. Вона розповіла: «Навіть не думала, їхати чи ні. Я не була постійно, два дні лише. Правда мої друзі були постійно. Я сподівалась, що ця жертва, людська, не буде намарно. Люди, які при владі, переоцінили свої можливості. Це дуже болить. Бо великі жертви. За останній рік люди збідніли утричі».

Очікування були великі і у львівського пенсіонера пана Богдана. Але він зазначає, що не все так є, як він думав. Чоловік простояв увесь львівський Майдан, допомагав учасникам Революції гідності у Києві.

Пенсіонер розповів: «Війна на Сході перешкодила, а чиновники перефарбувались і далі мутять. Я сподівався, що пенсія буде більшою, нині велика проблема, що пенсія мала, не знаєш, як виживати сьогодні, оце найбільша проблема».

Львів’янка Марія Дуб зазначила: «Ми мали великі очікування. Молодь пішла проти Януковича, Азарова. Люди тоді не могли виживати. Діти віддали життя за світле майбутнє, зараз українці віддають життя за наше майбутнє, майбутнє України. Цвіт України загинув на Майдані і гине на передовій. Парламент не дбає про людей, скидають на уряд, уряд на парламент, а їм важливо лише триматись на своїх місцях. А нас довели до зубожіння. Мене болить душа за Україну, оте в парламенті, уряді, таке робиться, та нам Путіна не потрібно, ми все руйнуємо». 

Не приховують своє розчарування діями влади і львівські студенти. Однак наголошують, що за два роки після Майдану змінилась свідомість багатьох українців, змінилось ставлення до держави, але наголошують, що молодим людям, без зв’язків, важко пробитись у владні структури, що «телефонне право» надалі спрацьовує.

Увечері львів’яни запалили свічки у пам’ять Небесної сотні. 20 лютого рідні, друзі і просто всі небайдужі городяни прийдуть на Личаківський цвинтар, щоб покласти квіти і запалити свічки на могилах майданівців. На площі перед пам’ятником Шевченкові відбудеться екуменічна молитва і мистецька виставка, присвячена героям Небесної сотні. 

Про це повідомили на «Радіо Свобода». Натомість тележурналісти розповіли:

«Львівські студенти розкритикували владу за провальні військові операції і репресії активістів. Через два роки після розстрілів активістів Євромайдану Україна згадує героїв: квітами на Інститутській і Грушевського, сльозами родичів Небесної сотні, звітами влади і силовиків про замовників і виконавців убивств

У річницю розстрілів політики звинувачують один одного у зраді ідеалів Майдану, а мільйони українців запитують себе і владу – чи недаремними були жертви. Журналісти «Телевізійної служби новин» каналу «1+1» підготували спецпроект, в якому попросили українських студентів розповісти про свої відчуття через два роки після розстрілу Небесної сотні.

Львів, як і Київ, був серцем Революції Гідності. Львів'яни боролися тоді, коли Майдан лишався майже порожнім. Зараз студенти Львівського національного університету імені Івана Франка такі ж рішучі і категоричні, якими були два роки тому. Вони впевнені – українців продовжують годувати обіцянками, замість того, щоб реформувати країну. Вони критикують владу за провальні військові операції і репресії активістів.

Студенти готові бути відповідальними за політиків, яких обрали, але водночас просять їх припинити брехати з високих трибун і бути відповідальними за те, що вже зроблено. Нинішня влада втратила головне – довіру українців, і повернути її буде нелегко, вважають студенти».

Про це повідомили 19 лютого, в «Телевізійній службі новин» каналу «1+1». Студенти ще одного львівського вищого навчального закладу – УКУ – також опублікували 19 лютого, «Звернення Українського католицького університету щодо чергової політичної кризи в країні», в якому заявили:

«Видавництво «Дух і Літера» випустило чудову книжку – «Майдан. Свідчення». На тлі цієї пронизливої правди неможливо знайти нам виправдання.

В очі батькам нашого Богдана Сольчаника дивитися важко. А піднятися в Києві по Інститутській попри очі Небесної сотні – ніби пройти через шпіцрутен. Щось Україні знову пороблено – не впізнаємо самі себе…

В країні під голосну риторику сакралізації Небесної сотні та Революції гідності йде тихий саботаж революційних настанов і поступовий реванш старої ціннісної матриці. Система залишилася і своїх не здає. Натомість успішно бере реванш: ті, що мали прокласти нову лижню, навіть не помічають, як невпинно сповзають у лижню стару.

Усі, хто пам’ятає братерство Майдану, стрепенімося: Україна зараз нагадує кролика, який, хоч і труситься, але невпинно повзе у пащу змії. Чи допустимо?

Не слухаймо гарячих голів, що кличуть нас силою брати владні палаци. Майдан виграв своє відчайдушне протистояння зі злом не тому, що зібрав команду крутих мачо, а тому, що стояв на стороні добра.

На жаль, наше пробуджене Майданом суспільство досі не запропонувало чіткої альтернативи нинішнім «вчорашнім правителям». Більшість нових «старих політиків» стала тактиками ближнього бою, не заглядаючи далі свого носа. Якщо громадянське суспільство справді сильніше за еліту, то воно має зрозуміти: не буде яблуня родити груші. Зміна системи – це завдання не м’язів, а інтелекту. Серце можемо мати гаряче, але розум тримаймо у холоднику.

Шукаймо разом способів, щоб посилити свій тиск на владу і змусити її до стратегічного мислення і радикальних реформ. Прийшов час на активну самоорганізацію, яка має вийти за рамки одного лише волонтерства і суспільної солідарності, але матиме й політичний вимір – як українських «Рух», литовський «Саюдіс» чи польська «Солідарність». У нас є лише кілька «секунд» історичного часу – пам’ятаймо про це.

Пане Президенте, 22 травня 2014 року під час Вашого перебування в УКУ ми сказали Вам, що перед Вами стоїть важливіший і складніший вибір, ніж перед нами на президентських виборах. Він сьогодні такий самий: вибір між потаємними домовленостями з опорними людьми системи, з одного боку, і чесною співпрацею з народом – з іншого.

Так, цей народ може часами здаватися наївним і недосвідченим. Але він – джерело влади в державі, і не раз рятував ситуацію, коли підводили політичні еліти. Для Вас він – сюзерен. Зважтесь на крок Теодора Рузвельта і разом з народом розпочніть демонтаж держави олігархату. Цей заклик стосується всіх, хто отримав від народу свій владний мандат.

У час тотальної недовіри одне до одного у нас вихід один – усім суспільством довіритись Богу. Це означає самоорганізуватись, віддаючи перевагу цінностям, а не інтересам. Тобто не торгувати Правдою. Обірвати ланцюг ворожнечі. Розчистити хащі, за якими сиротливо зіщулилась совість».

Це зверенення опублікували 19 лютого в прес-службі львівського Українського католицького університету.