19:35 18 березня 2019 р.
31 березня в Україні відбудуться вибори президента, які багато в чому визначатимуть майбутнє країни на наступні п'ять років. Про варіанти розвитку ситуації – журналіст Сергій Руденко для «DW».
Якщо не Порошенко, то Путін?
Реальні шанси очолити державу, судячи із соцопитувань, сьогодні мають Володимир Зеленський, Юлія Тимошенко і Петро Порошенко. У кожного з трьох фаворитів кампанії є своє бачення майбутнього країни. Багато в чому його визначать відносини України з Росією та Євросоюзом. Без цього Києву не вирішити безліч питань, головні серед яких - припинення війни на Сході країни, а також повернення Донбасу і Криму.
Свою виборчу кампанію Петро Порошенко побудував на жорсткій антиросійській риториці. Політтехнологи чинного президента чітко сформулювали свій головний меседж виборцям: якщо ви проголосуєте не за Порошенка, в Україну неодмінно прийде Путін. Під час нинішніх виборів Порошенко позиціонує себе як ворог номер один Путіна. Правда, при цьому нинішня українська влада й надалі торгує з Росією, транспортує російський газ до Європи, має спільні плани з РФ на вилов риби в Азовському морі, підтримує дипломатичні відносини з Москвою і дозволяє олігархам з білокам'яної вести бізнес в Україні. Таке враження, що РФ і не захоплювала Крим, не брала участь у війні на Сході й не тримає в полоні українських громадян.
Так, з ініціативи Петра Порошенка Верховна Рада ухвалила конституційні зміни, згідно з якими закріплено курс на повноцінне членство України в НАТО і ЄС. Так, за активної участі президента почали створювати Православну церкву України, а УПЦ МП почала втрачати свою силу. Так, за підтримки Порошенка Київ відмовився від "великого договору" з РФ. Але це зовсім не заважає Україні й далі вести гібридну зовнішню політику щодо Росії. Тож, очевидно, у разі обрання Порошенка на другий президентський термін ми будемо свідками не тільки руху України до Європи, а й продовження нинішньої політики щодо РФ, політики подвійних стандартів - гучних політичних заяв і тихої торгівлі з агресором.
"Московська зозуля" більше не кує
Юлію Тимошенко найчастіше звинувачують у зв'язках з Росією - починаючи з часів, коли вона торгувала російським газом як підприємиця, і закінчуючи кабальними для Києва газовими угодами, які вона уклала з Путіним за часів свого прем'єрства. "Московська зозуля", "ставлениця Путіна", "рука Кремля" - ось далеко не повний перелік кліше, використовуючи які її противники намагаються знизити рейтинг Юлії Володимирівни.
Тим часом вона, треба визнати, ніколи не була настільки примітивна у своєму ставленні до Росії, як це намагаються сьогодні подати окремі політики в Україні. Можливо, у своїй риториці Тимошенко не так часто, як той же Порошенко, згадує Путіна і "агентів Кремля". Але в передвиборчій програмі вона говорить про Будапештський меморандум, який, на її думку, дозволить вирішити ситуацію з Кримом і Донбасом. Крім того, лідер "Батьківщини" вважає, що Росія повинна відшкодувати збитки, яких вона завдала Україні. Та й агресора вона називає агресором.
Цілком очевидно, що в разі приходу до влади Юлія Тимошенко продовжить політику України щодо вступу до НАТО і ЄС. Іншого вибору у неї просто не буде. Розгорнути країну на 180 градусів, навіть якщо їй і захочеться цього, не вдасться. Суспільство цього не дозволить.
Як складуться стосунки Тимошенко з Путіним - важко сказати. Але можна припустити, що, ставши президентом, Юлія Володимирівна докладе максимум зусиль для того, щоб завершити війну на Донбасі. Утім, навряд чи - шляхом здачі територій, це не в характері Тимошенко. Вона досить давно бореться за президентство і позбавляти себе майбутнього шляхом сепаратних переговорів з Росією навряд чи стане. Використовувати Путіна для досягнення своїх цілей Тимошенко може, але грати з ним у довгу - навряд чи.
Незрозумілий Зеленський
Якою буде Україна за президентів Порошенка і Тимошенко, ми можемо собі уявити. Обоє в українській політиці по 20 років. Перший очолює українську державу останні п'ять років, друга - три роки була главою уряду. А ось Україну президента Зеленського уявити поки що важко. Він не політик. Хоча зараз і є, як свідчать соціологи, лідером президентської кампанії. Обіцянки коміка "всіх посадити" після перемоги не дають чіткого уявлення, яку ж країну він збирається будувати.
Раніше актор Зеленський заявляв, що хоче сісти за стіл переговорів із представниками Росії і про все домовитися. Про мир, Донбас та Крим, про майбутнє. Це викликало шквал критики на його адресу. Трохи пізніше, правда, він похопився - поступатися українськими територіями Москві він не має наміру, але домовлятися з Росією буде. Правда, на коліна перед Путіним (як він казав 2014-го року) ставати не збирається. Однак спроб Зеленського все "порішати" з господарем Кремля, судячи з усього, виключати не можна.
Як і Юлія Тимошенко, Зеленський апелює до Будапештського меморандуму й обіцяє вести Україну в бік НАТО і ЄС. Але політик із художнього керівника "Студії Квартал 95" поки що, відверто кажучи, нікудишній. Очевидно, таким він буде і президентом, принаймні на початковому етапі. Допомогти йому у нелегкій справі управління країною може тільки парламент. Не виключено, що з приходом Зеленського на Банкову у Верховній Раді дуже швидко сформується опозиція, яка не дозволить йому зробити різких рухів. А це означає, що майбутнє України буде визначати парламент, Конституція і, можливо, у перспективі - обмеженіші, порівняно з нинішніми, повноваження глави держави.
Замість постскриптуму
Хто б не переміг на президентських виборах в Україні, очевидно, у житті держави почнеться новий період. Повного повернення назад не станеться. Шлях країни визначено чітко - до Європи. Росія, як і раніше, буде заважати цьому. Питання лише в тому, чи зможе новий глава держави чітко і безбоязно припиняти такі спроби.
Цей коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.