14:20 20 листопада 2019 р.
Відео:
Хірург поставив Наталії, тренерці з плавання, діагноз - «тромбоз підключичної вени». Величезна синьо-чорна гематома з підшкірними гулями на правому плечі виникла у неї після падіння в душі.
- Такого нестерпного болю від забою я ще ніколи не відчувала. А коли наступного дня роздивилася травмоване місце, то на правому плечі вгорі побачила величезну синьо-чорну гематому з підшкірними гулями. Зі свого спортивного досвіду я знала, що з синцями не можна легковажити. Але сподівалася, що гематома, дасть Бог, розсмокчеться сама. Синець справді поступово «щезав», але дуже повільно, - розповідає «Щоденному Львову» Наталія.
Однак важкі наслідки травми, за її словами, далися взнаки за кілька місяців після падіння.
- Одного разу, натиснувши з зусиллям на клямку дверей, я зауважила дрібні крововиливи під шкірою на кисті руки – це потріскали судинки. Здивувалася з цього, бо ніколи не спостерігала в себе проявів слабких судин. А за півроку після травми раптом прокинулася вночі від сильного болю в руці і власного крику. Я спала в незручній позі на руці, яка була травмована і, напевно, притиснула судину. Рука не лише боліла, вона набрякла так, що я не змогла зняти з пальців перстені. Та за якийсь час біль вщух, я знову заснула, і на ранок набряк зійшов, - згадує Наталія.
Другий, ще тривожніший, випадок, за словами тренерки, трапився після інтенсивного витріпування ковдри.
-Наступного ранку я прокинулася з синьою рукою, яка від кожного руху розпухала на очах. Причому, ці набряки були такими великими, що на шкірі руки з’являлися розтяжки. Як пояснили згодом лікарі, це трапилося через те, що в судинах руки не було відтоку крові. Відтоді мій стан лише погіршувався. Навіть елементарне приготування їжі перетворилося на пекельну муку. Я не могла зробити кругового руху руками, аби сформувати сирники, - розповідає Наталія.
Медикаментозне лікування – ін’єкції, препарати для розрідження крові - давали лише тимчасове поліпшення, аналізує тренерка перебіг хвороби.
Залишився, за словами Наталії, один варіант – нетрадиційна медицина.
- Коли я вперше прийшла до апітерапевта Івана Йосиповича Пилипчука, то він поставив мені одну, пробну, бджолу, через день – дві. Жодного страху перед бджолами в мене не було, настільки я була налякана несподіваною хворобою. Бо до падіння в душі я була фізично здоровою людиною. А після травми на обстеженні в медінституті мені сказали , що я – інвалід. Тож мушу оберігати руку, носити панчоху на ній для стабілізації, нічого не робити правою рукою. Для жінки, тренерки з плавання, в якої вдома – всі хлопці: двоє синів і чоловік – це був вирок. Тому я сподівалася на бджоловжалювання, як на рятівну соломинку. Але на 4-й бджолі в мене підвищилася температура: спочатку – до 37,2, потім підстрибнула до 37,8, а в окремі дні сягала аж 39,6, - згадує тренерка з плавання.
За її словами, апітерапевт зменшив «дозу» бджіл: ставив по одній через день.
- Але я не могла вийти зі стану гарячки. Мені було дуже погано, нудило так, що дійшло до блювання. Вночі лихоманило. Рідні просили припинити ці експерименти з бджолами. Підвищена температура трималася впродовж місяця. Іван Йосипович пояснював таку реакцію організму моєю слабкою імунною системою. Гарячку я не збивала жодними медикаментами. Лише, за порадою лікаря, пила багато чаю і це полегшувало мій стан, - розповідає Наталія.
Після місяця випробувань, згадує Наталія, апітерапевт сказав: «Ставимо ще один раз бджолу і, якщо не буде позитивного результату, то припиняємо бджоловжалювання».
- Мене охопив відчай. Та коли Іван Йосипович поставив ту “останню, бджолу”, мій організм її прийняв. Наступного разу мені поставили два жала. Під кінець першого курсу бджоловжалювання, тобто за п’ять тижнів сенансів апітерапії, відчула, що моя рука реанімується. Вона не синіла при роботі. Я вже могла мити посуд. Врешті-решт, пройшла поспіль три курси бджоловжалювання, які тривали до півроку, - каже Наталія.
У перший-другий роки від початку апітерапевтичних процедур, за словами тренерки, ще траплялися загострення: рука червоніла, але посиніння і набряків вже не було. Відтоді минуло дев’ять років. Загострень хвороби немає. Але вона профілактично щороку ходить навесні і восени на оздоровчі сеанси, які тривають по 5 тижнів.
- Судинні хірурги зі свого боку наполягають, що я мушу постійно приймати ліки для розріджування крові. Але бджолина отрута, як я переконалася, це один з найліпших, найм’якших, найприродніших, а відтак – найбезпечніших розріджувачів крові. Коли я після травми, але ще до курсів бджоловжалювання робила манікюр і випадково ранила кутикулу, то запримітила, що моя кров вмить згорталася. Тепер найменша подряпина може кровоточити до півгодини. І це ліпше за будь-які аналізи підтверджує, що бджоловжалювання колосально розріджує кров,- каже Наталія.
І розповідає про ще одне спостереження.
- Коли я народила старшого сина, в мене була мастопатія. Кілька років тому під час комплексного обстеження зробила й мамографію. І у мене не виявили мастопатії,- каже Наталія. - За ці роки бджоловжалювання я не хворіла грипом, вірусними захворюваннями, хоча працюю в басейні, де є велике скупчення людей і висока вологість – середовище, яке стимулює розвиток вірусів. Це при тому, що в мене – слабке горло і, зазвичай, всі ГРВІ розпочиналися з нього. Знайомі кажуть, що в мене дуже сильна віра, тому я домагаюся цілі. Але моя віра зміцнилася лише тоді, коли я побачила результат бджоловжалювання,- стверджує Наталія.
Як повідомляв “Щоденний Львів” перелік хвороб з показами для бджоловжалювання збільшується.