20:40 18 лютого 2015 р.
Фото: 112.ua
Після того, як старшому лейтенанту 80-ї окремої аеромобільної бригади зробили протез у Лондоні, він знову мріє про військову службу.
«Старшому лейтенанту Ярославу Стеціву зробили протез у Лондоні, і він знову мріє про військову службу» – повідомили сьогодні, 18 лютого, журналіст «Радіо Свобода» Галина Терещук, конкретизуючи при цьому
«23-річний старший лейтенант, командир десантного взводу 80-ї окремої аеромобільної бригади Ярослав Стеців із села Дроговиж, що на Львівщині, днями повернувся з Лондона. Там йому виготовили протез втраченої на війні ноги.
Допомогли чоловікові небайдужі представники української діаспори. Ярослав вчиться ходити і мріє повернутись на службу.
Найскладнішими морально для Ярослава Стеціва були перші дні у військовому госпіталі у Вінниці, коли він цілковито усвідомив, що втратив ногу. Боєць зазнав поранення 25 серпня поблизу Хрящуватого на Луганщині.
Ногу практично відірвало, тож лікарям довелося її ампутувати: Ярослав розумів, що боролись за його життя. Однак переживання хлопець зумів подолати, коли приїхали його брати, мама й дівчина.
Зрозумів, що потрібен рідним, і варто жити, як би не було важко. А найбільше допомогла побратима – Олександра Кротика, який був поранений під Зеленопіллям. Він прискакав у реанімаційне відділення до Ярослава на одній нозі, щоб поспілкуватись.
Ярослав розповів: «Олександр також був уже два місяці з ампутованою ногою після поранення. Він мені сказав, що можемо почати пити і через півроку померти: десь поховають і не згадуватимуть. Треба жити. Я дивився на усміхненого чоловіка без ноги, як я, і не розумів, чому він сміється. Але наприкінці розмови вже все зрозумів. Олександр жив, виходив у місто, знайомився з дівчатами. І я зрозумів – треба жити. Мені це говорила людина така, як я».
Односельці зустріли як героя
Несподіванкою для Ярослава була і тепла зустріч з односельцями у Дроговижі. Люди називали його героєм.
«Мені насправді було дуже приємно, хоча я не хотів цього. Бо робив свою роботу і не вважаю себе героєм – це дуже так гучно звучить».
Хлопця скерували на Львівський протезний завод, але звідти він повернувся з невтішною новиною – треба було під протез ще трішки ампутувати ногу. А це означало, що знову доведеться пережити той самий біль.
«Але взяв себе в руки і вирішив – раз треба, то треба», – каже Ярослав.
Утім, життям випускника Академії Сухопутних військ поцікавився капелан Степан Сус. Медичні виписки лейтенанта переклав англійською мовою, і українська діаспора зібрала гроші для протезування за кордоном.
Ніякої операції робити не довелось. За три тижні перебування у Лондоні боєць вперше став на дві ноги. Ярослав пригадує:
«Перші відчуття – біль, але коли вперше пройшовся по вулиці, було сильне відчуття радості і вдячності. Дуже багато людей зробили все, щоб я повернувся до активного життя. Я вже можу дійти до зупинки, доїхати, куди треба, виходжу з друзями погуляти».
Ярослав щодня працює над собою, щоб ходити і без допомоги милиці. Він повертається до активного життя і вже мріє про службу в армії.
Рапорт з таким проханням написав міністрові оборони: вважає, що може працювати з документами, допомагати у навчальному процесі в Академії Сухопутних військ. Каже, військові не обирають – куди скерують, там і служитиме.
А ще Ярослав вчить англійську. Безкоштовні уроки скайпом проводить з ним українка зі США.
Жінка була здивована, коли боєць відмовився від грошової допомоги на користь іншого пораненого товариша. А ось знання англійської мови вважає для військового офіцера важливими.
Ярослав розповів також: «Хочу, щоб на моєму прикладі хлопці зрозуміли – потрібно жити, боротись. У мене теж були важкі моменти, коли сказали, що потрібно ще трішки ампутувати ноги, але мені пощастило, що я потрапив за кордон. Однак якщо сидіти і нічого не робити – нічого й не вийде».
Ярослав вдячний кожному, хто подарував йому можливість стати на дві ноги».