Як соратник власників «Буковелю» робить «Фіртку» незалежною

«Мені завжди вдавалося знаходити спільну мову зі всіма партнерами»

- Перше моє прохання: назвіть, будь ласка, теми  і питання, на які ви накладаєте табу у нашій годинній бесіді.

- Почнемо без табу. А якщо, раптом, такі теми з’являться, то я їх тоді позначу. Я думаю, що це буде дуже мало тем. А, можливо, ми і не дійдемо до тих тем, на які, теоретично, я би міг накласти табу.

- Дякую. Отже, ви – військовий радіоінженер. Потім здобули  бізнесову освіту у Львові. Потім пішли у медіа. Були генеральним директором «Третьої студії» в Івано-Франківську, відтак головним редактором газети «Репортер», тепер Ви - головний редактор сайту «Фіртка»..

- Кажуть, що я йду на спад. Що телебачення – це було круто, газета – трошки дрібніше. А інтернет – це вже кожен може собі перстом зробити сайт і робити інтернет. 

- А насправді?

- А насправді мені це цікаво. Мені завжди цікаво розпочинати якісь нові проекти, досягати якогось результату. І потім братися за щось нове.

- Ви вмієте працювати у парі, в партнерстві, чи хочете бути єдиним власником?

- Партнерство – це штука інколи складна, залежить не тільки від тебе. Тут багато залежить і від тих партнерів, які є. Але мені завжди вдавалося знаходити спільну мову зі всіма партнерами. Ще починаючи з «Третьої студії», там було багато партнерів, це було акціонерне товариство. В «Репортері» вже було менше партнерів, всього двоє. А у «Фіртці» взагалі немає проблем, тому що співвласниками «Фіртки» є відносно люди аполітичні, наскільки можна в нашому житті бути аполітичним. Тому побажань чи якихось впливів абсолютно не відчувається. Більше відчувається мій вплив. Тому що я, крім того, що журналіст, ще й належу до різних політичних органів і співпрацюю з різними політиками. Тому це, може, накладається, на те, що робить «Фіртка». Але я сам з собою знаходжу спільну мову, поки що. 

“Раз у сім років треба закривати проекти і починати нові”

- Тоді розпочнемо з останнього найцікавішого. Отже, ТзОВ «Агенція новин «Фіртка». Засновник – Іванцюк Іван Васильович. Крім цього, він є керівником однієї з релігійних громад євангелістів християн п’ятидесятників. Тобто створюється таке враження, що це - релігійне видання.

- Насправді до релігійності агенція новин «Фіртка» не має ніякого стосунку. Крім того, що має рубрику «Душа і тіло». І там висвітлюються релігійні чи навколорелігійні новини. Але це буквально один-два відсотка від всього контенту, який є загалом на «Фіртці». Що стосується засновника… Історія заснування «Фіртки» почалася сім років тому. Ми її заснували з моїм близьким товаришем Павлом Федоруком, який працював завідувачем кафедри інформаційних технологій Прикарпатського державного університету. У нього вже був бізнес, інтернет-провайдер досить потужний івано-франківський. І я тоді почав трошки з «Репортера» відходити, бо були вже думки, що треба починати щось нове. Як в людини міняються за сім років всі клітини, то за сім років людина цілком інша. Навіть психологи кажуть, що раз у сім років треба закривати якісь проекти і починати нові. То, напевно, у мене раз у сім років такі проекти починаються нові. І Павло Федорук запропонував. На той час в Івано-Франківську вже були сайти. Це були початкові спроби. Не було розуміння, як це розвивати, що робити, яким чином наповнювати, яким чином фінансувати, наскільки це може бути самоокупним. На той час була купа таких логістичних та менеджерських проблем. Він на себе взяв повністю фінансування, програмну та технологічну частину. Моїм завданням було створити колектив журналістів, написати технічне завдання для сайту. І починати його розвивати, наповнювати, експериментувати. Він передбачав, що сайт буде таким, для якого авторитетів не буде. А у нього був інтернет-провайдерський бізнес, то він був певною мірою залежним від влади: десь треба кабель протягнути, десь отримати дозвіл. І він сказав: «Давай зробимо так: власники ми, але я не хочу там світитися, щоби це не створило мені потенційних проблем. У мене є однокласник, мій товариш, надійний, ми на нього оформимо. Бо й так же ж - рано чи пізно - всі будуть розуміти, що це, звідки і чиє воно. Тоді ми переоформимо цю власність і буде так, як має бути». Це і був той Іванцюк. А Павло Федорук, на жаль, захворів на рак і помер.

- І ви не переоформили?

- Ще не переоформили. Але переоформимо, то таке.

“Все, що я заробляв, йшло в «Третю студію»

- Ви створили «Третю студію» чи ви придбали «Третю студію»?

- Якщо згадати 1996-97 роки, чи навіть 95, тоді не був настільки формалізованим телевізійний простір і взагалі будь-який простір. Тому що радянська система зламалася і ніякої інщої системи не було, нічого не було регламентовано: ніякого законодавства, ні Нацради з питань телебачення та радіомовлення. Тоді відомий івано-франківський ентузіаст Іван Вовк вирішив спробувати зробити телебачення. І він це зробив наступним чином. Людей не було, техніки не було, нічого не було. Він пішов на РТПЦ, на так звану “вишку”, і попросив в оренду передавач. Кажуть: «Валом є, з військового колись переробили, він нормально транслює, на такому-то каналі може бути» - «А той канал вільний?» - «Вільний» - «Ну, давайте, ми там почнемо щось транслювати». І так воно все почалося без будь-яких дозволів...

- ...і потім, одного разу, Олег Головенський приходить і дає інтерв’ю.

- Так, я вже тоді закінчив Львівський інститут менеджменту. Спробував починати якийсь дрібний бізнес. Одного разу мене запросили на інтерв’ю. Якась там програма була, «Персона». Ще, до речі, Олена Фроляк була ведучою, зараз вона на ICTV працює. І ми з нею поговорили в ефірі про бізнес, про перспективи України, я вже не пам’ятаю теми тої розмови. Після того ми з Іваном Вовком почали: то - каву, то – до кави. І він сказав: «Сам я не потягну того проекту, але є декілька підприємців, які би могли зійтися на спільних цілях, щоби зробити в місті перше незалежне телебачення в новому форматі». Насправді, одне телебачення вже було, 402-й канал, він належав тоді міській раді. «Давай, зробимо місцевий канал, на місцевому матеріалі, але який би не належав ніякій владі». І тоді акціонерами, крім того підприємства, яке я представляв, став Віктор Анушкевичус…

- Майбутній міський голова Івано-Франківська. Допомогли ви йому.

- Та то було ще до того, як він хотів став мером. Можливо, він і планував, що воно (телебачення) йому поможе. Але я б не сказав, що воно йому сильно допомогло. Тоді в нього була інша виборча кампанія, яка трошки менше залежала від ЗМІ. Ну, і з того часу ми почали розвивати «Третю студію».

- Скільки ви мали відсотків?

- Десь третину. Третину – Іван Вовк і третину – Віктор Анушкевичус. І десять відсотків мали якісь дрібніші акціонери, які... хтось там камеру дав, хтось пульт, хтось ще щось. І їм зарахували якихось пару процентів. Таким чином почалася «Третя судія».

- І в певний момент ви, як бізнесмен, відчули, що «Третю студію» треба продати і заробити на цьому?
- Якщо прагматично підходити, то не треба було і починати її робити. Тому що на той час я тільки починав якісь дрібні бізнеси. І все, що я заробляв, йшло в «Третю студію».

“Я все завжди продавав за ту ціну, скільки воно насправді коштувало”

- Уточнимо. Ви були генеральним директором підприємства «Трейдінг» , яке займало гуртовою торгівлею продуктами, горілкою, тютюном, здаванням майна в оренду і ресторанним бізнесом. То на чому ви заробляли і що вкладали в телестудію?

- Трошки займалися оптовою торгівлею. Також мені чудом вдалося взяти кредит на досить лояльних умовах у центрі зайнятості на створення робочих місць під проект створення мережі кіосків швидкого харчування у Івано-Франківську.

-  “ПрикарпатМакДоналдз”?
- Ну щось таке. Ми зробили десять чи 12 тих кіосків. Були магазини запчастин в райцентрах. Ну, таке...

- І ці гроші ви перескеровували в «Третю студію»?

- Практично, основна маса. З точки зору сьогоднішнього дня то були не прибутки, а сльози. Якесь смішне, якщо зараз комусь сказати – скільки ми заробляли. Але тоді ми вважали, що це – круто. А насправді, з теперішніми прибутками, з теперішнім бізнесом, це просто сміх і сльози.

- «Третю студію» ви продали?

- Так, продали.

- Заробили?

- Я все завжди продавав за ту ціну, яку воно насправді на той час коштувало.

- Тобто, добре продали?

- На той час, так.

- І в добрі руки?

- Ми продали тоді не в ті руки, в яких вона зараз є. Наскільки я знаю, зараз «Третя студія» під впливом Олега Бахматюка.

- Отже, ви продали, але “отруту” журналізму вже скуштували. І захотіли її далі. З’являється проект «Репортер»?

- Проект «Репортер» з’явився як пробний варіант, ще коли я працював у «Третій студії» . Ми вже пару номерів тоді випустили. Я був директором, а головним редактором – Наталка Катеринчук, яка потім була в Києві керівником телевізійної служби новин на 1+1, потім засновувала телеканал НТН. І ми з нею на той час, директор і головний редактор, заснували газету «Репортер», 50 на 50.  І так само його продали. Чому? Ентузіазм – це добре, але коли проект є неокупним, то з’являється питання: а скільки можна туди вливати грошей.

- А хто вливав в «Репортер»?

- «Репортер» спочатку паразитував на «Третій студії». Тому що у нас були журналісти – телевізійники. І ми їх навантажували та доплачували трошки, що ось ви робите сюжет, то напишіть і якесь розслідування на цю тему. Техніка у нас була, люди у нас були, офіс у нас був на базі «Третьої студії». Єдине, що треба було – за папір заплатити і все. Тому легкою кров’ю цей проект стартував у нас.

- А потім ви продали «Третю студію», а «Репортер» залишився?

- Коли я вийшов з «Третьої студії», то вже в «Репортері» працював як головний редактор. Але ми його також продали одному з народних депутатів, не від Франківська, він просто родом був з Франківська.

- Його ініціатива чи ваша у продажу?

- Скоріше, за все, це вже Наталка Катеринчук знайшла у Києві добрий варіант. І потім його знов перепродали декілька раз, зараз уже зовсім не той власник, кому ми його подавали.

“Я вважаю, якщо журналіст у щось вірить, то він має право ті ідеї розповсюджувати”

- Отже, кар’єра Головенського, засновника і медійника: телебачення, «Репортер» і ідея «Фіртки».

- Коли ми заснували «Фіртку» з Павлом Федоруком, то мені казали: «Ти колись такий крутий був, директор телебачення. А зараз інтернет, це вже таке, не смішне. Насправді, я не думаю, що воно так є, тому що, якщо взяти тиражі наших обласних газет, то на сайти нормального рівня заходить щодня стільки людей, скільки раз на тиждень читає газету.

- Ви сказали, що у «Фіртці» маєте +/- 25 відсотків. Це така була ваша домовленість?

- Спочатку навіть домовленості не було. Домовленість виникла вже по ходу. Я погодився на цей варіант, тому що я насправді не вкладав туди нічого, крім того, що трошки зібрав людей і їх навчив працювати. Сам, як журналіст, розлінився працювати. А зараз я взагалі мало впливаю на діяльність журналістів. Я з ними подеколи і тижнями не бачуся.

- Головенський – власник медіа і його бачення журналістських стандартів. «Третя студія», «Репортер» і «Фіртка». Як змінювався або не змінювався Ваш вплив на дотримання або недотримання журналістських стандартів, якою була концепція редакційної політики?

- Якщо би ми говорили про абсолютну незалежність ЗМІ, можливо вона десь є в природі, можливо, є фізично в наявності такі проекти. Але я таких проектів не знаю.

- А які би вони мали бути – незалежні проекти?

- Все у світі відносно. Якщо ми досягаємо абсолюту, то це вже рівень Бога. Залежність є різна. Хтось платить гроші і ти від нього залежний. Залежність – як внутрішнє переконання. Франківськ – місто маленьке, всі одне одного знають. Вчора ти з ним каву пив, а завтра думаєш: не буду я його чіпати, є багато сайтів, хай вони чіпають, а я когось іншого, кого вони не можуть чіпати, буду чіпати. Тобто, я вважаю, що наявність багатьох ресурсів дає ефект того, що зараз сховати нічого не можна. Якщо в радянські часи сховати можна було, бо там сидів цензор і викреслював те, про що не можна писати. Мені журналісти розказували, як журналіст отримав догану, бо він у радіосюжеті з військової частини записав звук «батальйон, рівняйсь, струнко». І ось це слово «батальйон» було секретним. Цензора за це ледве не звільнили, бо він пропустив.

- Як Олег Головенський диктує агенції «Фіртки» редакційну політику?

- Я не є журналіст. Моя освіта не є журналістська. Тому я, напевно, найнестандартніший журналіст і, часами, нестандартний керівник в Івано-Франківську. Я не чіпляюся за стандарти. Я вважаю, що журналіст, як і кожна людина, має право мати свої думки, політичні переконання. Я вважаю, якщо журналіст у щось вірить, то він має право ті ідеї розповсюджувати. Тому стандарти у мене перекошені. Але, що стосується «Фіртки», то реально впливів – мінімум.

“Не знаю в Івано-Франківську сайту, який би не грішив «джинсою»

- Важко в це повірити. Я вам скажу чому: Ви – голова міської організації політичної партії «Укроп».  Шість депутатів-«укропівців» у міській раді, 11 депутатів-«укропівців» в обласній раді.  Ви, разом з народним депутатом Олександром Шевченком, є співзасновником громадського інституту «Новий Івано-Франківськ». Ведете активну політичну діяльність. У те, що ви не маєте часу на управління «Фірткою», я можу повірити. Але що ви не задаєте якихось правил матриці...

- ...яка матриця? Я можу сказати однозначно, що депутати міської ради від «Укропу» мають, можливо, якийсь пріоритет у висловленні  своєї думки.

- Вони мають карт-бланш, місячну норму публікацій? 

- Немає такого. Нумерації хто де і скільки має з’явитися – немає.

- Але за рекламу депутати «Укропу» не платять?

- Ні, не платять.

- І піар-статті, статті, які можна трактувати за ознаками політичної замовності про депутатів «Укропу», проходять у «Фіртці» спокійно?

- Проходять. Я не можу сказати, що знаю в Франківську такий сайт, який би не «грішив» такою ознакою, як «джинса». Всюди йдуть статті, інформації: десь по дружбі, десь за гроші, десь ще за щось. Це все присутнє. Тому ідеалізувати ситуацію не варто. При тому всьому я не ховаюсь. Я би міг десь сховатися і сказати: «Я перепродав «Фіртку», я не маю до неї стосугку, пан Іванцюк нею займається, а він – взагалі аполітичний», А я цього не роблю. Хай люди знають, що людина, яка причетна до якихось політичних сил, є керівником. І робіть собі поправку на це. Але є інший сайт, де всі розуміють, що власник чи генеральний спонсор того проекту – депутат іншої політичної сили. Навіть якщо не знати точно, то за контентом завжди можна вирахувати. Якщо в Івано-Франківську вже є з десяток сайтів, які читають, кожен сайт має якийсь вплив. І якщо я маю вплив як політична сила на «Фіртку», то я не маю впливу на сайт, який не конфліктує зі «Свободою».

- Тобто незалежних медіа у Франківську ви не знаєте?  Щоби самі на себе заробляли?

- Якщо я вчора з якимсь політиком попив віскі, то я вже маю з ним дружні стосунки. І я маю варіанти: ось це розслідувати, чи це, чи це. Але це – мій товариш, кум чи сусід. То я того не буду чіпати, а буду з цими працювати. А інший ресурс уже не має до нього якихось сентиментів.

- Спростимо: незалежно фінансово.

- «Фіртка» - це незалежне фінансово медіа.

- Завдяки рекламі?

- Завдяки рекламі.

- Ціни на рекламу у вас доволі високі?

- Нормальні ціни. У нас є постійно 12-15 проплачених на півроку вперед банерів.

- Можете сказати скільки в місяць заробляєте на рекламі?

- Це для податкової інформація? Заробляємо на зарплати, оренду офісу і ще й трошки лишається.

“Нардеп Шевченко для мене друг, товариш, і соратник”

- Ви живете з «Фіртки» чи з інших бізнесів?

- Також для податкової питання. Та я маю дві зарплати. Як директор інституту розвитку Івано-Франківська і зарплату на «Фіртці». З того і живу.

- Ви – друг Олександра Шевченка, чи товариш, чи соратник?

- Друг, і товариш, і соратник.

- Я бачив в інтернеті фото, коли Олександр Шевченко брав шлюб у Римі. І там внизу підпис: «фото Олега Головенського». «Укроп» розглядає «Фіртку» як свій партійний медіа-ресурс?
- Дехто хотів би розглядати. І деякі депутати, якщо щось їм не сподобається, дозволяють собі спитати :«а чому це так». Я їм пояснюю, що в «Укропу» є офіційний сайт, отам, якщо є питання – задавайте. А тут, якщо журналіст щось зробив, навіть я, головний редактор, не ставлю йому тих питань, які ви, зі сторони, хочете зробити.

- Тобто, ви виховуєте партійців трохи?
- Бо «Фіртка» себе позиціонує як відносно незалежний ресурс. Але якщо у когось зі сторони виникають якісь питання до журналіста, то в мене таких питань не виникає ніколи.

- А що робить журналіст «Фіртки», якщо він має якийсь компромат на депутата з «Укропу»?
- Він може поділитися тим компроматом з іншим сайтом.

- Що робить головний редактор Олег Головенський, який довідується про те, що журналіст «Фіртки» поділився компроматом на депутата з «Укропу»?
- Я не думаю, що будуть якісь заходи дисциплінарного впливу. Я ніколи не опускаюся на тусовочний рівень: хто кому що дав, хто кому що передав. Воно до мене навіть може не дійти.

- Ви піднімаєтесь на цим приблизно так, як недавно ходили в гори Непалу?
- Напевно.

“Мені подобається Схід, тому що там у людей ієрархія зовсім інша”

- Цьогорічний ваш гірський похід дуже відомий, про нього у соціальних мережах багато написано, у газеті. Там у Вас і гострий бронхіт був, і виразка відкрилася. Щоб пройтися довкола священної гори Кайлас, 53 км – ви пройшли?

- 53 – це не є проблема. 53 пройти легко. На висоті 4.700- 5.700 – ось це проблема. На вершині, на перевалі 5.500 насправді мені було дуже важко йти. У мене десь тиждень перед тим загострився хронічний бронхіт, я почав пити антибіотики, щоби не отримати запалення легенів. Запалення легенів на тій висоті, це через добу – смерть. Тому я пив подвійні дози антибіотиків. Крім того, мене ще там кололи гормональними ліками, щоби я менше кашляв і вночі трошки поспав. А як виявилося, цього не можна робити при виразці. Насправді, дуже тяжко було, це словами не передати.

- А чого ви хотіли? Якщо монахи-буддисти помруть біля цієї гори, то це їм зарахується до наступної реінкарнації. А у вас це була спроба самогубства?

- Напевно, якась природна впертість. Ми йшли, одягнуті в мембранному одязі, в трекових черевиках, там на висоті до мінус десять і страшенний вітер. А індуси приходять як інопланетяни. Вони живуть там внизу, що таке брак кисню – вони не знають. Температура нижче +35 у них не опускається. І вони приїжджають в гори в якихось “лосінах” рожевих, напівкедах на голу ногу. І вони – йдуть! Насправді. Дуже багато індусів вмирають на цій горі. І для них це вважається стрибок по кармі.

- Ви в душі трошки буддист?
- Я не є буддист. Я пройшов по колу. Мене хрестив катакомбний греко-католицький священик, який працював кочегаром.

- В Якутії хрестив?

- Ні, в Якутії я прожив тільки рік від народження. І мене сюди відправили, бо я там щось цілу зиму хворів запаленням легенів. Тоді ж не було так, що декретна відпустка – стільки-то років. Тоді два місяці – і в яслі. І мене на саночках мама в яслі – з ясель. От і запалення легенів. Той клімат мені не пішов, там морози до мінус 50.

- То вас хрестили вже в Чорткові?

- Так. І про те, чи я буддист. Я цікавився багато чим, вивчав порівняльне релігієзнавство. Читав і кабалу, і тибетський буддизм, і мале і велике колесо, і багато чого. І бачу, що в кожній традиції, залежно від часу, менталітету, погоди, темпераменту людей, Бог себе проявляє в чомусь. Християнам він заявив себе в образі Ісуса Христа. Комусь – в чомусь іншому.

- Абсолютний монотеїзм.

- Очевидно, що так. Мені подобається Схід, тому що там у людей ієрархія зовсім інша. Вони – добрі бізнесмени, але у них на першому плані внутрішня гармонія. Матеріальне у них на другому плані. В Таїланді дуже тяжко знайти місцевого керівника підрозділу. Тому що він каже: «Я не хочу. Я – інженер, мені 500 доларів зарплати вистачає. Я не хочу 1500. Я тоді буду конфліктувати з підлеглими». І в Таїланді основна маса керівників – китайці. Я пройшов це все по колу і бачу, що наша греко-католицька чи православна церква немосковського патріархату – це той самий шлях до Бога. В кожного він свій. І якщо ми знаходимося в цьому середовищі, в цій традиції, то вона і є для нас пріоритетною.

“Менеджмент “Прикарпаттяобленерго” абсолютн індиферентний до редакційної політики”

- Гарно ви так говорите... Але з іншого боку я знаю, що Олександр Шевченко, народний депутат, фракція «Укроп», Віктор Шевченко, його брат, народний депутат, фракція «Укроп», власники «Буковелю», та Олег Головенський – це одна команда. І це команда олігарха Коломойського. І вона все робила, робить і буде робити для того, щоби «Укроп» всіляко потрапляв у місцеву владу. Так?

- Очевидно. Що стосується цієї частини моєї особистості, - то так.

- І важко відділити тоді власника медіа, журналіста, філософа, універсального Олега Головенського, від оцієї політичної роботи, буденної, але дуже важливої. Бо надійдуть вибори.

- «Фіртка» не буде сильно відрізнятися від інших сайтів Івано-Франківська,  бо багато топових сайтів так чи інакше втягнуті у політичний процес. Є сайт, який асоціюють з ВО «Свобода», є сайт, який асоціюють з «Волею».

- З керівниками “Прикарпаттяобленерго”....

- На останній фазі, коли я працював у «Репортері», власниками були люди, афільовані до “Прикарпаттяобленерго”. А насправді там вплив практично відсутній. От де немає впливів. Там рівень менеджменту “Прикарпаттяобленерго” ставиться абсолютн індиферентно до редакційної політики. І там ніхто ніколи ні на що не впливає.

- Як читачам зрозуміти – котре медіа дає найбільш об’єктивну інформацію?

- Немає такого. Не треба шукати одне медіа. Треба намагатися моніторити декілька. Тоді буде повна картина. Тому що з п’яти сайтів чотири будуть мати якусь приналежність. Це я так прямо зізнаюся. Але тут і не сховаєш нічого. На рівні Франківська журналісти знають, хто кому належить. Якщо один сайт читаєш – то все таке пласке. Ніби правдиве, але неправдиве. А якщо декілька – то вимальовується 3D картинка.

“Є власники медіа, які ховаються у підпіллі”

- А може ще й технологічно допомогти читачам? Наприклад: є журналістські стандарти, шість, вісім чи дев’ять. Такі - на Заході, такі – в Україні. Але вони мало чим відрізняються: баланс думок, цитування, відокремлення думки від факту, посилання. І розробити таку програмку-пошуковик, яка видає з інтернету все те, що відповідає стандартам.

- Це не є так просто. Це вже повинен бути штучний інтелект. Можливо, ми дійдемо до того. Але зараз є проблема перенасичення інформації. 150 років тому в Австро-Угорській імперії людина фізично могла прочитати все, що видавалося в імперії. То зараз вона не може прочитати за рік те, що за хвилину продукується в Україні. Але це добре. Люди починають аналізувати, отримувати з багатьох джерел інформацію.

- Але ж дуже багато чорнової роботи змушений зробити цей читач, щоби дійти до якоїсь більш-менш об’єктивності.

- Так. Але ось ви кажете – розробити якусь програмку. А де гарантія, що ця програмка не проспонсорована “Блоком Петра Порошенка”?

- Ви знаєте всіх реальних власників медіа у Івано-Франківську?

- Думаю, що знаю. Якщо не знаю, то здогадуюся з дуже високою ймовірністю, хто власник.

- Це принципово, коли власник реальний, чи підставний, чи вдаваний для медіа?

- Я думаю, що це один зі стандартів. Мусить бути кінцевий бенефіціар. От мені дзвонять: «Є такий сайт, він дав неправдиву інформацію, є рішення суду і я би хотів, щоби дали альтернативну точку зору.». Я кажу: «Ти не знайдеш там власника. Я здогадуюся, хто це. Але коли ти йому подзвониш, то він скаже: ні, я не власник, але ви мені скажіть, а я подзвоню комусь, а він – ще комусь, а там – ще комусь. І, можливо, це розмістять». Є і такі випадки.

- Власники у підпіллі.

- Що просто немає, кінців не знайдеш.

“Журналіст “Фіртки” сам собі головний редактор”

- Ви ведете летючки, наради у «Фіртці», читаєте матеріали?

- Читаю більше, ніж інші сайти.

- Як читач? А хто виконує роботу головного редактора?

- Є заступник головного редактора. Є коректор, який там щось трошки править. Насправді на «Фіртці» питання головного редактора дуже розмите. Я рахуюся, але я самоусунувся від виконання обов’язків головного редактора. І журналісти в межах того, що роблять, - сам собі головний редактор. Звичайно, хтось може перечитати за кимось, щось підправити, якийсь фактаж там підправити.

- У вас там буддистська ідилія. Всі тепер будуть мріяти працювати на «Фіртці». А зарплата у журналістів яка?

- Хороша. Порівняно з франківськими ЗМІ, - непогана.

- Ви ведете блоги на «Фіртці». Якщо спробувати їх відкрити на сайті, то антивірусні програми попереджають про інфікування ваших текстів.

- Зараз версія «Фіртки» - морально застарілий ресурс. Я це самокритично можу визнати. І з вересня ми запустимо новий. Ми рік тому розробили нову технологічну модель. Навіть намагалися в жовтні-листопаді її запустити. Але сервер постійно глючив. Одні люди почали робити, інші продовжували і треті завершили. В результаті людини, яка би цілісно розуміла, як написаний “мотор” сайту, не було. І ми зараз починаємо абсолютно з нуля новий дизайн, нове програмне забзпечення. Я хочу з 1 вересня перейти на цей ресурс. Тас вірусу не буде.

- Відвідуваність яка зараз?

- Середня відвідуваність десь 11 з чимось тисяч хостів і 40-50 тисяч хітів. І також одгна людина читає 4-5 новин. І ця кількість прочитань одним відвідувачем новин, я думаю, найбільша у Івано-Франківську. Тому що, що стосується хостів, то люди накручують через соцмережі, одноразові заходи. Ми за цим не женемося. Але може почнемо гнатися. Бо все таки рекламодавець звертає увагу на лічильник. Кількість хостів важлива. А якщо кількість хостів дорівнює кількості хітів, тобто зайшла людина, почитала заголовок і вийшла. Але вважається, що людина зайшла.

- Якби ви опинилися в ситуації, коли все ж таки треба сформувати стандарти Головенського стосовно робити на «Фіртці», якими би вони були? Чого ви хочете найбільше від журналіста в його роботі?

- У нас є, умовно, три формати. Класичний: правильно – не правильно, патріотично – не патріотично, красиво – не красиво, з моєї точки зору. Модерний – компактно, звично, зручно. А постмодерний формат: цікаво – нецікаво. У мене пункт перший – має бути цікаво. Бо в умовах Австро-Угорської імперії я мусив все читати – цікаво чи не цікаво. А зараз, якщо відкрию сторінку і мені не цікаво, то перегорнув на наступну сторінку, на інший сайт. Альтернатив є багато. Тому завжди має бути перший пункт – цікаво. А якщо цікаво, то є користувачі, читачі, є глибина прочитання.

- Це про журналістику. А про політично-партійну діяльність. Які мотиви вас привели в «Укроп»? Ідеологічні чи цікаво – нецікаво, корисно – некорисно?

- «Фіртка» починалася, коли «Укропу» ще не було. І не був я знайомий з Олександром Шевченком. Але… ви знаєте, що журналісти завжди підробляють на виборах. Якимись консультантами, технологами, хто чим уміє. Я завжди, давно і довго цим займався. Трошки ще допомагав під час перших виборів мера.

- То ви й політтехнолог ще?

- Я не знаю ким себе назвати. Я не журналіст, не політтехнолог, але я на стику всіх тих дисциплін.

- ...точно – універсальний Головенський...

- У якийсь момент я познайомився з Олександром Шевченком. І довгий час намагався бути в тіні. Я щось там допомагав, щось писав, консультував. Але казав: «Мене вивести на сцену – не дай Бог. Я такий чистий, білий, пухнастий. Маю імідж незалежного журналіста». Але в якийсь момент я повірив в те, що це все – серйозно.

- Ви – помічник народного депутата одного з Шевченків?

- Ні. Помічник – це формальний статус. Він має посвідчення. Я би міг його мати, але для чого воно мені?
 

“У Франківську вперше з’явилися самоокупні ЗМІ буквально років 4-5 тому”

- Чому ви не депутат Івано-Франківської міської чи обласної рад?

- Я висувався до обласної ради від «Укропу» від одного з округів міста Івано-Франківськ. Я набрав недостатню кількість голосів, думаю, з тієї причини, що я не займався своєю виборчою компанією, а займався виборчою компанією Шевченка, «Укропу», всіх депутатів. Зараз, щоби стати депутатом у Франківську, треба ходити по дворах, дзвонити в двері. Крім якоїсь впізнаваності, мусить бути особистий контакт. Не знаю як у Львові, а у Франківську реально кандидат може пройти і з усіма привітатися. Я цього не робив. І тому мені десь 2-3 відсотки не вистачило, щоби стати депутатом обласної ради.

- Рано чи пізно будуть наступні вибори. Що треба змінити у діяльності мас-медіа з висвітлення наступних виборчих кампаній? Чи все буде так, як і раніше – гроші зроблять свою справу?

- Я вірю в те, що ми в потоці. Потік – це обставини непереборної сили. Я думаю, що говорити про стандарти потрібно. Щоби орієнтуватися в тому потоці. Але що би ми не говорили про стандарти, все одно ресурси впливають. У Франківську вперше з’явилися самоокупні ЗМІ буквально років 4-5 тому. Раніше було фінансування. А фінансування чиє? Або бізнесмен, який має політичні майбутні цілі, або цілі захисту бізнесу. Ну, і все. Просто є різний рівень спротиву. Коли ти залежний, а хочеш бути незалежним, ти ставиш перед власниками питання: це неправильно, я так не згідний. Завжди є якась закулісна боротьба, щоби встановити хоча б наближені до ідеалів стандарти.

- Я, здається, розумію чому ви любите східні традиції: гроші – другі за пріоритетністю.

- На Сході абсолютно так. У травні минулого року я був в Ірані. Я коли їхав, то мені казали: «Там такий тероризм». Жаху нагнали. Як виявилося, Іран – абсолютно спокійна країна. Там сухий закон, там не побачиш п’яного. Відповідно і рівень побутової злочинності – нульовий. Там є моральний авторитет – аятола Хомейні. Це ж не міністр і не президент, який когось там призначає. Наскільки я знаю, той, що провів так звану ісламську революцію, ні з ким з політиків не зустрічався. Він встановлює якісь моральні стандарти. Він може сказати, що якщо цей президент хабарник, то він це скаже. І тоді цього президента попросять і він може піти. Але він не знає що таке там бюджетний процес, що таке квоти на вивіз піску, гравію чи лісу. Він взагалі цим не займається. Він просто каже: «Оце добре, оце – морально, оце – не морально. Це – за Кораном, а це – не за Кораном», І це модель така, що є  влада,  і є між Аллахом і владою якийсь моральний авторитет.

- Але Коломойський не може стати аятолою Хомейні для України?

- Аятолою – точно ні.

- Коли Ви розмовляєте з журналістами та власниками ЗМІ за кордоном і заходить тема журналістських стандартів, рівня українських медіа, що ви їм кажете?

- Я не так часто спілкуюся за кордоном з журналістами. Та за кордоном спілкування таке... ми як на різних полюсах. Вони не все розуміють, що у нас відбувається. Мені легше там з німцями спілкуватися. Вони приблизно так англійську мову знають, як я. В Америці спілкуватися складно. З британцями легше, бо у них оксфордська мова правильна. А насправді це – поверхневе спілкування.

- Ну, і через годину нашої розмови ставимо крапку. Як почали, так і закінчимо. Про що ви взагалі не говорите публічно?
- Насправді, можу про все говорити. Хіба про якісь інтимні речі. Сім’я – це не для публічного обговорення.

Розмову вів Роман Шостак.