Письменник з Харкова Сергій Жадан дійшов висновку: «Львів завжди лишає надію»

Письменник з Харкова Сергій Жадан розмістив сьогодні, 23 квітня, на сайті «УП.Життя» публікацію «Львів: кількість читачів на душу населення», в якій розповів:

«Пам’ятаю, як більше двадцяти років тому приїхав до Львова на фестиваль «Вивих». І як здивувався, скільки людей, виявляється, може цікавитись українською музикою та літературою.

Дослівно – здивувався кількості людей, яким це цікаво. Якось раніше не траплялося бачити в одному місці таку кількість шанувальників українського мистецтва.

На той час у Харкові вони масово в одному місці не збирались, тож і закрадалася підозра, що так просто не буває. Потому Львів дивував ще не раз. Зокрема своїми, здавалося б, невичерпними людськими ресурсами.

«Звідки тут стільки читачів?», – думалося. «І слухачів, – думалося далі. Звідки вони беруться в таких кількостях і чому саме у Львові? ».

Львів у цьому сенсі завжди лишає надію. Мовляв, коли буде зовсім погано, можна приїхати до Львова – там буде трішки краще. Хоч самі львів’яни, підозрюю, поставляться до цих моїх слів скептично. Є в них така здатність – ставитись скептично до всього, що в них відбувається. І не в них теж, між іншим.

Одним словом – ви самі все знаєте про львів’ян. Але мова не про це. 

Наскільки загалом доцільним та необхідним є функціонування культури в часи війни? Наскільки доречним є проведення концертів і презентацій, наскільки виправданими є всі фестивалі та покази мод? Адже в країні щоденно гинуть люди. Щоденно, без вихідних. Постійно доводиться чути ці питання, постійно хочеться ставити їх самому собі.

Можливо, варто замовкнути всім цим голосам і співам, віддатися цілком тривозі й злості, відпустивши на свободу все своє бажання не пробачити, не забути? Чи можна під час війни лишатися читачем? Чи виправданим є подальше прослуховування улюбленої музики, перегляд улюблених фільмів?

Чи не є це виявом неповаги до тих, хто знаходиться в зоні обстрілу?

Це дивна війна. Дивна й страшенно болюча. Іноді здається, що вона стосується лише того, хто потрапив безпосередньо під перехресний вогонь. А щойно ти вихоплюєшся на територію, куди не добиває артилерія, війна дивовижним чином розсмоктується й відступає, і життя триває з усіма своїми мирними щоденними клопотами, мало переймаючись випадками тих, кому не пощастило.

Хоча війна нікуди насправді не відступає, весь час знаходиться поруч, тисне, нагадує про себе, намагається ламати, намагається позбавити тебе речей важливих, тих, які робили тебе тобою, які формували тебе, ставили твій голос.

Можливо, саме тому важливо сьогодні триматися за улюблені книги, за звуки й рухи на екрані. Адже якщо все це зникне, якщо ти відступишся – чим заповниться порожнеча? Що з’явиться в твоєму житті натомість? Страх, відчай, зневіра, ненависть?

Можливо, варто відстоювати цей свій внутрішній простір, цю свою приватну територію, боронити її, не відмовлятись від неї на користь війни?

При цьому не забуваючи, що вона, ця війна, далі триває, й тебе стосується так само, як і всіх інших, незалежно від місця прописки. Навряд чи тут можливою є якась вичерпна відповідь.

Кожен відповідає за себе, у кожного своя совість, у кожного свої улюблені книги. 

До чого тут Львів, за великим рахунком? Центральні вулички традиційно заповнені туристами, містом традиційно не проїдеш, у всіх традиційно багато справ. Ми говоримо про ситуацію з концертами, з виставами, з публікою. Юля розповідає, що публіки не стало менше, просто в неї, публіки, лишилось не так багато грошей.

Тому завжди є ризик не зібрати зал, не продати квитки. «Хоча, – пояснює, – все залежить від того, хто саме виступає. Все як завжди, мало що змінилось».

«Мабуть, це і добре, – думаю собі, – деякі речі не повинні зникати, не повинні змінюватись. Скажімо, наше бажання жити, любити, вірити». 

«Ти наприкінці травня не збираєшся бути в районі Щастя?», – питає Софія.

«Цілком можливо, – відповідаю. – А що?».

«Я теж там маю бути. Повезу нашим допомогу. В них саме ротація має бути. Тож побачимось». 

«Добре, – думаю. – Ротація – це добре. Хай повертаються. Комусь потрібно займати вільні місця в концертному залі».