Померла зірка французького кінематографу

Про це повідомляє BBC, пише DailyLviv.com. У віці 91 року померла зірка французького кінематографу та секс-символ 50-х та 60-х років Бріжит Бардо. Про смерть актриси повідомив Фонд Бріжит Бардо.

«Фонд Бріжит Бардо з глибоким сумом повідомляє про смерть його засновника та президента, мадам Бріжит Бардо, всесвітньо відомої актриси та співачки, яка вирішила відмовитися від своєї престижної кар'єри, щоб присвятити своє життя та енергію захисту тварин і свого фонду», — йдеться у заяві, спрямованій AFP. Час та місце смерті актриси не вказано.

Бардо стала всесвітньо відомою завдяки фільму «І Бог створив жінку» 1956 року, сценарій та режисура якого належали її тодішньому чоловікові Роже Вадиму, і протягом наступних двох десятиліть уособлювала архетип «сексуальної кішечки».

Однак на початку 70-х років вона оголосила про свій вихід з кіно і стала дедалі активнішою в політиці. Її відкрита підтримка прав тварин переросла у провокаційні висловлювання про етнічні меншини та відкриту підтримку ультраправого французького «Національного фронту», що призвело до низки обвинувальних вироків за розпалювання расової ненависті.

Бардо народилася в 1934 році в Парижі і виросла в благополучній, традиційній католицькій сім'ї, але так досягла успіху в танцях, що їй дозволили вчитися балету, і вона вступила в престижну Паризьку консерваторію музики та танцю. У той же час вона знайшла роботу моделі і в 1950, коли їй було всього 15 років, з'явилася на обкладинці журналу Elle.

Завдяки своїй роботі моделлю їй запропонували ролі у кіно; на одному із прослуховувань вона познайомилася з Вадимом, за якого вийшла заміж у 1952 році, після того, як їй виповнилося 18 років. Бардо отримувала невеликі ролі, але з кожним разом дедалі помітніші; вона зіграла кохану Дірка Богарда у фільмі «Доктор на морі» у 1955 році.

Але саме фільм Вадима "І Бог створив жінку", в якому Бардо зіграла розкуту молоду жінку в Сен-Тропі, зробив її міжнародною іконою. Фільм мав величезний успіх у Франції, а також за кордоном і вивів Бардо в перші ряди французьких кіноакторів.

У 1959 році Симона де Бовуар опублікувала своє знамените есе «Брижит Бардо та синдром Лоліти», в якому представила актрису як найвільнішу жінку Франції.

В 1969 Бардо була обрана першою моделлю для Маріанни, символу Французької Республіки. На початку 1960-х років Бардо знялася в ряді гучних французьких фільмів, у тому числі в номінованій на «Оскар» драмі Анрі-Жоржа Клузо «Правда», фільмі Луї Малля «Дуже особиста справа» (з Марчелло Мастроянні) та фільмі Жан-Люка Годара «Презир». У другій половині десятиліття Бардо знімалася і в голлівудських фільмах, зокрема «Віва Марія!» та «Шалако». Паралельно Бардо займалася музичною кар'єрою.

Однак Бардо все більше дратував тиск слави, і в 1996 році вона сказала в інтерв'ю Guardian: «Божевілля, яке мене оточувало, завжди здавалося мені нереальним. Я ніколи не була готовою до життя зірки».

Вона пішла з кіно у 1973 році, у віці 39 років, після зйомок в історичній мелодрамі «Повчальна та весела історія Коліно». Її основним заняттям став захист тварин: 1977 року вона приєдналася до протестів проти полювання на тюленів, а 1986 року заснувала Фонд Бріжит Бардо.

Згодом Бардо надіслала листи протесту світовим лідерам з таких питань, як винищення собак у Румунії, вбивство дельфінів на Фарерських островах та забій кішок в Австралії. Вона також регулярно висловлювала відверті думки щодо релігійного забої тварин.

У 2003 році у своїй книзі «Крік у тиші» вона висловилася на підтримку правої політики та розкритикувала геїв та лесбіянок, шкільних вчителів і так звану «ісламізацію французького суспільства», внаслідок чого була засуджена за розпалювання расової ненависті.

Бардо довгий час підтримувала французький «Національний фронт» (що тепер став «Національним об'єднанням»). 

Бардо була одружена чотири рази: з 1952 по 1957 рік за Вадимом, з 1959 по 1962 рік за Жаком Шар'є (від якого в 1960 році у неї народився син Ніколя), з 1966 по 1969 рік за Гюнтером Саксом і в 1992 році д'Ормалем. Вона також перебувала у відносинах з Жаном-Луї Трентіньяном та Сержем Генсбуром.