Владислав Остапенко, Василь Болог, Петро Кизик. 5 лютого Львів попрощається з трьома захисниками України

Про це повідомила пресслужба ЛМР, пише DailyLviv.com. Мерія закликає львів’ян та гостей міста долучитись до міської церемонії прощання та утриматися в цей час від розважальних заходів і святкувань.

Чин похорону воїнів розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:30, відбудеться загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.

Василя Болога та Владислава Остапенка поховають на Голосківському кладовищі, на полі 34-В.

Прощання з Петром Кизиком продовжиться у селищі Верховина Івано-Франківської області: увечері буде прощання в місцевому храмі. Поховають воїна наступного дня, 6 лютого, на місцевому кладовищі.

Біографічні довідки захисників

Владислав Остапенко (23.06.1988 — 09.12.2025). Львів’янин.

Навчався у ліцеї №18 Львівської міської ради, згодом — у Львівському державному університеті фізичної культури імені Івана Боберського за спеціальністю «Фізичне виховання».

Працював інспектором служби безпеки у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ЕДЕМ-РЕЗОРТ ЕНД СПА».

Зі слів рідних, Владислав вирізнявся дисциплінованістю, працелюбністю та прагненням до постійного самовдосконалення. З дитинства активно займався спортом, зокрема стендовою стрільбою, полюбляв проводити час на природі. Був щирим і товариським, завжди готовим прийти на допомогу.

У 2025 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Луганському напрямку у складі 3-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Владислава Остапенка залишилися мати, наречена, бабуся та вітчим.

Василь Болог (14.01.1995 — 12.01.2026). Львів’янин.

Навчався у середній загальноосвітній школі.

Працював у сфері будівництва на приватних підприємствах.

Зі слів рідних, Василь вирізнявся ввічливістю, доброзичливістю та щирістю, був активним і працьовитим, завжди відгукувався на прохання про допомогу. У вільний час цікавився риболовлею та їздою на велосипеді.

У 2024 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 425-го окремого штурмового полку «Скеля» Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Василя Болога залишилися двоє братів та сестра.

Петро Кизик (18.06.1978 — 02.02.2026). Уродженець села Кам’янобрід Львівської області. 

Навчався у Кам’янобрідському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів імені Петра Андрусіва Новояворівської міської ради. Згодом став курсантом Львівського державного університету безпеки життєдіяльності.

Проходив службу у Державній пожежно-рятувальній частині Головного управління ДСНС України у селищі Верховина Івано-Франківської області. За 26 років служби пройшов шлях від рядового інспектора до підполковника служби цивільного захисту, обіймаючи посади начальника караулу та заступника начальника частини.

За період служби був відзначений нагородами, грамотами та подяками за високий рівень професійної підготовки та сумлінне виконання службових обов’язків.

Одночасно здійснював служіння дяка у місцевому храмі УГКЦ.

Зі слів рідних, Петра вирізняли сила духу, мужність і цілеспрямованість, а також безстрашність у випадках, коли було необхідно допомогти іншим. Він був добрим і щирим, турботливим чоловіком і батьком, прикладом для своїх братів та сестер. Мав багато друзів і користувався повагою.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів приєднався до лав Збройних Сил України. Спершу проходив службу у роті охорони Верховинського РТЦК та СП, а з 2023 року боронив територіальну цілісність і суверенітет України на Донецькому та Південно-Слобожанському напрямках у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

Нагороджений нагрудним знаком «Золотий Хрест» Головнокомандувача Збройних Сил України.

У Петра Кизика залишилися дружина, донька, зять, внучка, мати, брати, сестри, родина, друзі та побратими.