11:53 2 січня 2026 р.
Завтра, 3 січня, Львів попрощається з воїнами Валерієм Рудим, Ігорем Баїком, Іваном Садовим та Анатолієм Дмитрієвим, які віддали життя, захищаючи Україну від російських окупантів.
Мерія закликає львів’ян та гостей міста долучитись до міської церемонії прощання та утриматися в цей час від розважальних заходів і святкувань, пише DailyLviv.com.
Прощання з Ігорем Баїком розпочнеться о 9:30 у Храмі Вознесіння Господнього УГКЦ (вул. Широка, 81А).
Чин похорону воїнів Валерія Рудого, Ігоря Баїка, Івана Садового та Анатолія Дмитрієва розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:30, відбудеться загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.
Поховають захисників Валерія Рудого, Ігоря Баїка, Івана Садового на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань Nº 87 (вул. Пасічна).
Захисника Анатолія Дмитрієва поховають на Голосківському кладовищі, на полі почесних поховань.
Біографічні довідки захисників
Валерій Рудий (23.07.1999 — 17.12.2025) Уродженець села Каплівка Чернівецької області.
Навчався у Каплівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів Хотинської міської ради, а згодом — у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Після досягнення повноліття уклав контракт і проходив військову службу у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.
Зі слів рідних, Валерій захоплювався спортом та інженерною справою, цікавився комп’ютерними іграми. Вирізнявся спокоєм, неконфліктністю та відповідальністю. Мав інструкторський досвід і охоче ділився власними знаннями та практичним досвідом.
Був учасником Операції Об’єднаних сил у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.
Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Дніпропетровському напрямку у складі 46-ї окремої аеромобільної Подільської бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.
У Валерія Рудого залишилися мати, троє сестер та брат.
Ігор Баїк (06.07.1971 — 19.11.2025) Львів’янин.
Навчався у ліцеї «Гроно» Львівської міської ради, згодом — у Комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівський фаховий коледж спорту».
Проходив строкову військову службу.
Працював директором у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Дитячо-юнацька спортивна школа футбольного клубу „Львів“».
Зі слів рідних, Ігор дуже любив футбол і багато років був частиною футбольної спільноти. Вирізнявся чуйністю, доброзичливістю, вірністю своїй справі, справедливістю та відповідальністю; надихав інших власним прикладом і завжди підтримував колег та вихованців, залишаючись на зв’язку й цікавлячись футбольним життям навіть перебуваючи далеко від дому.
Був учасником АТО.
Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 45-ї окремої артилерійської бригади імені генерала Мирона Тарнавського Сухопутних військ Збройних Сил України.
Нагороджений відзнаками Міністерства оборони України «За сумлінну службу», «Знак пошани» та «Залізний хрест», нагрудним знаком «Учасник АТО», відзнакою «За взірцевість у військовій службі» III ступеня, а також пам’ятною монетою імені Короля Данила Галицького.
У Ігоря Баїка залишилися дружина Марта та син Орест.
Іван Садовий (10.07.1972 — 21.02.2025) Львів’янин.
Навчався у Комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівське училище фізичної культури». Згодом здобув професію техніка-технолога з технології харчування у Львівському кооперативному коледжі економіки і права.
Проходив строкову військову службу.
Працював інкасатором в Акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».
Зі слів рідних, Іван був людиною широких інтересів. Понад 20 років професійно займався спортом, майстер спорту з вільної боротьби; також грав у футбол і був відданим уболівальником футбольного клубу «Карпати». Вирізнявся врівноваженістю, доброзичливістю, комунікабельністю та позитивним ставленням до життя, мав гарне почуття гумору. З дитинства цікавився творчістю, був майстром на всі руки, любив куховарити та подорожувати.
У 2025 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 37-ї окремої бригади морської піхоти Військово-морських сил Збройних Сил України.
У Івана Садового залишилися донька, двоє синів та цивільна дружина.
Анатолій Дмитрієв (17.08.1976 — 26.04.2024) Львів’янин.
Навчався у ліцеї №57 імені Короля Данила Львівської міської ради. Згодом здобув фахову освіту у Львівському вищому професійному училищі комп’ютерних технологій та будівництва.
Працював у сфері будівництва на приватних підприємствах.
Зі слів рідних, Анатолій захоплювався риболовлею, збиранням грибів та дзюдо. Вирізнявся доброзичливістю, чуйністю, товариськістю та спокоєм.
У 2023 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 92-ї окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка Сухопутних військ Збройних Сил України.
У Анатолія Дмитрієва залишилися мати, дружина, двоє синів, сестра та племінниця.