08:46 5 лютого 2019 р.
Відео: Львівський прес-клуб
Учора, 4 лютого, у Львівському прес-клубі відбулася презентація книги спогадів Романа Яремкевича «Дитинство. Війна. Колима», людини, яка пройшла пекло радянських тюрем і таборів. Два роки Роман Яремкевич очолював ОУН (бандерівську) Львівщини.
Син автора книги – Романа Яремкевича, Роман Яремкевич-молодший повідомив, що батько потаємно почав писати історію свого життя і уклав її в 5 зошитів, які лягли в основу книги.
- Персонажі книги – побратими тата Степан Левандович, Василь Ляхович, Юрій Ховалко. Люди ,які пройшли табори, катівні і були незламними. Вони були веселими, жартівливими, запальними і це все формувало нас, як особистостей: мене, сестру, дітей цих побратимів,- згадує Роман Яремкевич.
Він повідомив, що ідея надрукувати книгу належить Юрію Ситнику, який зустрівся з Романом Яремкевичем-старшим, коли він уже був у поважному віці.
На презентації упорядник книги Юрій Ситник розповів не лише про книгу та її автора, але провів паралелі між тим періодом, який Роман Яремкевич описує, а це 30-ті-50-ті роки минулого століття, і нинішньою ситуацією в Україні.
- Коли я об’їжджав місця, згадані в книжці, щоб зробити знимки, поспілкуватися з людьми, я наштовхувався на такі речі, які для мене були дуже сумні, але знакові. Наприклад, згадується «Білий двір» як панський маєток. Я приїхав туди, під Бібрку, а він зруйнований,- констатує Юрій Ситник.
Роман Яремкевич-старший згадує в книжці як це було. Юрій Ситник екстраполює тодішню ситуацію на сучасні реалії.
- Перших більшовиків радо зустріли хлібом-сіллю на вході в село. На другий день командири зібрали селян на подвір’ї «Білого двору», панського маєтку. Командир сказав селянам, що пан -їхній гнобитель, і люди, як подуріли, кинулися розграбовувати все. За один день цей панський двір перестав існувати. В оранжереї розмістилася кіннота. Така була соціальна справедливість. Популізм комуністичний, більшовицький, який спекулює на соціальних питаннях, був притаманний і в ті часи, - каже упорядник книги.
Багато інших речей, які згадуються в книжці, наприклад, місцева «Просвіта», також знищена,- розповів Юрій Ситник.
У 1939 році в селі Лани працювала «Просвіта». Там були приміщення «Маслосоюзу», кооператив, бібліотека, зал зі сценою, драматичний і хоровий гуртки, Союз українок, «Каменяр», «Сокіл», спортивне товариство «Луг» , переповідає Юрій Ситник. Коли прийшли більшовики, усе це ліквідували. А за незалежної України не стало навіть клубу – стоїть руїна. І таких руїн у наших селах дуже багато, наголошує Юрій Ситник.
І ще один спогад Романа Яремкевича, який упорядник спроектував на сьогодення.
- Коли ми зараз згадуємо про претензії Польщі до України, то обов’язково треба враховувати контекст тих подій. На той час українське населення Галичини було під гнітом польським. І він особливо позначався на українському селі, коли селяни заробляли в пана 1 злотий в день. Тоді як робітник у Львові заробляв від 100 злотих на місяць. Учитель заробляв до 300 злотих, а професор в політехніці – від 700 до 900 злотих. Кілограм м’яса коштував 1 злотий, буханець хліба - 29 грошів, проїзд в трамваї – 20 грошів,- каже Юрій Ситник.
Як зазначив упорядник книги, на тлі цієї соціальної несправедливості багато селян, які слухали агітацію КПЗУ, дуже радісно зустрічали прихід більшовиків. Зараз багато політиків також використовують тему соціальної справедливості, спекулюючи на ній і маючи на увазі іншу мету.
- А радо зустріли прихід більшовиків ті, хто слухав агітаторів компарті і стримано ті, хто ходив до «Просвіти». Тобто мали інший світогляд. Зараз також багато людей ведеться на рекламні ролики,- робить історичні паралелі Юрій Ситник.
Мирон Іваник, блогер, редактор назвав спогади Романа Яремкевича зрізом історії однієї людини на фоні різних подій.
- Сьогодні ми маємо можливість на прикладі однієї родини побачити історію України того періоду. Часто історія держави не стільки обслуговує інтереси історії, скільки інтереси діючого політичного режиму. Дуже часто школярі чи студенти, які вчать історію, стикаються з бездумним запам’ятовуванням маловажливих дат, імен прізвищ і не знають своєї історії. Бо історія – це є історія моєї родини, мого села, сусідніх сіл на зрізі подій, які можна оглянути в ретроспективі. Мене подивувало, що в останньому державному нагородному листі минулого чи позаминулого тижня були люди, які системно впродовж чвертьвікової історії незалежної України створюють проект спільної історії Росії і України,- наголосив редактор.