11:45 25 лютого 2025 р.
Стратили його за угоду з дияволом.
Про це розповів відомий львівський історик Микола Бандрівський, пише DailyLviv.com.
Молодого священника спалили живцем на площі Ринок у Львові близько 400 років тому. Це сталося біля пам'ятника Нептуну ще перед спорудженням скульптури-фонтану у 1641 році. Спалили священника за угоду з дияволом.
Договір львів'янина Альберта Вироземського з дияволом, про який йдеться, зберігся дотепер. Він відомий дослідникам, давно опублікований і сьогодні кожен охочий може оглянути його оригінал у фондах рукописів центрального архіву на площі Галицькій у Львові.
"Почалося все з того, що молодий чоловік Альберт Вироземський певний час перебував на новіціаті у Бернардинському монастирі у Львові. І він сам, і вся монаша спільнота палко бажали, щоби Альберт сумлінно підготувався до складення своїх перших чернечих обітниць. До певного часу все йшло добре: відповідні науки, нічні чування, духовні розмови з братією та ігуменом, аж раптом... Сьогодні вже важко сказати, що насправді того дня трапилося, але Альберт вирішив доволі круто змінити свою долю", - розповідає Микола Бандрівський.
З документів кримінального суду міста Львова відомо лише, що у 1641 році молодого священника Альберта звинувачено у тому, що він нібито викрав в ігумена монастирську печатку і, підробивши документи, невдовзі всюди представляв себе священником, тобто, духовною особою, яка мала право вділяти Святі тайни: Хрещення, Шлюбу, Сповіді, Св.Причастя та інші. На тому суді Альбертові інкримінували те, що, буцімто, він об'їздив сільські церкви довкола Львова, в яких здійснював Святі Літургії. Хоча, на суді вдалося довести лише один такий випадок.
За словами історика, монастирський суд отців-бернардинців, чомусь, відразу відмовився розглядати справу Альберта покликаючись на те, що він (Альберт) насправді не є духовною особою, а лише перебував у новіціаті, а тому його справу передали до лавничого суду львівського магістрату. Для Альберта це було дуже зле, бо, згідно з тогочасним світським законодавством, за таке святотатство йому однозначно загрожувала смертна кара. Причому, незалежно від того, які виправдання він говоритиме на свою користь.
Микола Бандрівський переказав версію монастирської братії на чолі з ігуменом. Отже, за їхніми словами, перебуваючи за ґратами у крайній безвиході і реальній перспективі зустрітися з катом, Альберт вирішив вирятуватися шляхом укладення договору з дияволом. Цей документ зберігся до сьогодні й у ньому написано:
"Я своєю кров’ю ставлю підпис і піддаюсь під владу князя Люцифера. За це прошу двадцять років життя, після чого він має право взяти мене з душею і тілом. Згідно з цим контрактом, зрікаюсь Бога і Матері Божої. Цей контракт підписую з Вегліком, який винесе мене з в’язниці. На підтвердження підписуюсь власною кров’ю і віддаюсь під владу всім Дияволам, зобов’язуюсь їм служити та їх прославляти. Вони повинні мені дати все, що потребую. Я їм буду служити, передаю за цим контрактом душу Веглікові Боруті й усім іншим, за що прошу звільнити мене з в’язниці цієї ночі".
Договір з дияволом: написаний кров'ю на пергаменті.
"На одному зі судових засідань Альберт, нібито, розповідав про якогось демона Вегліка, який з'являвся перед ним в образі молодого хлопця. Причому, з'являвся ніби нізвідки, наче "виходив зі стіни". І, хоча на початках, за словами братії, той Веглік всіляко намовляв Альберта на суді все заперечувати, однак невдовзі змінив свої "поради" і почав намовляти Альберта, до самогубства...
А, далі, керуючись тогочасним законодавством, лавний суд Львова визнав Альберта винним за всіма пунктами обвинувачення і засудив до спалення на вогнищі. Вирок було виконано", - зазначає Бандрівський.
Історик нагадує, що в Європі до середини 16 століття вважали найбільш схильними до укладання договору з дияволом освічених чоловіків. Але у випадку зі львівським Альбертом мова у жодному випадку не може йти про повноцінний договір із дияволом, оскільки такі договори - цирографи, відомі у сотнях різночасових екземплярів і на сьогодні досить добре вивчені.
"Оті письмові договори - це лише незначна частка усіх тих складних ритуалів, які супроводжували зречення Хреста і передання себе під владу віковічного ворога Божого. Така присяга дияволові передбачала символічне змивання зі себе освяченого єлею, відмову від хрещених батьків, запис імені у Книгу смерті, відмову приймати Святе причастя, обіцянку розбивати священні християнські реліквії, ніколи не використовувати освячену воду чи свічки і, звичайно, тримати у глибокій таємниці свою угоду з дияволом.
Тож той документ, який монахи-бернардинці нібито знайшли у в'язничній камері, в якій утримувався Альберт, жодним чином не можна трактувати як договір з дияволом. Бо для укладання справді чинного договору (цирографа) слід було провести доволі складні процедури і ритуали, почерговість яких давно відома і добре описана. Нічого з цього зроблено не було. Щобільше, ні суд, ні тогочасні посадові особи та керівництво монастиря навіть не розглядали питання, наскільки отой "договір з дияволом" нібито знайдений в камері Альберта, відповідає бодай основним ознакам загальновідомого, в тогочасній Європі, цирографа. При цьому слід пам'ятати, що до в'язня Альберта не допускали жодних сторонніх осіб, які б могли посприяти йому (якби він мав на те бажання) у здійсненні відповідних ритуалів",- пояснює історик.
У нього є серйозний сумнів, що ту записку на пергаменті, написану кров'ю, справді можна трактувати як договір з дияволом.
"Є сумніви й у тому, що її справді написав перед своєю смертю Альберт.
Припускаю, що той "договір" Альбертові просто підкинули, намагаючись у такий спосіб помстити йому за те, що він самовільно проголосив себе священником.
Хто міг зробити таку підлість - не знаю, однак, після зіставлення очевидних фактів, я прийшов до висновку, що тут є справа інших рук.
Насамперед це було вигідно самому ігуменові монастиря й усій братії, які не лише не провели належного розслідування, але й тупо "закрили справу", передавши її не до церковного, а до світського лавного суду, фактично "вмивши руки", як Пилат. В такий не зовсім законний спосіб, ігумен і братія позбулася зі своїх рядів непрогнозованого, на її думку, новика",- підсумував Микола Бандрівський.