11:32 12 листопада 2024 р.
Святого Йосафата Кунцевича вшановують в день його мученицької смерті — 12 листопада. Це сталося чотири століття тому — у 1623 році.
Про це інформує РІСУ, пише DailyLviv.com.
Іван, а в чернецтві Йосафат, Кунцевич, народився 1580 року в місті Володимир на Волині. Батько його був купцем і старався дати сину відповідну освіту. В шістнадцятилітньому віці батько направляє юнака в науку до свого друга – великого купця у Вільно. Цього, 1596 року, церковне життя столичного міста вирувало довкола укладеної того часу Берестейської унії. Вільно стає чи не найбільшим містом опору унії; воєводою міста тоді був кальвініст Христофор Радзивіл — він сприймав унію як частину великого руху контрреформації в Католицькій Церкві, направленої, в тому числі на протидію протестантизму. Заручившись підтримкою воєводи, міщани, що користувались правом суду над священниками та розпорядження церковним майном, стали проти унії.
Натомість унію прийняв Свято-Троїцький монастир. Саме в цей монастир почав ходити та співати на крилосі Іван Кунцевич. За час навчання купецькій справі він займався найперше самоосвітою церковною, і лиш тільки завершив у 24 роки навчання купецтву – вибирає монаший шлях і вступає у Свято-Троїцький монастир. Тоді ж висвячено Івана на диякона з ім’ям Йосафат.
Настоятелі церкви часів послушництва Йосафата не відрізнялись ні великими знаннями церковного життя, ні зразковістю поведінки, тому в монастирі Йосафат не має наставника, і вчиться головно з церковних книг. Це самоуцтво стає причиною численних аскетичних навантажень, які звалив собі на плечі Йосафат, керуючись прикладом отців-пустельників з життя святих. Того часу диякон провадив для нечисельних вірних все богослужіння добового кола, зокрема, за частої відсутності пресвітера. Окрім того, Йосафат вдягає волосяницю, спить на долівці, а взимку молиться, простоюючи ночі на камені біля церкви.
Тоді ж Кунцевич переписує в своїй келії ісихастів, містика Ніла Сорського та, натхнений ними, перебуває в затворі, практикуючи Ісусову молитву. Цей стан ревності та гарячої віри монаха призводить до того, що Йосафат, не маючи інших наставників, ледь не тікає з монастиря з юродивим мандруючим монахом, щоб наслідувати його життя.
Попри створення при монастирі семінарії, з вчителями та учнями якої Йосафат контактує, стан його самотнього чернецтва триває майже чотири роки, аж доки новим настоятелем церкви Святої-Трійці в 1607 році стає Йосиф Велямин Рутський. Йосиф Рутський здобув освіту в Празі, Вюрцбурґу та Римі й, ставши настоятелем, вже мав план реформи монастиря за католицькими зразками. З приходом нового настоятеля та завдяки прикладу життя Йосафата починають з’являтись й нові монаші покликання. Після того, як Йосиф Рутський свій спадок вклав в розбудову монастиря – зростає і кількість священників. В 1609 році Йосафата висвячують на пресвітера.
Як священник особливу увагу Йосафат приділяє сповіді та проповіді. Він не обмежується монастирськими мурами та виходить до проповіді і сповіді в місто. Сповідає він безплатно і сповідає всіх, чим люди, що звикли сповідатись раз на рік і за гроші – щиро дивуються. Йосафат навіть став сповідником найманого вбивці, що зробив замах на настоятеля унійної митрополії Іпатія Потія. Замах провалився, але жоден священник – противник унії, не бажаючи видавати свій зв'язок з замахом, не йшов сповідати вбивцю перед стратою. Єдиним священником який прийшов до нападника, був Йосафат Кунцевич. Він в'язня висповідав і причастив.
Не меншу увагу приділяє він і вуличним розмовам та проповідям. Відомо, що на його проповіді стікається велика кількість народу, а завдяки розмовам та дебатам Йосафату вдається навертати до унії молодь. Через це опоненти прозивають Йосафата «Душехватом» та навіть малюють його в пеклі у притворі церкви Святого Духа – головному осередку противників унії.