13:18 30 липня 2025 р.
Президент підписав закон про визнання депортованих українців у минулому столітті.
Про це інформує пресслужба ЛОВА, пише DailyLviv.com.
Закон відновлює історичну справедливість для сотень тисяч українців, які пережили примусове переселення з території Польської Народної Республіки.
До 1946 року у селі Орхівок Володавського повіту на Холмщині проживала родина Гринь: чоловік з дружиною та 5 їхніх дітей. Голова сім’ї Андрій Гринь був старостою села. Сім’я займалась землеробством, облаштовувала побут та виховувала синів і дочок. У листопаді того року родину примусово депортували на територію міста Болехів (нині Івано-Франківська область).
Це сталось в межах угоди про «взаємне переселення населення», яка у той час діяла між Радянським Союзом та Польщею. Насправді це була примусова депортація десятків тисяч українців. Тоді з Лемківщини, Надсяння, Південного Підляшшя, Холмщини, Любачівщини та Західної Бойківщини лише на територію Львівської області депортували близько 180 тисяч українців, загалом – понад 482 тисячі осіб.
Людей вивозили до УРСР під тиском, часто без права повернення. Таких сімей, як Грині, було багато. Їх розміщували у вагонах, в яких зазвичай перевозять худобу. Люди залишали свій дім, свої речі та їхали у невідомість.
Напередодні, 29 липня, Президент Володимир Зеленський підписав закон щодо визнання депортованими громадян України, які у 1944–1951 роках були примусово переселені з території Польської Народної Республіки. Документ визначає статус депортованих осіб та їхніх нащадків, гарантії державної підтримки, включно з соціальними пільгами, медичним обслуговуванням, збереженням історичної пам’яті, а також обов’язок держави вшановувати пам’ять про ці депортації.
«Коли трапилась ця депортація, моєму батькові було всього 4 роки. Дідусь Андрій та бабуся Анна попри всі складнощі змогли гідно виховати своїх дітей, дати їм освіту, прищепити любов до читання. Упродовж років Незалежності України ми добивалися, щоб на рівні держави події того часу визнали саме депортацією. Багато людей не знають про ці страшні події і часом плутають факти. Насправді йдеться про відновлення історичної справедливості», – розповіла Ірина Гринь, голова товариства «Холмщина», чия родина в 1946 році зазнала примусової депортації.
Що змінює цей закон?
1. Юридичне визнання факту депортації — Українська держава офіційно визнає, що це була не «міграція», а примусове виселення, тобто депортація.
2. Моральна й історична справедливість — це акт державного визнання історичної травми, знеціненої чи замовчуваної десятиліттями.
3. Можливе встановлення правового статусу — ті, хто був депортований, або їхні нащадки, можуть отримати офіційний статус «депортованих». Це може стати основою для пільг, соціального захисту чи компенсацій — як це вже є для інших категорій репресованих.
«Історія цієї депортації наших людей – не архів. Це жива пам’ять, яка дуже відгукується сьогодні. Тоді – примусове виселення українців із рідних домівок. Сьогодні – депортація, фільтраційні табори, руйнування міст і сіл, яке чинить росія. Суть не змінилася: насильство, вигнання, знищення української ідентичності. Те, що Президент України Володимир Зеленський підписав цей закон – засвідчує визнання історичної правди, за яку десятиліттями боролися тисячі українських родин. Нині історія родини Андрія та Анни Гринь - почута, а їхня онука Ірина щодня працює задля збереження національної пам’яті, підтримки депортованих українців з Холмщини та їхніх нащадків, а також розвитку культурного взаємозв’язку між поколіннями», – зазначив начальник Львівської ОВА Максим Козицький.