13:56 8 січня 2014 р.
Навіть у часи СРСР інтелігенція найбільшого міста Західної України встановила там погруддя Кобзаря.
Споминами про ту подію поділився з «Радіо Свобода» відомий львівський професор, лікар, письменник і дослідник Олександр Кіцера. За його словами 1960-х у Львові був організований туристичний клуб «Карпати», який тоді був русифікований, співали російські пісні і документацію вели тією ж мовою.
Саме його колега, лікар, правозахисниця Оленка Антонів (дружина В’ячеслава Чорновола) загітувала його вступити у цей клуб, щоб його українізувати і творити український туризм. Через певний час Олександр Кіцера очолив туристичний клуб, де й народилась ідея масового сходження на Говерлу з нагоди 150-річчя Тараса Шевченка. А це був 1964 рік.
«Важко мені сказати у кого виникла думка організувати масове сходження на Говерлу, – пригадує професор Олександр Кіцера. – А це були львівські медики Борис Білинський, Славко Базилевич, Орест Копійчук. Ми пішли з цією ідею в обком комсомолу, бо без них ніяк тоді. Там почухали потилиці і кажуть, але на перше місце поставте щось радянське – 25 років возз’єднання українського народу. На обкладинці запрошення я написав «І на оновленій землі Врага не буде, супостата…». Але одразу ці слова викликали заперечення, про якого супостата йдеться. Ми поставили назву 25-річчя на другому місці, а Шевченка таки на першому».
Погруддя несли по черзі
Близько тисячі львів’ян у березні 1964 піднялись на Говерлу. Львів’яни замовили на кераміко-скульптурній фабриці погруддя Шевченка, яке несли на гору по черзі. Але простояло воно на вершині лише кілька годин. Кадебісти його прибрали, як тільки-но люди зійшли з гори.
«Тяжко це все було тоді організовувати. Це ж не було такого зв’язку як нині. У військових позичили дві короткохвилеві станції, на початок і і кінець колони. У середині п’яти колон був ультрахвилевий зв’язок. Погода була не дуже – мряка і туман при підході до вершини Говерли, а коли вже піднялись, то засвітило сонечко. Всі, хто змістився на майданчику вершини, поставали, хлопці склали з каміння постамент і встановили погруддя Шевченка. Ми заспівали «Заповіт», тоді ще можна було співати, а вже в 70-х заборонили і співали лише «Реве і стогне»», – каже львівський професор і письменник Олександр Кіцера.
У 60-ті завдяки Шевченкові йому з друзями вдалося українізувати львівський туристичний клуб. Нині вже ветерани масового сходження на Говерлу ініціюють повторний захід вже з нагоди 200 літнього ювілею Шевченка і у пам’ять їхньої «Говерляни» у 60-ті.
Олександр Кіцера вважає, що сходження лікарів на Говерлу на честь Шевченка знакова подія. Бо Кобзар приятелював із кількома десятками лікарів, зокрема з Володимиром Александровим, лікарем, поетом, перекладачем; Євстахієм Рудиковським, лікарем, письменником; Степаном Носом, хірургом, учасником Кримської війни; Дмитром Міном; Ігнатієм Муравським; Миколою Пироговим.
Олександр Кіцера кілька років досліджував твори Кобзаря, також і його щоденник, намагаючись з’ясувати, яких лікарів знав Шевченко. Львів’янин підготував до друку книжку «До Ескулапа на ралець…», де у хронологічному порядку подав імена лікарів, які лікували Шевченка і були його добрими приятелями. Але досі цікаве дослідження не знайшло видавця.
Про це повідомляє сьогодні, 8 січня, журналіст «Радіо Свобода» Галина Терещук.