20:52 3 грудня 2013 р.
Фото: day.kiev.ua
Вони ставали у неї на ноги. Доглядала й хворих на туберкульоз і СНІД.
Львівський кореспондент київської газети «День» Тетяна Козирєва розповідає сьогодні, 3 грудня, в публікації «Пам’ять про неї – лише світла»:
«Учора поховали Лесю Гонгадзе – маму журналіста Георгія Гонгадзе, який зник 14 років тому, 2000-го. До Преображенської церкви на панахиду прийшли близько двох сотень людей – родичі, письменники, журналісти, представники влади.
Поховали пані Лесю, яка померла після тяжкої хвороби 30 листопада у віці 68 років, на Брюховицькому кладовищі, що поблизу Львова, де покояться її батьки. Її невістка Мирослава Гонгадзе написала у Facebook:
««Ні, я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмирає», – писала колись моя улюблена Леся Українка... У ніч з п’ятниці на суботу з життя пішла інша Леся-українка, мати Георгія Гонгадзе. Пішла з життя тихо. Мало хто знав про її хворобу. Вона не підпускала до себе нікого. Прояв слабкості був для неї недопустимим. Вона також відмовлялася від лікування. Можливо, бажаючи нарешті возз’єднатися зі своїм сином там, у раю, де життя є вічним. Її останніми словами, сказаними мені у телефонній розмові в середу ввечері, були: «Не турбуйся за мене, бережи дітей».
Колись ті самі слова сказав мені Гія, за місяць до своєї смерті. «Бережи дітей», – сказав він у серпні 2000-го.
Я тоді ще була заскочена – про що він говорить, що він має на увазі? Можливо, і він також відчував наближення свого кінця...
Після того, як їй вдалось виростити сина-богатиря, котрому після народження, з вагою у півтора кілограма, лікарі не давали шансів на виживання, вона виходила десятки дітей. Малюки з церебральним паралічем ставали у неї на ноги.
У неї були чудотворні руки, вона мала талант від Бога. У п’ятницю вночі вона назавжди до нього відійшла.
Тепер вона там на небесах разом зі своїм єдиним сином дивиться за нами. Нам же залишається берегти наших дітей тут, на землі, і потурбуватися про їх майбутнє. Сьогодні багато з них стоять на майданах, воюють за своє право жити гідно. Ми виховали достойне покоління. Але наше завдання збудувати їм фундамент, на якому вони збудують цю державу.
Вічна пам’ять Лесі Корчак, яка виростила і виховала Героя України. Ти будеш жити у наших серцях. А я і, напевно, вся Україна будемо перед тобою у вічному боргу».
Остап Дроздов, автор і ведучий політичної програми «Прямим текстом» телеканала ЗІК:
– У моїй передачі Леся Гонгадзе брала участь тричі. Востаннє – рівно рік тому.
Я зателефонував їй, запросив. «Остапчику, я хвора, не зовсім гарно виглядаю. Ну вам же не потрібна стара баба, яка страшно виглядає!», – віджартувалася пані Леся.
А потім за півгодини сама перетелефонувала і сказала, що прийде. Виглядала прекрасно: чорний капелюшок, широка шаль і все ті ж великі вологі жваві очі.
Я прекрасно знаю, ЩО про неї говорили позаочі люди і як вона від цього страждала. Років зі два тому я був у неї вдома – в маленькій комунальній кімнатці у старовинному будинку на вулиці Стефаника.
І вона розказувала, як її посеред вулиці перестрічали люди і безцеремонно казали: «Ну скільки можна?! Та поховайте вже його та й забудьте!».
Пані Леся, плачучи, часто повторювала: «Наші люди – нелюди».
Ще вона казала, що туберкульозники і хворі на СНІД пацієнти, яких вона доглядала в лікарні, є набагато добріші і щиріші. Мене особисто не одна людина запитувала:
«Навіщо ти її запрошуєш? Ти ж бачиш, вона... ну як тобі сказати...»
А вона любила навіть нелюдів. Коли я був у неї вдома, вона зі шкатулки витягнула довідку, що не перебуває на обліку в психдиспансері.
Сказала: «Я мусіла цю довідку взяти». Мені було соромно.
...Зі смертю Лесі Гонгадзе тема Гії буде закрита. Вона була тим останнім гальмом, яке робило цю справу живою.
Ідучи з цього світу, вона не йшла до нього. Бо до останнього була переконана, що він живий.
Усі ці 10 років її материнське серце споглядало танці на кістках її сина. Вона це так і називала – танці на кістках.
Якось я дізнався, що в якомусь місті якийсь проспект назвали на честь Георгія Гонгадзе. Зателефонував пані Лесі, щоб заспокоїти.
На диво, вона була спокійна, лише промовила: «Ну як так?.. Мій син навіть не похований. Могили немає. Справу не закрито. А вони вулицю називають. Заживо хоронять».
Минулого року вона брала участь у програмі, присвяченій нашій молоді. І тоді обурювалася, що наших дітей хтось свідомо робить тупими й обмеженими.
Вона навіть вжила поетичну метафору: «Якщо троянду підливати синьою фарбою, квітка стане синьою».
Яка іронія долі: серце Лесі Гонгадзе зупинилося в ту саму ніч, коли «Беркут» топтав нашу молодь. Мабуть, моторошні крики молодих хлопців і дівчат долинали аж до Львова, на вулицю Стефаника, в кімнатку, заставлену дитячими та юнацькими фотографіями Гії.
Твердо вірю, що в свою останню мить Леся Гонгадзе була дуже спокійна. Бо в останній тиждень свого життя вона мала щастя побачити чудову, прекрасну, світлу молодь, яку безрезультатно підливали якими завгодно фарбами.
Вона ще застала цю історичну мить – появи цілого покоління, устократ кращого за нас. Отже, все, що вона пережила, не було даремно. Пам’ять про неї – лише світла.
ОКРЕМА ДУМКА
Політолог Віктор НЕБОЖЕНКО вважає, що у зв’язку зі смертю Лесі Гонгадзе говорити про закриття теми вбивства Георгія Гонгадзе – неприпустимо.
«Ми були дуже дружні з Гією, коли він зник, у дуже багатьох людей був жах, і цього жаху я ніколи не забуду. Тому те, що сталося, принаймні в пам’яті нашого покоління, залишиться назавжди. Він загинув за те, щоб ми пам’ятали, на що здатна влада, яка будь-як чіпляється за утримання впливу. Більше того, вони ж так само говорять зараз: «це ексцеси виконавця», як і тоді. Ось скільки аналогій! Ми постійно нагадуватимемо про справу Гонгадзе – «рукописи не горять», і докази не знищені. Америка 50 років шукає, хто вбив її президента, а євреї вже 60 років шукають, хто вбивав їхніх людей під час війни. І я думаю, що справа Гонгадзе теж не буде закрита. Події, що відбуваються зараз на Майдані, повинні піти на користь – може бути очищення прокуратури, може, іншими будуть суди, й це допоможе потім відновити справу, щоб покарати замовника вбивства – справжнього винуватця загибелі Георгія Гонгадзе. І це тест – і для влади, і для опозиції.
Яке повідомляв «ЩЛ», Лесю Гонгадзе поховали на Брюховицькому цвинтарі.