Історики СНД пишуть спільний підручник про ІІ світову

У вітчизняних ЗМІ обійшли увагою засідання Асоціації директорів інститутів історії країн СНД, яке, до речі, відбулося в Києві. А от директор Інституту всезагальної історії РАН Олександр Чубар’ян повідомив, що звичайними обговореннями проблемних питань цього разу історики СНД не обмежилися.

Вони одностайно вирішили підготувати спільний навчальний посібник до 70-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній і Другій світовій війнах. Подробиць такої масштабної праці поки немає, тому так дивно й незрозуміло звучить навіть назва майбутньої роботи. 

Для РФ війна є Великою і Вітчизняною, а Молдова ще до початку роботи над проектом заявила, що вона брала участь лише у Другій світовій… Про те, скільки воєн усе-таки було на зламі минулого століття і як вони називались, упродовж наступного року сперечатимуться ще й історики України, Білорусі, Казахстану, Азербайджану, Вірменії, Таджикистану, Киргизії та Узбекистану.

Київ – матір підручників історичних…

Нагадаємо, що не так давно побачив світ перший спільний російсько-український посібник з історії для вчителів «Росія і Україна на перехрестях історії», який насправді викликав більше запитань, аніж дав відповідей. Тож Україна з Росією цілком можуть поділитися своїм досвідом.

Хоча нагадаємо: ще 2010 року директор Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОН України Олександр Удод в інтерв’ю газеті «День» клятвено заявляв: спільного підручника історії в України та Росії бути не може. Через два роки думка його кардинально змінилася…

Чого сподіватися від підручника країн СНД наразі взагалі невідомо. Який період історії буде описано?

Якою мовою видаватимуть продукт колективної творчості? Останній пункт якраз зможе яскраво продемонструвати країну-спадкоємця СРСР…

Чи не найбільше запитання: навіщо з бюджету кожної країни виділять чималу суму (в цьому ми не сумніваємося) та надрукують цей нікому особливо не потрібний продукт? Бо ж навіть нефахівцеві зрозуміло, якщо спільної думки, котра влаштувала б істориків двох країн-сусідів, не знайдено, то що буде, коли за це візьметься вся СНД? І де потім цю шедевральну консенсусну творчість використовуватимуть? 

Перемога – понад усе!

Поки історики з ключовими питаннями не визначилися, ми можемо ознайомитись із досвідом уже відомих реформаторів. Приміром, в Україні таким, звісно, є міністр освіти і науки Дмитро Табачник.

Сам український міністр щиро переконує: він підручників не пише, тому не винен, що деякі сторінки історії зникають із навчальних книг. Хоча й не приховує радості з приводу того, що Друга світова війна стала виглядати більш… правильно.

«Я думаю, що ніякі слова, порівняння та епітети не можуть повною мірою передати значення Великої Перемоги, значення подвигу солдатів, які захищали і визволили рідну землю, які принесли світло свободи і перемоги половині Європи», – заявив не так давно міністр.

Мабуть, аби ВВв виглядала поетичніше, з підручників зникли Голодомор, УПА, Шухевич, Бандера… Із сучаснішого – Помаранчева революція, що, на думку того ж Олександра Удода, не заслужила місце в навчальній книжці, бо ж самі історики не визначилися з її оцінкою.

Що вже казати про дітей? Хоча Олександрові Андрійовичу легко заперечити.

Для половини Європи, наприклад, вся Друга світова й те, хто від неї більше виграв (Гітлер чи Сталін), – одне велике питання. Наших школярів така інформація хвилювати не повинна.

Ви ж пам’ятаєте: «ніякі слова, порівняння та епітети не можуть повною мірою передати значення Великої Перемоги…»

Не те, щоб ми заперечували… Приміром, можемо поглянути, як справи із висвітленням минулого у сусідів. У РФ локомотивом історичної пам’яті виступає сам президент.

Десь так весною Володимир Путін дав завдання створити єдиний підручник історії. Скільки їх існувало до цього – одні російські історики знають, але завдання було швидко виконано і за дев’ять місяців експерти народили «концепцію нового навчально-методичного комплексу вітчизняної історії». Саме танцюючи від такої складної назви, російські історики тепер перепишуть усі навчальні книги!

Треба сказати, що створення єдиної та неповторної історії в Росії теж викликало чимало нарікань у громади. Але російські історики виявились оригінальнішими і сміливішими, ніж наші!

Так, у концепції були згадки про опальних Березовського з Ходоровським, яких, щоправда, все-таки вирішили викреслити, зате там лишились опозиціонери Зюганов і Жириновський та навіть засновник МММ Сергій Мавроді! Однак основа ідеології лишається незмінною.

Слово «опозиція» взагалі востаннє згадується у зв’язку з правлінням Олександра І, війна 1941–1945 років – як завжди Велика й Вітчизняна. До речі, представники Кавказу, погоджуючись із основними тезами про героїзм і патріотизм, виявилися незадоволеними, що про їхню участь у Другій світовій підзабули. Вочевидь, там немає й українських чи білоруських героїв, але це є урок для федерації: сусіди простять, а свої народності забувати не можна!

Тим часом директор Інституту всезагальної історії РАН Олександр Чубар’ян не приховує задоволення від того, що «концепція» дозволяє абсолютно вільно трактувати події, що й видно з нових назв розділів. Наприклад, «Велику соціалістичну революцію» зробили «Великою російською».

Мабуть, щоб ніхто не сумнівався, звідки пішов гуляти світом соціалізм… «Сталінський соціалізм» перетворився на «СРСР у 30-х роках ХХ століття».

Звучить невинно, чи не так? Тепер найкраще: аби описати індустріалізацію, колективізацію, масовий голод (так у Росії називають Голодомор) та інші негативні наслідки діяльності компартії, історики тепер використовуватимуть термін «радянський варіант модернізації».

Лишається сподіватися, що у російських істориків усе в порядку з гумором. Не хочеться думати, що для них є загадкою зміст слова «модернізація» чи відсутність у ньому негативного відтінку!

Виходячи з такого вільного трактування історії, можна припустити, що Олександр Чубар’ян зі своїм колективом істориків міг би запропонувати такий варіант розділів спільного підручника для СНД:

– Німеччина пропонує країнам Східної Європи спробувати нову ідеологічну концепцію під назвою «націонал-соціалізм»;

– Модернізація Східної Європи через приєднання її території до Німеччини;

– Східна Європи проти покращень (треба щось і українським історикам запропонувати) рейхсканцлера;

– СРСР зростає за рахунок Західної Європи.

Ось так – голі факти, а цинізм ніде діти… Може, навіть Бандера в новий підручник вернеться.

Тільки от у якій ролі? А взагалі, скільки не викреслюй із книг УПА, Чечню, Ходоровського чи «помаранчевих», а нікого із теперішніх президентів чи міністрів це не захистить від особистого фіаско в майбутньому.

Із минулим неможливо сперечатися, навіть вільне трактування тут не допоможе… Факт – річ уперта.

І те, що один такий спільний підручник здатен пересварити не тільки істориків, а ще й розворушити і без того непрості відносини між цілими країнами, – також незаперечний факт. Кому та навіщо буде вигідне нав’язування своєї історії (а воно обов’язково буде), побачимо вже зовсім скоро.

Про це пише у четвер інтернет-журнал «ПіК» («Політика і культура»).