17:04 17 грудня 2025 р.
Захисників Юрія Савку та Ростислава Харіна поховають на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань Nº 87 (вул. Пасічна), а захисника Дмитра Ткачова - на Голосківському кладовищі, на полі ветеранів.
Про це повідомила пресслужба ЛМР, пише DailyLviv.com. У четвер, 18 грудня, Львів попрощається з воїнами Дмитром Ткачовим, Юрієм Савкою та Ростиславом Харіним, які віддали життя, захищаючи Україну від російських окупантів. Мерія закликає львів’ян та гостей міста долучитись до міської церемонії прощання та утриматися в цей час від розважальних заходів і святкувань.
Чин похорону воїнів розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:30, відбудеться загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.
Захисників Юрія Савку та Ростислава Харіна поховають на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань Nº 87 (вул. Пасічна), а захисника Дмитра Ткачова на Голосківському кладовищі, на полі ветеранів.
До теми: Міноборони надало Львову 1,5 гектара для Меморіального комплексу військових поховань
Біографічні довідки захисників
Дмитро Ткачов (04.01.1991 — 07.06.2024) Львів’янин.
Навчався у ліцеї № 52 Львівської міської ради.
Працював у сфері будівництва на приватних підприємствах.
Зі слів рідних, Дмитро мав широке коло інтересів: захоплювався психологією, нумізматикою, музикою та спортом. Вирізнявся прагненням до знань і розвитку. Поєднував силу, відповідальність, рішучість і доброзичливість — риси, які залишили теплий слід у серцях тих, хто його знав.
У 2024 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 110‑ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка Сухопутних військ Збройних Сил України.
Гідно й самовіддано виконував свій обов’язок, залишаючись вірним військовій присязі та бойовому братерству.
У Дмитра Ткачова залишилися мати, сестра з сім’єю та двоє братів.
Юрій Савка (21.05.1991 — 04.10.2024) Львів’янин.
Навчався у ліцеї № 74 імені Марійки Підгірянки Львівської міської ради. Згодом здобув професію штукатура, лицювальника — плиточника у Львівському професійному коледжі прикладного мистецтва та дизайну.
Працював деревообробником на приватному підприємстві.
Зі слів рідних, Юрій був добрим, спокійним і неконфліктним. Завжди допомагав іншим. Цікавився комп’ютерними технологіями, любив тварин та займався садівництвом.
У 2024 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 79‑ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.
У Юрія Савки залишилися мати, двоє сестер та племінник.
Ростислав Харін (24.12.1986 — 07.11.2025) Львів’янин.
Навчався у ліцеї № 21 Львівської міської ради. Згодом здобув професію техніка-механіка у Вищому професійному училищі № 29 м. Львова.
Працював у Львівському центрі обслуговування абонентів, а згодом — торговим представником та водієм на приватних підприємствах.
Зі слів рідних, Ростислав був справедливим і мужнім, ніколи не боявся труднощів та завжди був готовий прийти на допомогу. Веселий і усміхнений, з відмінним почуттям гумору, він підтримував побратимів і сумлінно виконував свої обов’язки. Був патріотом, харизматичним, активним і працьовитим, любив водити автомобіль і подорожувати. Понад усе цінував і любив свою сім’ю.
У 2024 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів у складі 7‑го прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Південно-Слобожанському напрямку у складі 11-го прикордонного загону «Форпост» Державної прикордонної служби України.
Нагороджений бригадною відзнакою 11-го прикордонного загону «Форпост» Державної прикордонної служби України.
У Ростислава Харіна залишилися дружина, донька та мати.
Учора на Львівщині уперше поховали невпізнаних воїнів. Вони загинули на бахмутському напрямку.
До теми: Тарас Петило, Микола Безик, Євген Тижай, Олександр Коваленко, Володимир Старецький. Прощання