Чому Львівщина першою в Україні ухвалила Стратегію національної памʼяті

Про це повідомила пресслужба Львівської обласної військової адміністрації, пише DailyLviv.com. 26 травня 2025 року було створено обласну робочу групу з питань національної пам’яті при Львівській обласній державній (військовій) адміністрації. До її складу увійшли представники інститутів громадянського суспільства, історики (зокрема з числа учасників бойових дій), освітяни, депутати Львівської обласної ради, представники профільних департаментів Львівської обласної державної адміністрації. 

Під час роботи було визначено такі ключові проблеми у сфері української національної пам’яті:

- низький рівень обізнаності значної частини українців щодо історичних процесів примусової русифікації та викорінення української мови, а відтак відсутність розуміння важливості відмови від російськомовного культурного продукту й використання російської мови як основної мови спілкування;

- відсутність розуміння, що російська мова є одним з визначальних інструментів сучасної війни росії проти України;

- відсутність чіткої інформаційної стратегії подолання міфу про “спорідненість народів” та брак розуміння того, що частина населення України насправді є зросійщена, а не російськомовна.

- домінування у культурній системі координатів середньостатистичного українця чужих культурних наративів, російського (але не виключно) культурного спадку, який є симбіозом московських (імперського і радянського) та інших окупаційних впливів тих чи інших держав;

- обмежене та спрощене сприйняття української культури, зведення її до фольклору та “шароварщини”;

- викривлене сприйняття минулого, толерування окупаційних режимів через вплив багаторічної пропаганди, трактування їх як власних держав, а відтак помилкове сприймання чужих героїв, політичних діячів, науковців, підприємців як вітчизняних;

- недооцінення важливих періодів української історії, зокрема Русі, Руського королівства, ролі руських (українських) еліт у Великому князівстві Литовському, Речі Посполитій;

- поширення історичних міфів, що спотворюють наше минуле;

- викривлене сприйняття ролі українців у Другій світовій війні; поширення радянського міфу про те, що у Другій світовій війні українці у складі російської радянської окупаційної армії воювали за свою землю і також є переможцями; ототожнення українського національно-визвольного руху з німецькими колаборантами, а загарбницької радянської армії – з визволителями;

- прирівнювання вояків “червоної армії” до новітніх Героїв України, а відтак поширення практики встановлення на радянських меморіалах нових таблиць, портретів та пам’ятників Героям Небесної Сотні та сучасної Визвольної війни. Це один із найбільш стійких і небезпечних міфів, який є підґрунтям для московської пропаганди;

- низька обізнаність про періоди власної державності та боротьби за неї; присутність у свідомості значної частини українців пантеону героїв, сформованого з представників окупаційних режимів (в тому числі колаборантів), а не героїв українських визвольних рухів та видатних діячів періодів української державності;

- обмеженість знань про видатних українців вузьким колом найвідоміших особистостей загальнонаціонального рівня, натомість недооцінка та забуття постатей місцевого рівня, які мали значний вплив на розвиток громад та боротьбу за незалежність на локальному рівні;

- брак знань про історичні успіхи українців у військовій, культурній, науковій, підприємницькій та інших сферах; вони залишаються в тіні трагічних історичних сторінок (Голодомору, репресій і принижень українців), що є підґрунтям для формування комплексу зневіри у власні сили, неповноцінності і меншовартості. Особливо шкідливим є нав’язаний українцям комплекс “кріпаків-хліборобів”, які постійно борються за свободу і рівноправ’я. Це типовий наратив лівого спрямування, який є наслідком багаторічної комуністичної пропаганди;

- низький рівень естетичного розуміння процесів і форм просторової меморіалізації українських національних героїв, діячів культури і науки та історичних подій; часте створення об’єктів меморіалізації примітивними, неякісними, калькованими з пропагандистських низькосортних радянських зразків; естетична та сенсова нерелевантність пам’ятників і меморіальних об’єктів рівню постатей чи подій; брак якісного догляду та проблеми зі збереженням автентичності об’єктів меморіалізації, які мають вагому мистецьку чи історичну цінність;

- низька залученість жителів населених пунктів (особливо молоді) до участі у комеморативних заходах; брак комунікації, просвітницької складової та церемоніальної естетики; акцентування на трагедії, а не звитязі, що формує сприйняття героїв як жертв. Дуже часто пам’ятні заходи зводяться лише до релігійних ритуалів, промов представників влади й окремих громадських діячів.

У більшості шкільних заходів, з метою емоційного наповнення, акцент робиться на загибелі героїв, а не звитязі. Відтак у дітей формується сприйняття полеглих захисників як жертв, а не сильних воїнів, приклад боротьби і життя яких треба наслідувати. Учні співчувають українським героям, а не захоплюються ними.