Шон Мерфі разом з іншими юристами, у грудні 2009 року захищав право Косова на Незалежність. На його погляд, порівнювати Косово та Крим не має юридичних підстав.
"Головна відмінність в тому, що у випадку з Косово ООН грало провідну роль. Рада Безпеки прийняла резолюцію 1244, за якою, окрім іншого, в Косово була створена місія ООН. Ця місія працювала там протягом восьми років розбудовувала інституції. Це врешті-решт призвело до остаточної підготовки і початку процесу, який був запущений за посередництвом ООН, а не якоїсь окремої країни".
У випадку з Кримом, говорить професор, не відбулось нічого навіть подібного. Ані ООН загалом, ані Рада Безпеки зокрема, не схвалювали процеси в Криму. Генеральний секретар, чи його представники, не були залучені до вирішення проблем, які могли бути у Криму, нагадує Мерфі.
"І це не говорячи про велику різницю між Кримом та Косово де були, продовжувались і назрівали нові, дуже серйозні порушення прав людини. Міжнародний кримінальний трибунал у справах Югославії охарактеризував речі, які відбувались у Косово, як злочин проти людства. У Криму нічого подібного не було. Це дуже відмінна ситуація".
Безумовно, каже юрист, проголошення незалежності Криму не було результатом природного процесу унаслідок якого ООН, генсек чи його представник сказали би, що іншого варіанту немає. Процеси в Криму підштовхнула Росія за допомогою військової сили, що порушує норми Об’єднаних Націй, пояснює професор.
«Акт проголошення незалежності групою людей не порушує міжнародне право. Проблема в тому, що Росія використала силу проти України у щонайменше два способи. По-перше, надіслала озброєні групи з Росії в Крим із завданням маніпулювати ситуацію там. А також використала військових, які вже були в Криму згідно з домовленістю, для виконання завдань, які не передбачались попередніми договорами».
Як пояснює професор, теорія самовизначення у міжнародній юриспруденції базується на трьох можливостях проголошення Незалежність. По-перше, світом визнається право на самовизначення колоній, тобто країн колонізованих іноземними силами.
По-друге, таке право визнають за окупованими територіями. І третій, найменш визначний випадок, це коли на певній частині якоїсь країни відбуваються систематичні порушення прав людини, знущання над цивільним населенням, йому відмовляють у праві голосувати, мати своїх представників у центральному уряді. У такому випадку можна говорити про право на самовизначення та самоврядування аби припинити порушення прав людини.
"Якщо запитати, чи Крим підпадає під цю статтю, то просто не існує передумов для цього, тобто нема порушення прав людини, мешканцям не відмовляли в участі у політичному процесі, адже вони надсилали своїх представників до парламенту в Києві".
Випадок з Кримом, на погляд Мерфі, більше схожий не на Косово, а на ситуацію в Квебеку, який прагнув відокремитися від Канади. Верховний суд Канади виніс рішення у цій справі, яким сьогодні керуються більшість міжнародних юристів.
"Ви не маєте права на самовизначення для виправлення правової несправедливості, якщо вам надані демократичні права, можливість місцевого самоврядування, і ви берете участь у регулятивному процесі на рівні центрального уряду".
"У світі багато країн, які можливо зацікавлені у шматку території сусіда. Ми не можемо повернутися у світ в якому нормально сприймаються дії, що призводять до переділу кордонів. Це рецепт катастрофи".
