Міжнародний юрист Том Ґрант вважає, що досягнення рішень чи то у суді у Страсбурзі, в Гаазі, чи в арбітражному трибуналі й інших високих міжнародних установах завадило б західним країнам забути питання російської агресії проти України.
«Має сенс вдаватися до кроків, котрі обіцяють найбільш реальні можливості. У цьому випадку дуже привабливим є використання Європейського суду з прав людини, бо Росія бере у ньому участь. На Росію там уже подавали позови окремі особи, використовуючи правила суду у Страсбурзі. І Російська Федерація програвала там позови», – наголошує міжнародний юрист Том Ґрант.
«Також є Міжнародний суд – головний судовий орган ООН. Він базований у Гаазі, у Нідерландах. Там було би важко подати позов проти Росії, важко, але можливо. Грузія намагалася це зробити у 2008 році, після російського вторгнення. Той позов Грузії був невдалим через причини, яких Україна може уникнути, якщо знайде правильні положення про юрисдикцію і вдасться до правильних кроків. Також є система морських законів. Конвенція ООН, що стосується морських законів, має свій міжнародний суд», – пояснює правник.
«Якщо бути реалістом, то рішення якогось міжнародного суду чи арбітражного трибуналу навряд чи призведе до того, що держава негайно дасть «задній хід» і скасує свої дії. Це ймовірно, але навряд чи такий негайний результат можливий. Натомість я вважаю, що українцям на це треба дивитися як на частину тривалого процесу. У такому тривалому процесі Україна отримає користь від кожного авторитетного рішення важливих міжнародних установ, – стверджує Том Ґрант. – Якщо цього не використовувати, небезпека у випадку анексії Криму і незаконних дій на сході України у тому, що впливові держави на зразок США, Великобританії, Франції та інші члени ЄС можуть з часом дозволити цим питанням відійти на другий план».
Міжнародний юрист вважає, що досягнення рішень чи то у суді у Страсбурзі, в Гаазі, чи в арбітражному трибуналі й інших високих міжнародних установах завадило б західним країнам забути це питання.
За словами Тома Ґранта, одна з проблем України полягає у тому, що сутність порушень, скоєних Росією, значною мірою безпрецедентна, адже йдеться про період після 1945 року – період, правила для якого окреслює хартія ООН.
