Я думаю, що дійсно в Росії зараз відбувається гуманітарна катастрофа, ця гуманітарна катастрофа абсолютно жахлива саме тому, що вона веде до найстрашнішого, що може бути. А найстрашніше - це зникнення людяності у людей.
На недавньому круглому столі в Укрінформі на тему "Як вберегти Росію від «залізної завіси»: роль і значення російської інтелігенції" українські і російські експерти, публіцисти, телеведучі розмірковували про те, чи може Росія уникнути ізоляції, і чи можлива хоч колись наша російсько-українська дружба.
Достоєвський, предки якого були родом з України, придумав тезу про всесвітню співчутливість російського народу. Але зараз, коли йде війна, коли Україна воює із зрозуміло якими агресорами, (і ці агресори дивляться телевізор і радіють, що "Кримнаш"), у цей час українська інтелігенція розмірковує про те, як би росіянам не було погано, як би Росію не захопив Китай. Ця дискусія фактично підтверджує тезу про всесвітню співчутливість українського народу й української інтелігенції.
Я думаю, що дійсно в Росії зараз відбувається гуманітарна катастрофа, ця гуманітарна катастрофа абсолютно жахлива саме тому, що вона веде до найстрашнішого, що може бути. А найстрашніше - це зникнення людяності у людей. Тобто, якщо ми уявляємо, що людина створена за образом і подобою Божою, то от втрата цієї богоподібності і втрата божественного призначення, божественної логіки розвитку, що може реалізовуватися в людському житті, - ось це, напевно, найстрашніше, що може бути. І от якраз це робить з людьми і телебачення, це робить пропаганда, це робить влада. Взагалі, варто розуміти, а в Україні це, по-моєму, недостатньо розуміють, знаєте, є дуже серйозний конфлікт російської та української політичних культур.
З точки зору звичайного, такого середньостатистичного росіянина, Україна - це не просто помилка історії, а Українська держава - це якась недодержава, це така Махновщина незрозуміла, безглузда якась нісенітниця. Зверніть увагу, з якою іронією, з яким сарказмом звичайні нормальні, середньостатистичні російські люди міркують: "Ну що, мовляв, хохли, помайданили? Знову у вас Майдан? Знову у вас бійка у Верховній Раді? Ну, ви ж, типу, ніби такі майже, як ми, але ви такі ніби пришелепкуваті трохи". Є така жорстка, досить стереотипна і вкорінена в російській свідомості оцінка. Але і з точки зору України або української політичної культури - те, що відбувається в Росії, це теж якесь непорозуміння.
Чому? Тому що це імперія, це орда, це жорстка вертикальна ієрархія, і звичайні середньостатистичні українські люди не можуть зрозуміти, чому росіяни такі от імперофіли. Ну, навіщо їм імперія? Навіщо їм ще заграбастати землі і там, і там, і так уже ніби у Росії землі найбільше в світі, а все одно ще хочеться і ще хочеться, й Аляску забрати назад і так далі. Тобто, це взаємне нерозуміння, воно насправді зумовлене дуже серйозними причинами, вкоріненими в культурі, в історії.
Знаєте, між словаками і чехами є, звичайно, історично зумовлені взаємні якісь претензії. Ну, можливо, вони трохи недолюблюють одне одного. Між англійцями і шотландцями теж любов така умовна. Ну, от між, скажімо, українцями і росіянами, те, що відбувається зараз - це взагалі якісно інший конфлікт.
Здавалося б, чому між росіянами й українцями, я говорю зараз про росіян і українців саме як про політичну націю, а не про українців і великоросів як етноси, так от, між росіянами й українцями, чому відносини не такі, як між чехами і словаками, як між англійцями і шотландцями або валійцями?
А тому що є одна дуже важлива, дуже принципова річ. А саме - перетин і конфлікт уявлень про ідеальну Вітчизну, це - взаємовиключні ідентичності - російська й українська.
Дехто каже, мовляв, у цій війні проявляється екзистенціальне призначення РОСІЙСЬКОГО ДУХУ, РОСІЙСЬКОЇ ІДЕЇ, РОСІЙСЬКОЇ МІСІЇ в історії людства.
Прохання: поясніть мені, яка є ВИЩА РОСІЙСЬКА ПРАВДА в тій позиції, яку відстоюють Путін, Бородай, Гіркін-Стрєльцов, Лавров, Чуркін і патріарх Кирило?
Яка є РОСІЙСЬКА МІСІЯ в тому, щоб вести цю війну (хоч прямо, хоч шляхом підтримки ДНР-ЛНР-Новоросії)? Наголошую: я не знущаюся і не іронізую. Я щиро намагаюся це для себе зрозуміти і розібратися.
Україні ж, яка ніколи особливо не шукала собі ролі месії у світовій історії, зараз випала доля, як і СРСР у 1945 році: стати могильником ідеології Зла і Смерті. З тією лише різницею, що у Гітлера не було ядерної зброї - не встиг. Світова історія склалася так, що саме Україна виявилася переднім краєм боротьби зі Світовим Злом - з фашизмом, нацизмом та іншими проявами ідеології Смерті і Небуття. Україна - не просто передній край. Україна - єдиний боєць. І якщо Україна не зупинить Смерть, Зло і Небуття, їх крім неї не зупинить ніхто...
Але, повертаючись до нашої теми. Що потрібно для того, щоб зробити можливим мирне співіснування таких різних ідентичностей?
По-перше, звичайно ж, український і російський інформаційні простори перебувають в асиметричній ситуації. Тобто, українці тривалий час могли дивитися все російське телебачення і знати, бути інформованими про всю російську культуру, культурний процес, водночас російський інформаційний і культурний простір - практично непроникні для українського продукту або проникні в якихось поодиноких випадках. Ось цю стіну непроникноств могла б подолати Україна. Україна зараз має можливість створити альтернативне суспільство, Україна може вести правильну, грамотну інформаційну політику, навіть з урахуванням того, що ресурсів і каналів для такої політики зовсім-зовсім мало. Але знаєте, навіть ті люди, які є чиновниками, політиками вищого рангу, їм по-барабану, байдуже до просування України в російський інформаційний простір. Ну, я остільки-оскільки, про це маю уявлення безпосереднє, але навіть мені просто дивно.
Те, що в Україні робить держава, все погано, в тому числі й війна, те, що робить суспільство в особі якихось мережевих структур, професійних, небайдужих людей, все ефективно. Напевно, тільки українське суспільство зможе профінансувати і розвинути якусь ефективну інформаційну політику України, в тому числі і для російського інформаційного простору, тому що на державу тут покладатися, як і у всьому іншому, не доводиться.
Андрій Окара, Київ-Москва
