Депутат Європейського парламенту Марк Демесмекер поділився своїми думками з Радіо Свобода після поїздки Дебальцевого.
Місцеве населення в селищах навколо Донецького аеропорту та в районі Дебальцевого на територіях, які контролює Україна, конче потребує допомоги. А самій Україні Захід таки повинен допомогти з оборонним озброєнням, бо сепаратисти та російські війська мають значно кращу зброю. У всьому цьому на власні очі переконався депутат Європейського парламенту Марк Демесмекер, який під час відступу українських бійців із Дебальцевого побував просто на місці подій. Своїми враженнями, спостереженнями та думками після цієї поїздки він поділився з Радіо Свобода.
– Яке Ваше найяскравіше враження від поїздки на схід України?
– Мене переповнюють емоції. Це була моя 16-та поїздка до України, і вона залишила найбільше враження. Насамперед я хочу висловити своє захоплення громадянським суспільством. Ми тут в Європі маємо, чому повчитися у нього. Сила духу волонтерів вражає. Вони намагаються піклуватися про людей, які залишилися в зоні конфлікту, допомагати біженцям. Такі люди – найбільше багатство України, як на мене. Також мене сильно вразив контраст між Києвом і сходом. Цей регіон є театром бойових дій, він став повністю мілітаризованим, там небезпечно. Водночас мені здалося, що він ніколи до кінця не був інтегрований центральним урядом.
Вразила жорстокість війни і щодо цивільного населення, і щодо військових. Коли я туди приїхав, то режим припинення вогню вже мав почати діяти, але його не було взагалі
Це не провина саме нинішньої влади. Навіть за станом інфраструктури ви бачите, що цим регіоном не опікувалися, як слід, до війни. Ментальність людей, які там мешкають, також відрізняється. Але найбільше враження справила інтенсивність та агресивність бойових дій. Вразила жорстокість війни і щодо цивільного населення, і щодо військових. Коли я туди приїхав, то режим припинення вогню вже мав почати діяти, але його не було взагалі. Там, де я побував, тривали безперервні обстріли, постійно працювала артилерія. І було очевидно, що розгортається дуже масштабний наступ на українських військових у Дебальцеві. Українські військові звідти відступали. Відступ був доволі хаотичним, дуже важким, зовсім не таким добре організованим, як про це розповідав президент Порошенко. Військові, що відійшли з Дебальцева, були в стані шоку, страшенно виснажені. Багато хто був не спроможний навіть говорити. Їхні командири казали, що вони перебували під постійним вогнем.
– Що говорили Вам українські командири про втрати у своїх підрозділах і про загиблих цивільних людей у Дебальцевому?
– Я розмовляв з кількома командирами різних підрозділів, вони говорили, що в кожному є щонайменше по кілька загиблих бійців. Загальна кількість загиблих може бути жахливою. Я не можу назвати конкретних цифр, військові теж не могли назвати. Вони казали, що їм стріляли в спину, коли вони відступали.
– Якою Ви побачили гуманітарну ситуацію в селищах навколо Донецького аеропорту, в Артемівську?
– Люди, з якими я зустрівся в селах у зоні бойових дій, у дуже поганому становищі. Там залишилося чимало людей, здебільшого літніх людей. У селищах навколо Донецького аеропорту немає електроенергії, води, ліків, постачання продуктів. Будинки людей пошкоджені чи зруйновані. І досі ці люди не отримували належної допомоги та підтримки. Я туди їздив разом з волонтерами, вони привезли допомогу, якої вистачить на кілька днів. Одна з жінок сказала мені, що це дуже добре, що я до них приїхав, проте вона хотіла б там побачити когось з українських можновладців, когось з місцевої влади, але ніхто з них туди не приїжджав. У мене склалося враження, що український уряд втрачає будь-яку підтримку на цих прифронтових територіях, бо не надає там належної підтримки людям.
– Якою була Ваша позиція щодо надання Україні іншими країнами оборонних озброєнь до цієї поїздки, і як вона змінилася після того, як Ви побачили все на власні очі?
– Це важке питання, це чутливе питання. Я особисто є пацифістом, я вірю в мирні вирішення проблем. Найбільш цінна річ, за яку ми маємо боротися, – це мир. Я не думаю, що миру можна домогтися за допомогою гонки озброєнь. Але реальність є такою, що в цьому конфлікті немає більше жодного балансу. Проросійські сепаратисти дуже добре озброєні. На їхньому боці воюють добре підготовлені люди. Це зовнішнє вторгнення. Вони мають дуже гарне сучасне важке озброєння. Говорячи про постачання оборонного озброєння, ми маємо вказувати на потребу відновити баланс у конфлікті, щоб Україна була спроможна боронити себе. Але я залишаюся пацифістом. Поставки зброї Україні несуть в собі великий ризик. Це може стати стимулом для Путіна сказати своєму народу: подивіться, вони озброюють Україну. Ми маємо реагувати, бо є небезпека.
– У документі, ухваленому на нещодавньому засіданні парламентського комітету асоціації Україна-ЄС у Європарламенті йдеться про те, що агресія Росії проти України загрожує всій Європі, а не лише цій країні. Ви особисто бачите, щоб люди тут навколо в Західній Європі, зокрема, в Бельгії, це розуміли?
– Ні. Я так не думаю. І це одне з наших завдань - допомогти це усвідомити європейським лідерам, скажімо, голові Європейської служби зовнішніх дій пані Моґеріні, донести це до Ради Євросоюзу, до Європейської комісії, що все це не випадково. Це частина стратегії Путіна. Але погляньте, приміром, на документ, підготовлений Могеріні, щодо співпраці з Росією. Таке враження, що вони не мають уявлення, з ким мають справу. Або мають, але це не відображене в документі. Європа фрагментована й розділена щодо цього питання. З одного боку є країни Балтії та Польща, які дуже добре розуміють ступінь безпеки. Але є країни, які не розуміють, що відбувається насправді. Ми маємо розтлумачувати їм це щодня.
– За Вашими спостереженнями, чи має російська пропаганда вплив на громадську думку в Західній Європі, яким він є, якщо так?
– Вона має вплив. Має вплив на певних членів Європарламенту, має вплив на певні національні уряди. Яскравий приклад – новий грецький уряд. Перший візит їхнього очільника був до Греції. Є євродепутати, які закликають до розуміння причин поведінки Росії. Український уряд має активніше протидіяти російській пропаганді, більше комунікувати із зовнішнім світом. Скажімо, мою подорож на схід України, її результати дуже активно висвітлювали бельгійські медіа. І це допомагає. Я надавав коментарі для газет, радіо, я навіть робив включення з України для бельгійського телебачення. Люди найбільше вірять тому, коли ти розповідаєш те, що побачив на власні очі. Просто потрібно розповісти людям побачену тобою правду. Але не потрібно займати чиюсь сторону. Важливо надати достовірну інформацію.
– Ви голодували один день на підтримку Надії Савченко. Я вже чула таку думку, що драма Надії може вплинути на громадську думку Заходу навіть більше, ніж історія Дебальцева та інших трагедій на сході України. Вони сприймаються як фрагменти війни, яка ведеться десь за кордонами Заходу, а тут конкретна історія конкретної молодої жінки. Ви думаєте Путіну й далі подаватимуть руку?
– Мені здається, що Путін цим, взагалі, не переймається. Йому байдуже до людських жертв. Її ситуація є трагічною, але вона не єдина, незаконно запроторена до російської в'язниці. Надя не повинна померти, вона не повинна ставати мученицею. Вона стала символом. Мені її дуже шкода. Але що б не трапилося далі, не думаю, що це може змінити Путіна. Так само це не змінить міжнародної політики. Вона є жорстокою. Про що думають її гравці насамперед: про власні інтереси чи про інтереси інших? Чи будуть західні уряди менш охочі приймати в себе Путіна, бо він мордує у в'язницях невинних людей? Не думаю. Подивіться, як угорська влада розстеляє перед Путіним червону доріжку.
