Хлопчика років десяти піднімають серед ночі дорослі і, здається, напідпитку дядьки, які прийшли, щоб спалити його хату. Сонного і наляканого малого міцно обв'язують снопами пшениці, а тоді підпалюють ці снопи. Хлопчик кричить від болю, а дядьки, ставши в коло, штовхають ногами цей живий факел від одного до другого, поки дитина всередині нього не впаде, померши у страшних муках. Дядьки — українці. Вони вбили хлопчика тільки за те, що він - поляк. Приблизно так виглядає один із кульмінаційних моментів фільму "Волинь", який цієї п'ятниці вийшов на екрани польських кінотеатрів і який місцеві критики називають однією з найкращих історичних картин в історії польського кіно.

Уже зараз зрозуміло, що таких самих схвальних рецензій з українського боку фільм не дочекається. А заяви спостерігачів і самого режисера "Волині" про те, що ця прем'єра може відкрити дорогу для справжнього українсько-польського поєднання видаються щонайменше передчасними.

"Геноцид"

Про "Волинь" - фільм про етнічні чистки часів Другої світової, внаслідок яких загинули десятки тисяч людей, — почали говорити задовго до прем'єри.
Історики з двох країн досі не можуть прийти до спільного знаменника в описі Волинських подій 1943 року, а поки вони не могли порозумітися з цього приводу, цього року їм "на допомогу" прийшли політики. У липні польський Сейм своєю постановою визнав події на Волині "геноцидом, вчиненим українськими націоналістами".

Це все відбувалося на фоні зростання антиукраїнських настроїв у Польщі — частково спричинених "героїзацією Бандери", якого тут вважають прямо відповідальним за масове знищення поляків, частково через загальне "поправішання" польського суспільства після недавньої зміни влади в країні. Отож навряд чи варто дивуватися, що низка як польських, так і українських експертів перед прем'єрою побоювалися, що цей фільм здатен погіршити стратегічні стосунки між двома країнами. Пікантності ситуації додавало й те, що режисером стрічки був Войцех Смажовський — один із найпомітніших режисерів сучасного польського кінематографу. Тутешні кінокритики називають його стиль щонайменше оригінальним.

Софія Андрухович у колонці для видання "Збруч" висловлюється відвертіше: "Смажовський — режисер, відомий своїм умінням відображати найтемніше дно людської душі, понурість, безнадію, ненависть і ницість". Відповідно, фільм вийшов нелегким з візуальної точки зору. На вересневому Гдинському кінофестивалі, де стрічку демонстрували вперше, деякі глядачі в певні моменти вибігали з зали, щоб повернутися лише коли найнатуралістичніші сцени вбивств та катувань закінчаться.

З ідилії до пекла

Фільм починається зі сцени весілля дівчини-польки та парубка-українця. Картини мирного життя: весільні пісні співають двома мовами, всі чудово розуміють одне одного й живуть загалом у злагоді. Юна полька Зося закохується в ровесника українця, однак батько віддає її за старшого та багатшого вдівця-поляка. Далі — вибухає війна. До села входять "совєти", згодом німці, а потім — починається пекло. Банди УПА за підтримки місцевого населення нападають на польські села, до жорстоких акцій у відповідь вдаються поляки. Серед цього вихору смерті та взаємної ненависті Зося намагається вціліти сама та порятувати своїх дітей.

Попри те, що Войцех Смажовський під час написання сценарію та зйомок консультувався з польськими дослідниками Волинських подій, сам він стверджує, що знятий ним фільм є твором мистецтва, а не підручником історії. Чи виправдовує це низку історичних неточностей, допущених у фільмі? Для прикладу, одна з найсильніших сцен картини — освячення українським священиком сокир, серпів, вил та кіс, якими агресивні українці от-от вбиватимуть своїх польських сусідів. Один з найпомітніших польських дослідників Волинської трагедії Гжегож Мотика визнає: доказів того, що подібні речі мали місце, немає. Але виглядають ці кадри справді вражаюче, і режисера, який включив їх до фільму з огляду на емоційний шок, який вони викликають, у якійсь мірі можна зрозуміти. Мабуть.

Чи, приміром, те, що "банди УПА" у фільмі виглядають як явно більше зло у порівнянні з гітлерівцями чи, особливо, радянськими окупантами. В одному моменті Зося з дитиною на руках символічно вклинюється до строю нацистів, і тільки це рятує її від смерті з рук "бандерівців".

Звідки ненависть?

Ще одна проблема фільму — брак ширшого історичного контексту, відсутність пояснення, а що ж саме призвело до того, що в Україні сьогодні називають Волинською трагедією, а в Польщі - геноцидом. Волинь із першої частини фільму — це ідилічне місце, де українці, поляки та євреї живуть у мирі й без проблем родичаються, весільні пісні співають двома мовами. Якщо ж десь і лунає обурення, що? мовляв, церкви закривають чи що полякам дістаються кращі земельні наділи, - то це звичайні теревені українців за котроюсь чаркою горілки. Чи достатньо цього для зародження хвилі ненависті, яка призвела до десятків тисяч жертв? Глядач, судячи з усього, має зробити висновок, що так.

Питання, яке турбувало і турбує спостерігачів по обидва боки кордону між Україною та Польщею: чи є "Волинь" антиукраїнським фільмом? Напевно, цього не хотів сам Смажовський. Режисер признається, що шукав співрежисера з українського боку, але ніхто на його запрошення не відгукнувся. Проблеми відчували творці "Волині" і в пошуках українських акторів для зйомок у картині. "Я знаю кількох чудових українських акторів, яких запросили грати у цьому фільмі. Попри палкі симпатії до поляків, прочитавши свої ролі, вони відмовилися, сказавши, що це справжня школа ненависті", - розповіла польському Newsweek Оксана Забужко. У результаті — частина "українців" з фільму, в тому числі "бандерівців", говорять українською з дуже помітним польським акцентом.

Карикатура на українців

Загалом же українці у фільмі за невеликими винятками представлені надзвичайно стереотипно, а часом навіть карикатурно. Формально баланс у "Волині" дотримано. Бачимо ми тут українців, у яких не піднімається рука на вбивство польського сусіда, і батюшку, який закликає любити ближнього. Однак фактом так само є те, що, за винятком кількох цивільних мешканців, українці у цьому фільмі є дегуманізованою масою, яка вбиває поляків, з радістю вітає кожну нову владу, яка приходить до їхнього села, або, приміром, тримає червоно-чорні прапори біля нічного вогнища, скандуючи "Слава Україні — Героям слава!"

До речі, навіть польська преса з тривогою помічає, що подібні сцени не можуть не викликати у багатьох поляків асоціації з київським Майданом. Чи могли творці фільму обійтися без найодіозніших — аж до гротеску - сцен? "Смажовського цікавив дедалі масовіший запит польського суспільства на загальнонаціональний трагічний фільм", - написав про це Юрій Андрухович. Українці, як виглядає, стали жертвами цього запиту.

"Міст, а не стіна"

"Цей фільм має бути мостом, а не стіною… Ми потребуємо добрих відносин з українцями, а українці - з нами. За якийсь час цей фільм працюватиме на очищення цих відносин", - каже він, додаючи, що його "Волинь" спрямована не проти українців, а проти націоналізму. Доказом добрих намірів Смажовського є й те, що він влаштував передпоказ своєї картини для польських експертів зі східної політики та українських дипломатів. Реакція останніх на фільм була досить прохолодною: посол України у Варшаві Андрій Дещиця дипломатично заявив, що він "не відображає всю картину процесів, які відбувалися на Волині". Пан Дещиця додав: є всі підстави стверджувати, що фільм цей використовуватимуть для розпалювання ворожнечі між українцями та поляками "треті сили", маючи на увазі Росію.

"Слава Україні" як "Хайль Гітлер"

І справді, низка спостерігачів по обидва боки кордону сходяться на думці: фільм про Волинь виходить на широкий екран у винятково несприятливий час. Напевно, чимало українських оглядачів назвуть "Волинь" черговим — після "геноцидної" постанови польського Сейму — польським "ударом у спину" країні, яка провадить гібридну війну з Росією. І для них слабким виправданням буде те, що роботу над фільмом Войцех Смажовський почав ще у 2012 році, задовго до другого Майдану.
Чи скористається цим фільмом російська пропаганда? Здається, вона матиме для цього всі можливості.

Заява відомого духовного та громадського діяча Тадеуша Ісаковича-Залеського, який на одному з передпоказів "Волині" заявив, що гасло "Слава Україні!" звучить як "Хайль Гітлер!" і, виходячи з побаченого у картині, мав на це повне право, - готовий темник для пропагандистської машини Кремля. Утім, пояснити можливий зв'язок "Волині" з її ймовірним використанням для погіршення міжнаціональних стосунків третіми силами дуже важко. "До чого тут Росія? Це наша історія — наша і ваша. Ми маємо знати правду, і не приплітайте сюди Росію", - типова і зазвичай дуже емоційна реакція глядачів "Волині" на припущення про геополітичне значення фільму.

"Бо Росія"

"Досі ми десятиліттями робили все, щоб українці, боронь Боже, не подумали про нас погано, щоб їх не уразити. Ми носили їх на руках, інстинктивно уникали всіх тем, які могли б бути для них болісними. Ми так чинили, "бо Росія"… Цей фільм допомагає нам вирости і по-іншому подивитися на нас самих і на наші пріоритети", - заявив із приводу "Волині" відомий польський публіцист Пьотр Сквєцінський, підтвердивши тим самим побоювання про те, що українсько-польські стосунки, стратегічно важливі для обох країн, нині перебувають не в найкращому стані. А за нової влади у Польщі, побоюються скептики, годі й очікувати їхнього помітного покращення.

Український історик Ярослав Грицак натомість упевнений: після "Волині" все найгірше, що могло статися у відносинах між Україною та Польщею, вже сталося, і шкода, завдана цих стосункам, зовсім не є критичною. Інша справа — як "Волинь" вплине на становище українців, які уже зараз живуть та працюють в Польщі. Глядачі, які виходять з фільму, запевняють, що польське суспільство чітко розділяє болісні події спільної історії та реалії сьогодення, отож ставлення поляків до українців жодним чином не зміниться.

Однак те, що є справедливим для майже мільйонного університетського Кракова, може бути не настільки правильним для менших міст та містечок, особливо у біднішій східній Польщі, географічно ближчій до України і на теренах якої пам'ять про події на Волині досі є більш болючою, аніж деінде.

Чи можливий діалог?

А тим часом, попри загалом позитивні відгуки про фільм з боку кінокритиків, дискусія стосовно того, які наслідки матиме "Волинь" для українсько-польських стосунків, повним ходом точиться на шпальтах польської преси. "Для української сторони фільм, який би правдиво відтворював історію, мав би бути чимось на кшталт "Джанго" Квентіна Тарантіно з бійцями УПА у якості рабів, які прагнуть помсти", - з брутальною іронією говорить у інтерв'ю виданню Gazeta Wyborcza історик Гжегож Мотика, який консультував творців "Волині". "Якщо ми маємо говорити в таких категоріях — пани проти рабів — то ми не домовимося ніколи", - лаконічно відповідає йому в колонці у цьому ж виданні відомий публіцист Павел Смоленський.
А політолог з Варшавського університету Адам Бальцер у статті для Gazeta Prawna відверто йде проти мейнстріму, називаючи фільм "змарнованим шансом на реальне поєднання з українцями". "Польський захват з приводу "Волині" як шедевра, який відкриває правду, показує, що ми не готові до справжнього діалогу з українцями. Ми вважаємо, що будь-яке коригування нашої інтерпретації тих подій є непотрібним, а результатом "діалогу" повинне бути безумовне сприйняття нашої правди українцями", - пише він.

Гнітючий фільм

Так чи інакше, а глядачів, які виходять з прем'єри "Волині", впізнати досить легко. Їхній погляд спрямований у порожнечу, вони не горять бажанням обговорювати щойно побачене з кимось — навіть із друзями, з якими прийшли до кінотеатру разом, а вже тим більше з київським журналістом. Нечисленний виняток — пані Катажина. Вона виходить з невеликого кінотеатру в центрі Кракова і запалює цигарку. Вона — вчителька польської, приходила на фільм зі своїми учнями-підлітками.
"Що скажеш, Філіпе?" - звертається вона до одного зі своїх підопічних, який вийшов з кінотеатру вслід за нею.
"Сильний фільм. Гнітючий", - трохи розгублено відповідає він. Витримує паузу і несміливо промовляє: "Пані Катажино, а пригостіть цигаркою. Після такого фільму, мабуть, можна".
"Йди додому, Філіпе", - посміхається вчителька, Філіп йде додому.
Вона затягується.
"Я розчарована фільмом. Це "чорно-біла" картина, у якій українці надто "чорні", а поляки надто "білі". Її не можна дивитися без дуже хорошої бази знань з історії", - каже вона, і додає: судячи з усього, з юними глядачами "Волині" потрібно буде додатково обговорити побачене.
Пані Катажина затягується ще раз і каже: в її ліцеї навчаються кілька учнів з України, отож вона думала про те, щоб влаштувати спільний похід в кіно для них та польських однолітків. Після того, як подивилася "Волинь" сама, впевнена: це — не найкраща ідея.

Святослав Хоменко, ВВС Україна, Краків.