Відомий російський економіст, колишній радник президента Російської Федерації, засновник «Інституту економічного аналізу» Андрій Ілларіонов - один з небагатьох росіян, які називають своїми іменами речі, пов'язані з війною, що її розв'язала в Україні нинішня російська влада. За його словами, в обох суспільствах існує безліч міфів стосовно один одного. Майже рік війни призвів до появи нового трагічного феномена - конфлікту між суспільствами. В основі якого все ті ж міфи, нав'язані пропагандою. Ілларіонов узяв участь у круглому столі «Діалог під час конфлікту», що відбувся у Києві. Наш кореспондент поставив Андрію Миколайовичу кілька запитань, відповіді на які, ми сподіваємося, допоможуть розвіяти деякі міфи.

- Андрію Миколайовичу, на ваш погляд, як дорого обходиться росіянам політика Кремля щодо України?

- Я вам прямо хочу сказати, що санкції, які були введені проти окремих громадян Росії і окремих компаній, на мій погляд, є вкрай обмеженими, вкрай неефективними. Вони мають скромний вплив навіть на економічні показники зазначених компаній, не кажучи вже про макроекономічну ситуацію і нульовий вплив на політичний курс, що проводиться кремлівською владою.

У минулому році золотовалютні резерви Росії скоротилися на 123 мільярди доларів. Скорочення цих резервів не є результатом ані зниження цін на нафту, ні введення санкцій проти Росії. Виникає питання, а що стало причиною ось такого скорочення? Відповідь однозначна та економічний аналіз це показує абсолютно чітко - це війна. Військові дії, які Володимир Путін розв'язав проти України, коштували російському суспільству і державі 123 млрд доларів. Реальна плата, яку російське суспільство віддає за цю війну це не те, що проходить через бюджет, а й реакція суспільства, інвесторів, власників національної валюти, яка виражається у втечі від рубля, у втечі з російської економіки, у втечі з Росії. Це ціна, яку Росія вже заплатила за війну в 2014 році, і ця ціна буде рости в 2015 році.

- Україні війна теж обходиться недешево...

- Коли говорити, кому війна обходиться дорожче, потрібно порівнювати абсолютні цифри. Зниження золотовалютних резервів України теж може бути розцінено як якась плата за ведення війни. На початок року було 20 млрд доларів, на кінець року стало 7,5. Значить 12,5 млрд доларів, плюс приблизно 9 млрд доларів, отриманих кредитів

Ось ці 20 з лишком мільярдів доларів повинні порівнюватися з тими 123 млрд, які Росія заплатила за війну. Це буде більш-менш зрозуміла, однією і тією ж мовою ведена розмова і аналіз того, у скільки ця війна обходиться одній та іншій країні.

- 12 лютого завершилися другі переговори «нормандської четвірки» в Мінську, однак перестрілки не припиняються, більше того, інформагенства постійно повідомляють про концентрацію бойовиками важкої техніки на Маріупольському напрямку. На ваш погляд, угоди про перемир'я, досягнуті в Мінську, будуть дотримуватися?

- Думаю, що ні. Буде невелика тактична пауза для засвоєння результатів Дебальцевського наступу, після якої буде, швидше за все, передислокація на такі напрямки як на Артемівськ, Щастя і Маріуполь. Це абсолютно очевидні напрямки, за якими, швидше за все, слід очікувати наступу. Кожна поразка з української сторони і перемога з боку Росії збуджує апетити і підсилює амбіції. Зокрема, захоплення всієї території Донецької та Луганської областей, а також вихід за їх територію. Можливо, ви пам'ятаєте відомий ролик, де так звана армія південного сходу веде бої із захоплення Харкова, Полтави, Чернігова, Києва і так далі. Це виклад одного з найбільш популярних варіантів, який розроблявся генеральним штабом російських збройних сил, щонайменше, з 2003-2004 років.

- Проект «Новоросія», в основі якого лежав міф про всенародний сепаратизм російськомовних українців, на нинішньому етапі явно не відбувся. Як думаєте, чи буде продовження?

- Справа в тому, що цей проект ще не закінчений. Він не відбувся в короткостроковій перспективі, тобто, як замислювався за кримським варіантом: швидкий, безболісний, без серйозного опору і серйозних жертв. Ось цей варіант, з точки зору методики здійснення, провалився. Виявилося, що це неможливо, хоча Путін щиро ще в квітні вважав, що це станеться. Але переконавшись у неспроможності здійснити цей процес у м'якому варіанті, він зберіг саму мету - досягнення і забезпечення контролю над вісьмома - одинадцятьма областями України, включаючи не тільки області в лапках "Новоросії", а й Сумську, Чернігівську та Київську області разом із Києвом. Зі встановленням там української федерації або чогось іще. Ця мета нікуди не поділася. Вона залишається, причому військова, але тепер змінюються інструменти, які планується використовувати для її досягнення.

- Як ви думаєте, що більше цікавить Путіна: промисловість, території чи населення?

- Його найбільше цікавить ліквідація української державності. Справа в тому, що в його свідомості, це найголовніше. Промисловість, «непотоплюваний авіаносець Крим», російськомовне населення - це все важливі речі, які використовуються і у внутрішній боротьбі, і в зовнішній аргументації. Але найголовніше, внутрішня, глибинна ідея, з якою він не може погодитися і яка має характер екзистенційний для нього, це існування суверенної незалежної держави Україна. Він і корпорація нинішніх і колишніх співробітників спецслужб не можуть погодитися з концепцією існування української держави. У них є концепція єдиного народу, який складається із трьох гілок: великоросів, малоросів і білорусів. Для будь-якої сучасної людини це дивна концепція, яку проповідують якісь маргіналами, і яка не має ніякого відношення до дійсності. Ченці Києво-Печерської лаври писали її в 17 столітті. Одначе для них це керівництво до дії. Коли Меркель та інші політики говорять, що не можна у 21 столітті керуватися концепціями 19-го, вони помиляються. Це концепції 17-го століття.

Ігор Январьов, Київ.