Першою жертвою всіх війн була правда. Воюючі сторони завжди подавали й подають односторонню інформацію. Пропагандисти керувалися тим, що в час війни більшість людей неспроможна перевірити навіть що діється в іншому районі їхнього міста, а тим паче в іншій частині держави або за кордоном. У наші часи, щоправда, набагато важче приховувати факти й обманювати людей.

Усе ж на прикладі російських пропагандистів можна пересвідчитися, що колишні методи й нині дуже ефективні. Росіяни повністю копіюють методи завдяки яким Мілошевич здобув надзвичайну популярність й масову підтримку громадян для війни в Хорватії, згодом й війни у Боснії і Герцеговині.

Пропагандисти, по-перше, невтомно стверджували, що серби в Хорватії перебувають під загрозою, оскільки в республіці прийшли до влади ультранаціоналісти і шовіністи, ідеологічні спадкоємці тих, хто в Другій світовій війні був на боці нацистського Третього рейху. Оскільки безпосередньої загрози не було, белградські ЗМІ безнастанно повідомляли про страждання хорватських сербів у минулому й попереджали, що хорватські екстремісти планують провести новий геноцид над сербами.

Сербська пропаганда розповсюджувала ненависть до всього хорватського

У кампанії разом із політичними діячами брали участь науковці, письменники, актори, співаки, священики, відставні генерали. Вони закликали хорватських сербів гуртуватися перед наступаючим насильством й запевняли, що Сербія зробить все для їхнього захисту. Одночасно вони намагалися дискредитувати сучасних і колишніх хорватських лідерів. Історики заявляли, що хорвати ніколи не мали своєї держави, та що в минулому завжди були слугами чужих імперій. Мовознавці стверджували, що хорватська мова штучна або що вона – західний діалект сербської. Були й такі, що хорватів називали покатоличеними сербами.

​​Видатний сербський журналіст Дімітріє Боаров, колишній викладач на кафедрі журналістики університету в Новому Саді, пояснює, чому пропаганда Мілошевича була успішною. «На мою думку, кожна національно забарвлена пропаганда може бути успішною серед народів, які не реалізували свої національні прагнення. Це була перша ключова характеристика пропаганди Слободана Мілошевича. Кожна національна пропаганда, зокрема, демонструє стурбованість за тих співвітчизників, котрі нібито опинилися під загрозою. Завдяки такій пропаганді Мілошевич здобув велику популярність на початковому етапі югославської кризи», – зазначає Боаров.

Пропаганда впливала як на громадян Сербії, так і на хорватських сербів. Більшість не замислювалася над безглуздими твердженнями й беззастережно сприймала всі вигадки. Із місяця в місяць зростали зневага й ненависть до хорватів і всього хорватського. А тим часом політична поліція й окремі офіцери організували нелегальні підрозділи сербів й постачали їм зброю. Наступними кроками було проголошення так званих сербських автономних областей і округів, згодом їхнє об’єднанням у так звану Республіку Сербська Країна. Референдуми сепаратистів були звичайними фарсами.

Необмежена інформаційна маніпуляція агресорів

Навесні 1991 року все було підготовлене для перших пострілів. А коли вони пролунали, відкрилося необмежене поле для інформаційної маніпуляції. Белград, зокрема, запевняв, що Сербія не бере участі у війні. За твердженням сербських джерел, ціллю хорватських сил було, насамперед, сербське мирне населення. На телебаченні щодня показували безпорадних біженців, переважно жінок із дітьми та людей похилого віку, які розповідали про злочини «хорватських фашистів»... Читачі і глядачі таких репортажів співчували жертвам й вимагали від влади енергійно діяти проти ворогів.

А як діяли? Загони сербських добровольців захоплювали села й містечка в околицях Вуковара на сході Хорватії, в районох Кніна й Карловца в центральній частині країни та в околицях Дубровника на півдні, підпалювали хати, школи й церкви, й попереджали хорватів, що не можуть гарантувати їм безпеку. Іншими словами, що вони повинні покинути все й виїхати на території, контрольовані хорватськими силами. Іноді навіть змушували людей підписати документи про те, що добровільно здають своє майно. Від літа 1991-го до весни наступного року депортували майже 10 відсотків мешканців хорватської національності. Одна третина державної території опинилася під владою нелегальної сербської «республіки».

На белградському телебаченні та в багатотиражній пресі, як правило, не подавали заяв хорватських посадовців і установ. Із закордону подавали лише ту інформацію, котру вважали вигідною для Сербії. Державне агентство «Тан’юг» переважно переповідало і коментувало заяви закордонних урядовців, Ради безпеки ООН або Євросоюзу, часто перекручуючи або пом’якшуючи їхню суть. Внаслідок цього громадяни здобували неправдиву інформацію про ставлення світової спільноти до балканських війн.

Хорватську армію в Сербії називали бандами, ордами, злочинцями, горлорізами. Згідно з директивами, в повідомленнях мас-медіа сербські сили ніколи не атакували. Вони лише захищалися. Серби ніколи не захоплювали, вони лише визволяли. Серби не проводили етнічні чистки, вони лише сприяли тим, хто добровільно покидав свої міста й села.

Чимала частина сербів захоплюється Путіним

Белград завжди виступав за справедливий мир, за переговори, за право Хорватії на незалежність. Але – незалежність без так званих сербських територій. Така пропаганда була ефективною, оскільки до більшості громадян не доходила незалежна й зважена інформація. Приватних телевізійних каналів тоді не було, кілька малотиражних незалежних газет не впливали на широкий загал. Сербськомовні передачі «Бі-Бі-Сі», «Голосу Америки», «Радіо Франс ентернасіонал» та від 1994 року "Радіо "Вільна Європа" слухала лише незначна частина населення. Був це справжній рай для маніпуляторів.

У Боснії і Герцеговині місцеві серби та добровольці із Сербії застосовували ту саму тактику, як у Хорватії: спершу ліквідували працівників освіти, медиків, інженерів та юристів інших національностей, щоби таким чином залякати «простий люд». У містах Баня Лука, Бієліна та Требінє зруйнували усі мечеті. Сербські лідери заявляли що спільне життя з іншими націями більше неможливе, та що серби можуть реалізувати свої національні права лише на етнічно чистих територіях. Така «логіка» призвела до масових ліквідацій у північний Боснії і до розстрілів восьми тисяч чоловіків у Сребрениці – найбільшого злочину в Європі після Другої світової війни.

Сербський журналіст Дімітріє Боаров зазначає, що є певні паралелі між колишньою пропагандою Белграда й нинішньою пропагандою Москви. Він уточнює: «Я бачу чимало схожого в пропаганді Путіна, в тому, як він висловлює стурбованість за росіян в Україні, з такою самою своєчасною стурбованістю Мілошевича за сербів у Хорватії та Боснії і Герцеговині. Але, проблема з таким видом пропаганди в тому – упевнений, що це вже стає тягарем для Путіна, – що спочатку лідер створює націоналістичний настрій, а згодом цей настрій починає обмежувати його політичні маневри. Отож, замість того, щоби лідер керував політикою й атмосферою, ним керує кипуча націоналістична атмосфера, котру він створив. Поле для його діяльності звужене, він вдається до окремих заходів, які суперечать державним, зокрема економічним інтересам даної держави».

Упродовж минулих 20 років в інформаційному просторі Сербії відбулися великі зміни. Влада більше не є недоторканним монополістом. Кабельні оператори разом із сербськими каналами транслюють десятки закордонних каналів, включаючи й CNN, BBC, Al Jazeera, Euronews, Sky news. Незважаючи на це, складається враження, що значна частина сербських глядачів й читачів більше вірять повідомленням офіційних московських джерел, телеканалам RT і «Россия-24». А інформація згаданих джерел іноді слово в слово така, яка була свого часу в Белграді: були референдуми, було проголошення незалежності, люди бажають прилучитися до країни котра їх захищає, закордонні добровольці рятують безпорадних громадян, сусідня країна не втручається, вона лише надає гуманітарну допомогу.

Важко сказати, чи серби справді беззастережно вірять в те, що говорять росіяни. Деякі оглядачі зазначають, що серби захоплюються Путіним лише тому, що він протистоїть Америці й Північноатлантичному альянсові, котрі 15 років тому бомбардували Сербію.

А щодо наслідків війн на Балканах – Хорватія відвоювала усі захоплені сербами території; Боснія і Герцеговина стала незалежною країною без змін кордонів; незалежність здобув й колишній автономний край Косово. Агресори у всіх випадках зазнали поразки.

Михайло Рамач