«Провал перезавантаження відносин, запропонованого президентом Обамою, та його квола відповідь на війну Путіна з Україною, закріпили за ним репутацію нерішучої та наївної людини», – наголошує автор. Те, як мав би діяти президент США, Ґреґорі виклав у формі листа російському президентові.

У відповідь на російську агресію в Україні, незаконну анексію Криму, організацію та підтримку сепаратистів у Східній Україні, збиття ними літака Малайзійських авіаліній, введення регулярних російських військ на територію суверенної держави, масовану кампанію неприкритої публічної брехні, погрози застосувати ядерну зброю та енергетичної війни, вважає автор, Обама мусить прийняти рішення докорінно змінити політику США щодо Росії.

По-перше, Сенат повинен ухвалити законопроекти, підготовані Палатою представників і членами Сенату, про надання Україні смертоносної та оборонної зброї. Також потрібно закликати держави НАТО застосувати подібні заходи, щоб надати Україні змогу захистити себе.

По-друге, Державний департамент повинен затвердити черговий етап спорудження трубопроводу «Кістоун» для транспортування нафти-сирцю з Канади до США. «Плюси більшої енергетичної незалежності від «політичної» російської нафти переважають будь-які збитки для довкілля», – пише автор.

По-третє, спільно з європейськими союзниками потрібно утворити Трансатлантичний енергетичний альянс для забезпечення сталого постачання нафти та природного газу в Європу з багатьох джерел.

По-п’яте, санкції проти Росії може бути скасовано тільки після того, як Росія усуне всі ті порушення, які призвели до застосування цих санкцій.

По-шосте, перед зняттям санкцій США мають прислухатися до думки уряду України щодо його задоволення виконанням Росією необхідних кроків.

По-сьоме, Росія не має права втручатися у парламентські вибори в Україні, а мешканці самопроголошених республік повинні мати змогу вільно брати участь у цих виборах. США не визнають окремих виборів у цих регіонах.

По-восьме, оскільки Україна зазнала тяжких втрат від нападу Росії, США та союзники підготують «план Маршалла» для України, «щоб допомогти розбудувати багату, некорумповану Україну, в якій пануватиме верховенство права, яка гордо приєднається до світової спільноти».

Тим часом «ознак того, що санкції справляють на Путіна оздоровчий ефект, немає», пише Washington Post у редакційній статті. Хоча покарання справді боляче вдарило по Росії, судячи з поведінки російського правителя на зустрічі в Мілані, він не збирається відмовлятися від своїх планів щодо України чи своїх «неоімперіалістичних задумів» взагалі.

Анґела Меркель заявила, що санкції не буде скасовано поки Росія не почне поважати територіальну цілісність України. Так само Джон Керрі сказав, що Росія мусить вивести важке озброєння та не перешкоджати моніторингу та охороні кордону, для того, щоб санкції були пом’якшені.

«Пан Путін навряд чи коли-небудь виконає ці умови. Це означало б, що Новоросія приречена, оскільки вона не може вижити без військової та матеріальної підтримки Росії», – пише газета.

США та ЄС й далі єдиним фронтом утримують санкції проти Росії, які виявилися жорсткішими, аніж міг собі уявити Путін.

«Проте адміністрації Обами не вдалося припинити втручання Росії в Україні, не кажучи вже про згоду щодо ширшої стратегії Заходу для стримування Путіна. Саме це тепер має бути центром уваги консультацій між США та Європою».

А New York Times пише, що війна в Україні спричинила в багатьох її громадян кризу ідентичності. «Навіть серед тих українців, які задоволені нинішнім поворотом до Заходу, багато хто переживає внутрішню боротьбу, пов’язану з ідеєю, що Росія стала смертельним ворогом, змушуючи українців провести межу між собою та тим, що здавна було їхньою культурною батьківщиною», – вважає автор Ніл МакФаркуар.

Зв’язки між двома державами налічують понад тисячу років, продовжує він, і хоча, як зазначає історик, професор Єльського університету Тімоті Снайдер, історію часто переписували, щоб створити неіснуючі зв’язки між народами, однак, зазначає МакФаркуар, ці міфи живучі. На його думку, Київ справляє враження російського міста й архітектурно, і мовно; учасники телевізійних ток-шоу виступають двома мовами, а водії досі слухають російський шансон. Проте між членами родин, які опинилися по різні сторони українсько-російського кордону, розриваються зв’язки через війну.

«Однак в останні місяці відбулися деякі зміни: молодь вважає, що українською розмовляти круто. Деякі старші українці почали вважати, що Росія не має виключних прав на культуру», – пише автор і зазначає, що людям, старшим 40 років, які звикли вважати Москву своєю «провідною зіркою», ця внутрішня боротьба дається набагато складніше.