У розпорядженні британської газети Times з'явилася копія службової записки, підготовленої управлінням з бойової підготовки британської армії, в якій стверджується, що російська військова машина здатна кинути виклик НАТО. "На полі бою російські військові здатні взяти верх над британськими підрозділами, - йдеться в документі. - Війська Путіна озброєні ліпше від британської армії".

За словами газети, російські озброєння, в тому числі протитанкові гранатомети, реактивні міномети і ракетні системи ППО є потужнішими і високоефективнішими, ніж їхні британські аналоги.

І Британія, і її союзники в НАТО "намагаються надолужити згаяне", ледве встигаючи за російськими електронними технологіями із захоплення дронів і створення перешкод для роботи засобів зв'язку супротивника, стверджується в документі.

Редактор Російської служби Бі-бі-сі Фаміль Ісмайлов обговорив ключові моменти доповіді британських військових з оглядачем ВВС з питань оборони Джонатаном Маркусом.

Фаміль Ісмайлов: У чому основні пункти доповіді, про яку написала газета Times?

Джонатан Маркус: По суті, це службова записка британських військових, що просочилася в пресу. У ній аналізується те, як показала себе російська армія в Україні. Якщо виражатися західними термінами, то мова про те, що значна частина російських збройних сил тривалий час брала участь у військових діях на території східної України. Дії російських військових були уважно вивчені і проаналізовані американцями, країнами НАТО та ін.

Головне, про що говорить ця доповідь, - це те, що в рамках інтенсивних наземних бойових дій (тобто того типу військових дій, який розглядався основним в епоху, скажімо, холодної війни) Росія значно перевершує за багатьма пунктами ту ж Великобританію.

Але я вважаю, що на це можна поглянути і в більш широкому сенсі, сказавши, що Росія в багатьох військових областях перевершує більшість країн НАТО, включаючи США. Зокрема, американці були вражені і стурбовані тим, що продемонстрували росіяни, і тепер намагаються вжити всіх можливих заходів до виправлення своїх недоліків.

Ф.I.: У доповіді згадуються такі речі, як використання безпілотників, важкої артилерії, ракетної артилерії, важкої реактивної артилерії - всі ці речі швидше технічні, і вони теоретично можуть з'явитися в арсеналі британських чи американських військових. Але чи є щось більше, ніж технічна сторона питання, новий тип військового мислення і військового планування, який насправді турбує Захід?

Д.М.: Тут треба сказати дві речі. По-перше, зараз не існує реальної ймовірності війни між Росією і НАТО. Це не та ситуація, де хтось вважає, що Росія може оголосити нам війну, хоча, звісно ж, ми знаємо, що є кілька країн-учасниць НАТО, які пильно стежать за поведінкою Росії на сході України.

Думаю, що проблема тут в іншому. Справа в тому, що за великим рахунком всі країни НАТО - зокрема, США і Великобританія - вже більше 10 років відпочивають від участі в традиційних наземних війнах. Так, вони брали участь в операціях в Іраку та Афганістані. Але будьмо чесними - суперник, з яким вони мали там справу, був значно слабшим технічно, повітряна перевага давалася їм практично без будь-яких зусиль, і багато які з технічних засобів західних армій (ті ж дрони) застосовувалися в ідеальних для того умовах. На Близькому Сході і навіть в Афганістані погодні умови для авіації в цілому сприятливі, а це означає, що там дуже просто використовувати безпілотні літальні апарати.

У західних армій в цій ситуації не було суперників з боку електромагнітного спектра - ніхто не міг заглушити сигнал, перехопити дрони і т. ін. Іншими словами, у всіх цих кампаніях західні країни мали явну технічну перевагу.

Очевидно, що якби вони вступили в конфлікт з реальним суперником, наприклад, таким, як російська армія, то вони зіткнулися б з зовсім іншими обставинами. Тому що росіяни, на відміну від Заходу, ввесь цей час не відпочивали. Вони тренувалися і модернізували армію до тієї міри, до якої їм дозволяв бюджет. І я думаю, що багато з того, що ми побачили на сході України, - здатність росіян до швидкої концентрації сил, використання артилерії, систем радіоелектронної розвідки для виявлення і перехоплення сигналів і т.ін. - це все не нові речі, але це ті навички, які армії західних країн не застосовували з часу закінчення холодної війни.

Тим більше очевидно, що з того часу технології зробили великий крок вперед: наприклад, в таких сферах, як безпілотні летальні апарати, збір розвідувальної інформації і т.ін.

Здатність до виявлення і перехоплення сигналу, ведення війни в спектрі електромагнітних хвиль, по суті, в усьому, що існує в повітрі навколо місця бойових дій, - ще одна сфера, в якій американці були особливо вражені навичками російських військових. І ці навички безумовно перевершують навички військових сил НАТО, що стало для них досить тривожним дзвінком.

Із виведенням військ з Афганістану і закінченням війни в Іраку західні армії концентруються в основному на веденні традиційних бойових дій за участю наземних військ - і це все теж прямий наслідок того, як показала себе Росія в Україні.

Балтійські країни зараз вимагають від НАТО розгорнути великі за чисельністю наземні військові сили в Східній Європі. А за розгортанням цих сил випливає необхідність їх тренувати - і стандартом для цього, я думаю, стане рівень, продемонстрований російськими військовими на сході України.

Варто також згадати про американські війська, що перебувають в Україні і тренують військових там, - у мене нема прямих доказів, але я візьму на себе ризик сказати, що чималі ресурси НАТО виділені на те, щоб збирати розвідувальні дані про стан російської армії.

Українські військові, своєю чергою, сильно постраждали від ударів російської артилерії, яка була здатна точно встановити розташування бойових підрозділів і обрушити на них абсолютно нищівну міць реактивних систем залпового вогню і термобаричних бомб.

Тож всі уроки, винесені з цієї доповіді, - це не нове, а добре забуте старе.

У всього цього є й ще один, більш широкий аспект, який варто розглядати в рамках сучасного ведення військової стратегії. Є така відома тактика, як система "блокування району" з метою недопущення туди сил противника. Вона стала дуже популярна для протистояння американським військовим кораблям, що виступають основною бойовою силою США, за допомогою радарів дальнього радіусу дії і ракет, здатних вражати кораблі на такій відстані.

Тому, якщо ви уявите собі все, що ви бачили про американську морську піхоту в фільмах про Другу світову війну, коли вони висаджуються за сотню метрів від берега і так далі, - всього цього давно не існує. Тепер для того, щоб піхотні війська мали хоч якийсь шанс на виживання, вони повинні бути на кораблі дуже-дуже далеко в морі - найімовірніше, навіть за горизонтом.

Усе це, зрозуміло, є тепер частиною і російського стратегічного планування.

Ось вам ще один приклад. Розміщені в Сирії російські системи ППО були оснащені ракетами, здатними досягати не тільки позицій сил НАТО в регіоні, але й у далекому Середземномор'ї, а їхні радари мають неймовірну потужність. Тобто і тут застосовується та ж тактика "блокування району".

Зрозуміло, все це стає предметом найжвавішого обговорення у військових колах країн Заходу, і їм доводиться звертатися до науки управління танками, бронетранспортерами, артилерією, тактики ведення бойових дій високої інтенсивності з новими "доданими" елементами у вигляді ведення війни в спектрі електромагнітних хвиль, глушіння і тому подібного.

І це не кажучи вже про, так би мовити, невійськові методи протистояння типу пропаганди та інформаційні вкидання.

Ф.І.: Хотілося б поговорити про це докладніше, тобто про так звану "гібридну війну", коли невійськові методи типу пропаганди співіснують пліч-о-пліч з безпосередньо військовими діями. Як це змінює погляди на сучасну війну оборонних відомств Британії та інших країн Заходу?

Д.М.: Це ставить цілий ряд цікавих питань. "Гібридна війна", тобто дії, що перебувають у прикордонній, сірій зоні між війною і миром - "ввічливих людей” або "зелених чоловічків”, як їх називали в Криму, що дозволяли російській владі заперечувати безпосередню участь їхніх регулярних військ у веденні бойових дій, - це стало невід'ємною частиною російської стратегії.

У НАТО стали говорити про це як про щось нове, хоча заради справедливості треба визнати, що подібні методи застосовувалися завжди. Досить згадати дії російського спецназу в різних регіонах світу з спонукання до безладів, тощо.

Мені особисто це видається далеко не такою вже серйозною загрозою. Так, ми можемо говорити про небезпеку, яка існує в балтійських країнах з їх значною часткою російськомовного населення, де через ЗМІ та соцмережі може бути інспірована кампанія з розхитування стабільності.

Тобто повністю ігнорувати це не можна. Але водночас, якщо ми згадаємо "зелених чоловічків" в Криму, то всі, хто вірив, що ці люди не мають стосунку до російської армії тільки тому, що вони не носили форму і знаків розрізнення, були дуже далекі від реальності. У концепції "гібридної війни" набагато цікавішим мені видається наступне.

Ми могли стежити за переміщеннями російських військ в Сирії на сторінках в соцмережах окремих російських солдатів. Я особисто бачив таку сторінку з фотографією російського солдата на російському військовому судні, що проходить через Босфор - з усім військовим обладнанням. Зрозуміло, росіяни можуть робити те ж саме. Тобто ось ці методи відстеження в соцмережах слідів інтернет-активності окремих військовослужбовців - це нові цікаві можливості.

Все це піднімає більш широку, філософську проблему, яка в останні роки обговорюється все більше і активніше: що таке мир і що таке війна.

Британія була залучена до військових дій в Афганістані - чи означає це, що всі ці роки Британія була в стані війни? Багатьом британцям ця постановка питання здається дивною: особливо в порівнянні з пам'ятним для багатьох досвідом Другої світової війни. Існуюче колись суворе розмежування між війною і миром тепер куди більш розмито. У Росії це прекрасно розуміють, і якщо вони відчувають, що це стирання відмінностей може стати їм на користь, то зовсім не дивно, що вони з цього користають.

Ф.І: Цікавий також і час появи цієї доповіді - якраз тоді, коли щосили обговорюється скорочення військових витрат і в Британії, і в інших європейських країнах.

Д.М.: Я не думаю, що цей фактор слід серйозно брати до уваги. Доповідь базується на подіях, які ми спостерігали в східній Україні. Якщо поглянути на висловлювання високопоставлених американських і європейських військових або ж на статті, опубліковані в спеціалізованій військовій періодиці, то ви побачите безліч думок про зростаючі можливості російської армії. Бюджети, в тому числі військові, скорочують всюди, але деякі країни Європи дещо збільшили свої військові витрати, щоб підійти до норми в 2% свого ВВП, якого від них вимагає НАТО.

Тобто, навіть у нинішній жорсткій економічній реальності є розуміння того, що оборона вимагає витрат. Інша справа - чи є кошти для повернення можливості ведення тотальної високоінтенсивної війни?

Одна справа - відправити пару колон легкої бойової техніки в Естонію, Литву чи Польщу як майже символічну демонстрацію своєї рішучості захистити ці країни. Інша справа - повна модернізація танкового корпусу, всього парку військової техніки, значне вдосконалення артилерії та інших вогневих систем.

Американці рухаються саме в цьому напрямку. Але країн, де практикується такий рівень стратегічного мислення, в світі дуже мало - і Росія одна з таких країн. Там до цього ставляться дуже-дуже серйозно. А також в США, в Британії, в Ізраїлі, можливо в Німеччині. Мало де вище військове керівництво здатне до такого рівня усвідомлення проблеми і до пошуку способів управління всім оркестром в цілому, а не секцією мідних духових або флейт, як це роблять багато європейських країн.

Так, все це створює серйозне навантаження на бюджет. Постають питання про те, якого власне роду техніка потрібна, яка потрібна підготовка і перепідготовка.

Тобто, в цілому, як я вже казав, в керівництві НАТО назріло усвідомлення необхідності переходу від стратегії придушення дрібних збройних груп інсургентів у слабких країнах і боротьби зі слабкими арміями до можливості ведення високоінтенсивної війни.

Це не тому, що всі переконані в неминучості війни з Росією найближчим часом. Але сенс змісту армії полягає в тому, щоб вона була в змозі вирішувати завдання, які можуть перед нею постати. Саме цим й пояснюється рух в цьому напрямку, і саме це й робить почуті нами пропозиції британських військових настільки цікавими.