DailyLviv.com публікує переклад статті The New York Times про дуже ризиковані дії президента США Дональда Трампа щодо Венесуели: "Впродовж останніх кількох місяців президент Трамп розгорнув потужні військові сили в Карибському басейні, щоб погрожувати Венесуелі. Досі президент використовував ці сили — авіаносець, щонайменше сім інших військових кораблів, десятки літаків та 15 000 американських військовослужбовців — для незаконних нападів на невеликі човни, які, за його словами, перевозили наркотики. У суботу пан Трамп різко посилив свою кампанію, захопивши президента Венесуели Ніколаса Мадуро в рамках того, що він назвав «широкомасштабним ударом» по країні.

Мало хто відчує співчуття до пана Мадуро. Він недемократичний та репресивний, і в останні роки дестабілізував Західну півкулю. Організація Об'єднаних Націй нещодавно опублікувала доповідь, у якій детально описано понад десятиліття вбивств, тортур, сексуального насильства та свавільних затримань його політичних опонентів, вчинених поплічниками. Він вкрав президентські вибори у Венесуелі у 2024 році. Він підживив економічні та політичні потрясіння в усьому регіоні, спровокувавши масовий відтік майже восьми мільйонів мігрантів.

Однак, якщо й існує якийсь головний урок американської зовнішньої політики за останнє століття, то це те, що спроба повалити навіть найжахливіший режим може погіршити ситуацію. Сполучені Штати витратили 20 років, не маючи змоги створити стабільний уряд в Афганістані, і замінили диктатуру в Лівії роздробленою державою. Трагічні наслідки війни 2003 року в Іраку продовжують переслідувати Америку та Близький Схід. Мабуть, найбільш актуальним є те, що Сполучені Штати спорадично дестабілізували країни Латинської Америки, включаючи Чилі, Кубу, Гватемалу та Нікарагуа, намагаючись силою повалити уряд.

Пан Трамп ще не запропонував чіткого пояснення своїх дій у Венесуелі. Він штовхає нашу країну до міжнародної кризи без вагомих причин. Якщо пан Трамп хоче стверджувати протилежне, Конституція чітко визначає, що він повинен зробити: звернутися до Конгресу. Без схвалення Конгресу його дії порушують законодавство США.

Номінальним обґрунтуванням військових авантюр адміністрації є знищення «наркотерористів». Протягом історії уряди називали лідерів країн-суперників терористами, намагаючись виправдати військові вторгнення поліційними операціями. Це твердження особливо абсурдне в цьому випадку, враховуючи, що Венесуела не є значним виробником фентанілу чи інших наркотиків, які домінували в нещодавній епідемії передозувань у Сполучених Штатах, а кокаїн, який вона виробляє, переважно надходить до Європи. Хоча пан Трамп нападав на венесуельські човни, він також помилував Хуана Орландо Ернандеса, який керував масштабною операцією з торгівлі наркотиками, коли був президентом Гондурасу з 2014 по 2022 рік.

Більш правдоподібне пояснення нападів на Венесуелу можна знайти в нещодавно опублікованій паном Трампом Стратегії національної безпеки. У ній стверджувалося про право домінувати в Латинській Америці: «Після років нехтування Сполучені Штати відновлять та забезпечать виконання Доктрини Монро, щоб відновити американську перевагу в Західній півкулі». У документі, який називають «Спадщиною Трампа», адміністрація пообіцяла передислокувати сили з усього світу до регіону, зупинити торговців людьми у відкритому морі, застосувати летальну силу проти мігрантів та наркоторговців, а також потенційно розмістити більше американських військ у регіоні.

Венесуела, очевидно, стала першою країною, що зазнала впливу цього сучасного імперіалізму, і це являє собою небезпечний та незаконний підхід до місця Америки у світі. Діючи без жодної видимості міжнародної легітимності, дійсного юридичного повноваження чи внутрішньої підтримки, пан Трамп ризикує виправдати авторитарні режими у Китаї, Росії та інших країнах, які хочуть домінувати над своїми сусідами. Щобільше, він погрожує повторити американську гординю, яка призвела до вторгнення в Ірак у 2003 році.

Як кандидат у президенти, пан Трамп, схоже, усвідомлював проблеми, пов'язані з перевищенням військових можливостей. У 2016 році він був тим рідкісним політиком-республіканцем, який визнав безглуздість війни президента Джорджа Буша-молодшого в Іраку. У 2024 році він сказав: «Я не збираюся розпочинати війну. Я збираюся зупинити війни».

Зараз він відмовляється від цього принципу, і робить це незаконно. Конституція вимагає від Конгресу схвалення будь-яких воєнних дій. Так, президенти часто порушують межі цього закону. Але навіть пан Буш домагався та отримував схвалення Конгресу для свого вторгнення в Ірак, а президенти після пана Буша виправдовували використання безпілотників проти терористичних груп та їхніх прихильників законом 2001 року, який дозволяв дії після терактів 11 вересня. Пан Трамп не має навіть фігового листка юридичних повноважень для своїх нападів на Венесуелу.

Дебати в Конгресі щодо військових дій відіграють вирішальну демократичну роль. Вони стримують військові авантюри, змушуючи президента виправдовувати свої плани нападу перед громадськістю та вимагаючи від членів Конгресу пов'язувати власну довіру до цих планів. Протягом багатьох років після голосування щодо війни в Іраку демократи, які підтримували пана Буша, включаючи Гілларі Клінтон та Джона Керрі, платили політичну ціну, тоді як ті, хто критикував війну, як-от Берні Сандерс та Барак Обама, стали вважатися пророчими.

У випадку Венесуели дебати в Конгресі викрили б хиткість обґрунтування пана Трампа. Його адміністрація виправдовувала його нападки на невеликі човни, стверджуючи, що вони становлять безпосередню загрозу для Сполучених Штатів. Але широкий спектр юридичних та військових експертів відкидає це твердження, і здоровий глузд також його спростовує. Спроба контрабандою ввезти наркотики до Сполучених Штатів — якщо насправді всі човни це робили — не є спробою повалити уряд чи перемогти його військових.

Ми підозрюємо, що пан Трамп відмовився звертатися за схваленням Конгресу щодо своїх дій частково тому, що він знає, що навіть деякі республіканці в Конгресі дуже скептично ставляться до напрямку, в якому він веде цю країну. Сенатори Ренд Пол і Ліза Марковскі, а також представники Дон Бейкон і Томас Массі — усі республіканці — вже підтримали законодавство, яке обмежить військові дії пана Трампа проти Венесуели.

Другий аргумент проти нападів пана Трампа на Венесуелу полягає в тому, що вони порушують міжнародне право. Підриваючи невеликі човни, які, за словами пана Трампа, перевозять контрабанду наркотиків, він убив людей лише на основі підозри у скоєнні злочину, не давши їм жодної можливості захистити себе. Женевські конвенції 1949 року та всі наступні важливі договори з прав людини забороняють такі позасудові страти. Так само діє і законодавство США.

Адміністрація, схоже, вбила беззахисних людей. Під час однієї з атак ВМС завдали другого удару по застряглому човну приблизно через 40 хвилин після першої атаки, вбивши двох моряків, які чіплялися за уламки човна і, здавалося, не становили жодної загрози. Як писав наш колега Девід Френч, колишній юрист армії США: «Те, що відрізняє війну від вбивства, — це закон».

Юридичні аргументи проти дій пана Трампа є важливішими, але є також аргумент холодного реаліста. Вони не відповідають інтересам національної безпеки Америки. Найближчою до обнадійливої ​​аналогії є вторгнення президента Джорджа Буша-старшого до Панами 36 років тому минулого місяця, яке усунуло диктатора Мануеля Нор'єгу від влади та допомогло Панамі стати на шлях до демократії. Однак Венесуела відрізняється у важливих аспектах. Панама — набагато менша країна, і це була країна, де американські чиновники та війська діяли десятиліттями через Панамський канал.

Потенціал хаосу у Венесуелі здається набагато більшим. Не зважаючи на полон пана Мадуро, генерали, які сприяли встановленню його режиму, раптово не зникнуть. Вони також навряд чи передадуть владу Марії Коріні Мачадо, опозиційній діячці, чий рух, схоже, виграв останні вибори в країні та яка минулого місяця отримала Нобелівську премію миру.

Серед можливих негативних наслідків – сплеск насильства з боку лівого колумбійського військового угруповання ELN, яке має плацдарм у західній частині Венесуели, або з боку воєнізованих груп, відомих як «колектівос», які діяли на периферії влади за диктатури Мадуро. Подальші заворушення у Венесуелі можуть порушити стабільність на світових енергетичних та продовольчих ринках і спричинити потік мігрантів по всій півкулі.

Тож як Сполученим Штатам слід вирішувати проблему, яку Венесуела створює для регіону та інтересів Америки? Ми поділяємо сподівання відчайдушних венесуельців, деякі з яких висловлювали аргументи на користь втручання. Але простих відповідей немає. Наразі світ має розуміти ризики зміни режиму.

Ми сподіватимемося, що нинішня криза закінчиться менш погано, ніж ми очікуємо. Ми боїмося, що результатом авантюризму пана Трампа є збільшення страждань венесуельців, зростання регіональної нестабільності та тривала шкода інтересам Америки в усьому світі. Ми знаємо, що розпалювання війни паном Трампом порушує закон.