Нинішньої осені відомий американський політолог Ілан Берман представив свою нову книгу «Внутрішній вибух: кінець Росії і що це означає для Америки». Автор аналізує трансформаційні процеси в Росії і виокремлює основні тенденції в її розвитку , що визначають внутрішню і зовнішню політику. Книгу Бермана аналізує дослідник Інституту Гаррімана Дар'я Маттіс.

На думку Ілана Бермана, на міжнародній арені Росія позиціонує себе в ролі сильного лідера, тим самим створюючи «величий геополітичний образ країни - прапороносця».  Однак при близькому розгляді стає очевидно, що цей образ оманливий. Насправді Росія переживає глибоку сутнісну трансформацію. «Ця трансформація за своїм масштабом і наслідками буде не менш драматичною, ніж розпад Радянського Союзу двадцять з гаком  років тому» . Берман виокремлює три основні тенденції , які проявляються вже сьогодні і чиї «траєкторії перетнуться» у майбутньому.

Перша тенденція - назріваюча демографічна катастрофа. Згідно з даними ООН, коефіцієнт народжуваності (кількість дітей в однієї жінки) у Росії дорівнює 1,6, у той час як у Європі та США він становить 2,1. Через вимирання і еміграцію населення Росії з кожним роком скорочується на півмільйона осіб. Російські власті  визнають, що до 2050 року загальна кількість жителів Росії (142 900 000 чоловік) зменшиться на чверть і складе 107 млн. «Відбувається масове скорочення людського капіталу» , - зазначає Берман.

Демографічну кризу Берман пояснює низкою факторів. По-перше, Росія, на відміну від США, ніколи не використовувала ресурси, вивільнені після закінчення холодної війни, на соціальні та культурні потреби, в тому числі на розвиток освіти. Витрати на охорону здоров'я в Росії залишаються на рівні середини 1990-х.  «Російський уряд просто - напросто не витрачає гроші на добробут свого народу», - пише Берман. У підсумку середня тривалість життя чоловіків в Росії становить 60 років, що можна порівняти з аналогічними показниками Мадагаскару. Тривалість життя жінок трохи вище - 73 роки. Прикметно, що обидва показники на 10-15 років нижчі, ніж у Європі та США.

Другий фактор - розпад інституту сім'ї. За даними ООН, Росія посідає перше місце в світі за кількістю розлучень. Половина російських шлюбів закінчується розлученням, і в таких сім'ях зрідка є більше однієї дитини. У підсумку сімей з трьома-чотирма дітьми майже немає, а саме цей показник є важливою умовою демографічного приросту.

Третій фактор - величезна кількість абортів. За офіційною статистикою, щорічно в Росії здійснюють близько 1,2 млн абортів. Іншими словами, враховуючи, що населення країни становить 142 млн, це означає, що кожної години життя позбавляються 300 осіб. Насправді це число може бути вдвічі більше, оскільки, наприклад, приватні клініки не завжди діляться інформацією про своїх пацієнтів, крім того, мають місце незареєстровані аборти, аборти в домашніх умовах та ін. Загалом через аборти потенційне населення Росії щорічно скорочується на 2%.

Додаткову загрозу населенню Росії створює епідемія СНІДу. На сьогодні 1% населення Росії є носіями ВІЛ-інфекції, що багато в чому обумовлено широким розповсюдженням наркотиків. Згідно з даними ООН, Росія споживає 20% загальносвітового обсягу героїну. Понад третина наркоманів в Росії ВІЛ-інфіковані.

Нарешті, ще одним фактором, який зумовив демографічну кризу в Росії, є еміграція. Репресивна політика російської влади, тяжкий стан економіки, культури, освіти і соціального устрою змушує людей шукати кращого життя за кордоном. У підсумку як пише Берман, «темпи масової еміграції з Росії сьогодні чи не перевершують масову втечу з країни 100 років тому» в період революції 1917 року. За деякими даними, з моменту приходу до влади Владіміра Путіна в 1999 році Росію покинули 2 млн осіб. «Кожен п'ятий громадянин Росії сьогодні хотів би жити за кордоном, 40% людей у віці від 18 до 35 років всерйоз думають про від'їзд». Така статистика свідчить про те, що «населення втратило надію у своє майбутнє і більше не довіряє уряду».

Друга тенденція - національна і релігійна трансформація країни. Високими темпами зростає частка мусульманського населення Росії. Багато в чому це пояснюється тим, що, згідно з мусульманськими традиціями, вони не зловживають алкоголем, не здійснюють аборти чи не розлучаються, і їх сім'ї, як правило, багатодітні. На сьогоднішній день в Росії живеє 21 млн мусульман, що становить 16 % населення. За оцінками російського уряду, до кінця поточного десятиліття кожен п'ятий росіянин буде мусульманином. За деякими прогнозами, до 2050 року мусульманином буде вже кожен другий росіянин.

Тим часом мусульманська громада порівняно погано інтегрована в нинішнє російське суспільство. Російська влада проводить активну політику протекціонізму в регіонах і підтримує зростання ультраправого націоналізму. Берман зазначає, що російські політики вважають мусульман у Росії "не стільки росіянами, скільки частиною "внутрішньогозакордону", яку потрібно контролювати, а не інтегрувати". Не маючи особливих економічних важелів і перебуваючи в статусі «внутрішнього закордону», мусульманське співтовариство Росії схильне до ще більшого відокремлення і радикалізації. Зокрема, ісламізація захопила Північний Кавказ і Чечню. Проблема радикального ісламізму цього регіону поступово «поширюється з периферії в центр країни». Ознаки розгорання екстремізму вже позначаються в центральній Росії - в республіках Татарстан і Башкирія.

На думку Бермана, недалекий той день, коли протистояння між російським урядом і радикальними силами, непідконтрольними владі, виллється в серйозний внутрішній конфлікт. «Ми говоримо вже не про одну Чечню, а про декілька. Назріває конфлікт, що з часом знайде величезні масштаби - набагато більші, ніж ті , що Кремль міг собі уявити спочатку».

Третя тенденція - наступ Китаю. Майже третина населення Росії живе в азіатській частині країни. І Росія давно стурбована проблемою виходу на азіатські ринки і торгівлею з Китаєм та іншими країнами регіону. Далекий Схід і Західний Сибір вважаються «житницею Росії» , проте їхні території загальною площею майже 12 млн квадратних кілометрів майже не заселені. Росіяни їдуть звідти. «Вони залишають ці землі в пошуках більш м'якого клімату і ліпших економічних перспектив», - пояснює Берман. За останні 20 років населення Західного Сибіру зменшилося на 20%. У підсумку сьогодні на території Західного Сибіру і Далекого Сходу загалом проживае 25 млн осіб, або дві особи на квадратний кілометр. «Немає людей - немає робочої сили», - зазначає Берман.

Тим часом китайський бізнес все більше впевнено заявляє про себе на цих територіях. «Внесок в людський капітал та економічний розвиток регіону, здійснюваний Китаєм, ні в яке порівняння не йде з тим, що робить російський уряд. [ ...] Владивосток, наприклад, географічно розташований набагато ближче до Пекіну, ніж до Москви». «А з Москви на ці регіони дивляться як на глушину - як в економічному, так і в політичному плані», - говорить Берман. Сам Далекий Схід «помітно трансформується, і його жителі відчувають себе ближче до азіатів в цілому і до китайців особливо».

Така ситуація говорить про те, що «Росія не тільки не здатна економічно протистояти Азії , але й попросту втрачає контроль над своєю територією". Тому, на думку Бермана, ймовірність територіального конфлікту з Китаєм досить велика. Росія і Китай століттями сперечалися щодо прикордонних територіяй - останній раз лінія кордонів була узгоджена в 2001 році. Зрушення, що відбуваються в геополітичному і економічному становищі на Далекому Сході, можуть призвести до «згубних наслідків для Росії як світової енергетичної супердержави і як локомотива економічного розвитку в Азії».

Підбиваючи підсумки, Берман робить висновок, що всі три перераховані вище тенденції є згубними для Росії , а їх взаємодія «катастрофічна», бо держава Путіна і його наближених будується на принципі «тут і зараз», без урахування довгострокових перспектив. Режим Путіна ніколи всерйоз не займався цими найважливішими проблемами, оскільки він «просто не створений для вирішення завдань такого рівня». «Російська система управління відображає культ особистості, створюваний навколо Путіна і його кола однодумців. Вона тримається за рахунок поголовної корупції, хабарів і кумівства».

Для вирішення демографічних та інших проблем Росії сьогодні необхідні залучення серйозних іноземних інвестицій, підтримка міжнародних організацій та інші заходи. Однак для цього буде потрібно «демонтувати, принаймні частково, путінську систему». Таким чином, політика російської влади загнала країну в глухий кут. Однак це не означає, пише Берман, що система може зникнути відразу. «Можна цілком очікувати, що Росія повернеться до імперських амбіцій і почне ідеологічно виправдовувати свої претензії на колись втрачені території» , - попереджає автор. Так, поступова втрата Росією контролю над східною периферією може послужити поштовхом до її експансії на Захід, щоб таким чином вирішити свої економічні та демографічні проблеми. Однак у цьому випадку неминуче виникне напруга у відносинах Росії з Європою і блоком країн НАТО.

Як зазначає Берман, перезавантаження російсько-американських відносин, ініційоване Бараком Обамою і Дмітрієм Медвєдєвим чотири роки тому, довело свою неспроможність. А по суті стало провалом. Такий результат, на думку автора, повинен змусити американських політиків замислитися про те, як поводитися з Росією і що від неї очікувати. «Цілком ймовірно, що через 20-30 років реальну загрозу для США буде представляти не сильна , а саме слабка Росія», - резюмує автор.

Переклад з російської "Щоденного Львова".