Світ перебуває на порозі четвертої промислової революції з її новим типом постіндустріального виробництва, інтернетом речей, хмарними технологіями, big data та комерційними польотами на Марс. А як же Україна? Що робиться, аби прискорити наш економічний розвиток та наблизитись до рівня високодохідних світових економік?

Колись Україна тримала індустріальний курс, який дозволив сформувати і розвинути потужний промисловий комплекс. У 1992 році промисловість складала майже 51% ВВП, а зараз ледь перевищує 20%. При цьому переробка (виробництво) у 1992 року складала 43,5% ВВП, а у 2015 є ледь більшою за 14%. А саме вона створює високу додану вартість продукції, робочі місця та сприяє зростанню ВВП країни.

На жаль, українська промисловість довгий час залишалася осторонь активної фази світового інноваційно-індустріального економічного стрибка. Адже з радянських часів наша промислова продукція була органічно "вмонтована" у радянські виробничі ланцюги, формуючи з Росією та країнами СНД повний цикл виробництва.

Орієнтир на Росію зумовлював обмеженість стратегії, яка виходила з певної безальтернативності ринку збуту.

Уже у 2011 році частка експорту промислової продукції до РФ становила майже 70% і з часом Україна могла остаточно стати лише супутником на економічній та політичній орбіті Росії. 

У листопаді 2013 року ми обрали інший шлях розвитку, що спричинило втрату великого ринку збуту. Ми мобілізували власні сили та ресурси, щоб провести системні реформи, які забезпечать Україні гідне місце на світових розвинених ринках.

Зусилля дають результат – економіка досягла макростабілізації, у підсумку за 2016 рік маємо +2,2% ВВП.

Працює і стратегія переорієнтації ринків збуту. За три останніх роки товарообіг з Європою зріс до 38%, а Росія втратила свої позиції відповідно до 9,9%.

Найкращі результати у переорієнтації збуту показали аграрії – ринок ЄС повністю замістив російський для продукції АПК (31,5% від загального обсягу експорту, або $4,24 млрд ).

Набагато важче геополітичні зміни даються машинобудуванню, будівельній, хімічній галузям. Розрив тривалих виробничих зв’язків з Росією вимагає пошуку нових партнерів та ринків для збуту саме промислової продукції.

Тому разом з колегами 1 березня вирушаємо до Брюсселя, де відбудеться установче засідання групи високого рівня, яка розпочне Промисловий діалог Україна-ЄС.

Його стратегічна мета – створення спільного виробничого простору між Україною та Євросоюзом.

Простору, який дозволить Україні налагодити кращі можливості для постачання промислової продукції до країн Європи, а ЄС – отримати нового потужного та перспективного партнера.

Разом з Єврокомісією ми вже розробили проект Дорожньої карти Промислового діалогу, тому що формат діалогу передбачає профільні робочі напрями, як-от машинобудування, легка промисловість, авіаіндустрія, суднобудування та інші. Найважливішим є саме промисловий сегмент Діалогу, тому співпраця в рамках цієї групи має напрацювати безпосередні інструменти для залучення українських компаній до пан'європейських виробничих ланцюгів.

Перше засідання буде присвячене галузі автомобілебудування, але плануємо почати кооперацію за всіма напрямками. На основі цих установчих домовленостей у робочому порядку будемо напрацьовувати наступні рішення.

Попереду багато роботи, бо значна частина української індустрії далека від сучасної інноваційної. Хоча застосування новітніх технологій уже давно є вимогою часу, тільки 11% від загального обсягу промисловості може похвалитися високотехнологічним виробництвом.

Рівень зношення основних засобів виробництва машин та устаткування складає майже 58%, а у металургії – подекуди і 60%.

За таких умов наша економіка витрачає втричі більше енергоресурсів на 1% ВВП, аніж, приміром, німецька. Усе це збільшує собівартість, а відтак – зменшує конкурентоздатність української продукції на зовнішніх ринках.

Звісно, уряд стимулює великі підприємства оновлювати власне обладнання, а також купувати його в українських виробників. Варто згадати, зокрема, про нещодавнє рішення щодо часткової компенсації вартості сільгосптехніки та розроблену Мінекономрозвитку пропозицію, спрямовану на покращення умов виробництва громадського транспорту (трамваї, тролейбуси, автобуси) за рахунок оптимізації розрахунків та строків випуску продукції.

Значний вплив на розвиток інфраструктури та, що важливо, суміжних галузей матиме створення Дорожнього фонду. Бо покращення стану доріг однозначно позитивно вплине на розвиток регіонів, логістику та стимулюватиме приплив інвестицій у багато сфер економіки.

Такі точкові рішення уряд поєднує з пошуком системних механізмів, які стимулюватимуть масштабні зміни у промисловості. Тому уряд створив Національний комітет з промислового розвитку, який очолив прем’єр-міністр.

Нацкомітет має об’єднати зусилля Уряду, бізнесу та громадськості задля створення стратегії розбудови промисловості. Причому з акцентом на сучасні інноваційні рішення та технології.

А ще торік у Києві відкрився HiTechOffice, мета якого – пошук українських "ілонів масків" та їх підтримка у розробках інноваційних рішень. Ключова умова для винахідника – не "втікати" до інших країн разом зі своїми винаходами, а розвивати українські технології та виробництво.

Саме тому нам важливо поєднувати власний досвід та досвід наших партнерів, зокрема ЄС.

Адже це суттєво допоможе Україні успішно втілювати задумані амбітні плани.

Нинішні реформи за підтримки Європейського Союзу в перспективі дозволять Україні посісти важливе місце у світовій інноваційній економіці з сучасним промисловим виробництвом.

Тоді ми зможемо на гідному рівні змагатися за розміщення в Україні потужних виробництв. А хоч би й Tesla. Або винайти українські рішення, не гірші за науковий прорив Ілона Маска.

Бо ж усі революційні зміни починаються з обгрунтованої, хоча іноді трішки божевільної мрії.

Степан Кубів, перший віце-прем'єр-міністр України, міністр економічного розвитку та торгівлі.