Львів'яни попрощалися з полеглим на Донеччині земляком Василем Кіндрацьким

30 травня львів'яни провели в останню путь випускника факультету журналістики університету імені Івана Франка, багаторічного голову Миколаївської райдержадміністрації, заступника командира батальйону «ОУН» і бійця 81-ї десантно-штурмової бригади Василя Кіндрацького. Після панахиди у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра та Павла домовину з тілом героя перевезли на Личаківське кладовище, де відбувся чин похорону на полі почесних поховань №76.

Увечері 28 травня заступник командира батальйону Борис Гуменюк повідомив, що в селі Водяне на позиції Шахта пострілом ворожого танка тяжко поранило бійця добровольчого батальйону ОУН Василя Кіндрацького, «Кіндрата». Впродовж сорока хвилин медики безуспішно боролись за життя Героя.

Колишній голова Миколаївської РДА, заступник голови Львівської крайової організації Народного Руху України, Василь Кіндрацький, 2014 року добровольцем пішов на фронт захищати Батьківщину у складі батальйону «ОУН». Нещодавно героїчно встановив прапор ОУН на найвищій точці на шахті у Водяному, з якої видно Донецьк і позиції противника, і яка постійно перебувала під обстрілами. Голова ОУН, політичний діяч, історик та публіцист Богдан Червак розповів:

«Сьогодні для українських націоналістів велике горе. В бою на Донбасі загинув Василь Кіндрацький, друг «Кіндрат». 

юдини такого формату я ніколи не зустрічав, і думаю, що більше не зустріну. Василь був великим людинолюбом. Він щиро, глибоко і по-справжньому любив людей.

Коли я з ним познайомився, мені видавалось, що цей чоловік не має воювати за Україну із зброєю в руках. Він так любив людей, що мав би бути священиком. Але я зустрів на своєму шляху не священика, я зустрів воїна. Він зробив свій вибір».

«Коли твій ворог стоїть напроти тебе і ти його бачиш, ти розумієш, що то така сама людина як ти. Цілишся, а сам собі думаєш – «хоч би я не попав», – згадує слова Василя, волонтерка Людмила Чечук.

Восьмирічний син Василя – Ярослав Кіндрацький до Дня Героїв, що відзначався 24 травня, написав твір про свого батька. Назвав його «Незламний тато». Текст подаємо без змін:

«Мій тато поїхав на війну. Хоча і вдома, в Миколаєві, у нього багато справ і обов'язків. Адже у місті всі знають Василя Кіндрацького як доброго керівника різних рангів, старанного господарника.

Та й коли у людини сім'я, діти і родичі поважного віку, то є за що відповідати і про кого дбати. Але... Він добровільно вступив у батальйон ОУН.

Тато і його друзі б'ються з ворогами у селі Піски біля Донецького аеропорту. Там часто стріляють сепаратисти з важкої зброї. Часто бувають важкі бої, гинуть люди.

У тата є друг, який воює разом з ним. Це Борис Гуменюк, він боєць і автор книжки «Вірші з війни».

Тато деколи приїздить додому, бо дуже сумує за нами, і мама в цей час просто розцвітає. Ми з сестрою Ангелинкою слухаємо цікаві розповіді про війну.

Мені дуже подобається татова військова форма. Коли тато буває вдома, ми кудись подорожуємо.

На Великдень ми поїхали до церкви у село Верин. Мені дуже сумно, коли тато повертається на передову. Він каже, що мусить воювати до кінця, аж доки Україна не переможе.

Мій татусь – патріот, незламний борець за свою Вітчизну. За це я його поважаю і люблю. Повертайся до нас, татку, живим і здоровим».

Через чотири дні його батько загинув. Про це повідомили сьогодні, 30 травня, в київському інтернет-виданні «Gazeta.ua».

Термінові повідомлення читайте на каналі DailyLviv.com в Telegram та у Facebook