|
||
На Львівщині проходять Дні поета Богдана-Ігоря Антонича
На Львівщині сотні музеїв, але саме у музеї-садибі Антонича у Бортятині Мостиського району збираються поети. Вірші Антонича читають не лише у Дні пам’яті Антонича. ????Двері музею-садиби відчинені для відвідувачів. Люди сюди їдуть, незважаючи на жахливу дорогу у село, яку місцева влада Мостищини роками будує « на словах». Батьки Антонича зазнали голоду і болю У Бортятин родина Антоничів приїхала у 1926 році. Батько поета, отець Василь, був парохом у сільській греко-католицькій церкві. Для сім’ї збудували плебанію, де й розташований музей. У той час молодий поет навчався у Львові, але на вихідні і канікули приїжджав до батьків. У Бортятині написав багато своїх віршів. ??Батьки ніяк не могли змиритись із смертю свого єдиного сина, у неповних 28 років, 5 липня 1937 року. Сільський будинок є мовчазним свідком болю, який пережили батьки поета.Його бать осліп. Отця Василя чотири рази грабували, побили, від чого його паралізувало, а у 1947 році він помер. Мама поета жила у страшних злиднях, також осліпла і останні роки життя, до 1953, тулилась по чужих хатах. У п’яти кімнатах будинку Антоничів представлені фотографії, листи мами до сина, хрест отця Василя, речей Антоничів майже не збереглось, каже директор музею-садиби Ольга Дядинчук. «У радянський час у будинку зробили сільську раду. Є два альбоми родинних фотографій, але серед них Антоничів немає. За музеєм є прибудова і ми там рік тому знайшли за дзеркалом, за рамою, фотографію семінаристів духовної гімназії Львова, 1906 року, коли навчався отець Василь Антонич», – розповіла Ольга Дядинчук. Творчість Антонича потребує ще вивчення Все що написав Антонич – це шедевр, якщо цього не розуміє людина, то вона нічого не розуміє, зауважила Евеліна Гвать зі Словаччина, керівник і режисер самодіяльного колективу у селі Ряшів. У Львові та Бортятині українці зі Словаччини представили літературно-музичну композицію «Гармонія душі» . «Коли я готувала композицію, вчитувалася у поезію Антонича, то зрозуміла, що його поезія безмежна. Кожна людина може знайти багато особистого і глибинного, про що вона й не знала, що у ній існує. Оце він зумів закодувати. Як це йому вдалося, такій молодій людині, ці десятки поверхів емоцій і думок?! Це загадка для мене. Геній, талант від Бога. Недарма у нього так багато звернень до Бога. Він каже, «Та ще про хвилину, Найвищу, єдину, Коли це людину. Відвідує Бог». Що можна більше ще сказати!» – наголосила Евеліна Гвать. Найважливіше нині зосередити увагу літературознавців на циклі поезії Антонича «Велика гармонія», який вийшов у 1967 році у нью-йорському виданні, а була написала друга збірка за десять днів, у березні 1932 року. Ця сторінка літературної творчості поета не є до кінця досліджена, каже публіцист зі Словаччини Іван Гвать, який представив у Дні Антонича власне бачення спадщини поета. «Дотепер літературознавці казали, що це боротьба між язичницьким і християнським світосприйняттям. Це поверхневі констатації, які нічого не пояснюють. Розумію, що до 1990 року було неможливо вивчати Антонича, бо поет був замовчуваний та й хто міг говорити про його глибоко релігійні вірші. Але й після 90-го нічого не зрушилось з місця. Ми не знаємо, що було у його душі у ті березневі дні у 1932 року, коли за десять днів написав понад 30 віршів», – каже публіцист. «Щаслива ця людина, ясна її дорога: наївно, мов дитина, молиться до Бога!» – написав поет 26 березня 1932року. |
|
| ||||