|
||
12-річчя Львова в культурній спадщині ЮНЕСКО: хроніка втрат. Фотофакти
Сотні симпатичних кнайп, ввічливе обслуговування, середньовічна бруківка та давні кам`яниці – незабутня атмосфера старої Європи на теренах України. Сюди їдуть тисячі і тисячі туристів зі всього світу. І їдуть, попри не дуже добре наразі транспортне сполучення, ще не достатню кількість готелів, аби власне побачити шарм середньовічного і водночас молодого душею міста. Проте на фоні оптимізму з огляду на збільшення туристів, відкриття нових бізнесів (кав`ярень, цукерень, ресторанів, готелів, туристичних фірм та агенцій подій тощо) – а отже, і робочих місць, влада та вдруге обраний міський голова щоденно торують шлях системного нищення Старого Львова. Пінг-понг мера пана Садового, “який нічого не бачить” та головної охоронниці архітектурної спадщини пані Онищенко, яка “нічого не може”, доповнюються гідним поваги партизанів, але не громадян, стійким мовчанням Державної служби з питань національної культурної спадщини. Тому за ялинковими гірляндами та різдвяними вогнями туристи можуть побачити різнокаліберні вікна на столітніх будинках, невдало прибиті цінні портали, нашвидкоруч і за великі гроші забетоновану бруківку чи просто аляповаті побілки (в три кольори на одному фасаді), недолугі рекламні вивіски чи збиту рукою сучасного підрядника ліпнину середньовічного майстра. Такого дрібного, але тотального спотворення міста не допускають ні в Кракові, ні в Празі, ні в Женеві, ні в Парижі. Поряд з тим, виправдовуючись окремими “інтересами інвесторів (в кишеню)” з дозволу міської влади та мовчазної згоди пам`яткоохороних структур, лише у 2010 році Львів безповоротно втратив кілька кам`яниць та інших пам`яток архітектури та спотворив новобудовами чи невдалими імітаціями щойно знищеного історичного надбання ареал, внесений до переліку світової спадщини ЮНЕСКО. Отож, на 20-му році незалежності України, на 12-му році перебування в Переліку культурної спадщини ЮНЕСКО у 2010 році було знищено: Будинок № 28 по вул. Федорова, архітектурну пам’ятку XVI-XIX ст. місцевого значення, охоронний № 356, який стояв на фундаментах 1580 р. у середньовічній єврейській дільниці Львова, (територія Державного історико-архітектурного заповідника, що входить до переліку культурної спадщини ЮНЕСКО) – для будівництва готельного комплексу з підземним паркінгом. 
Частину житлового будинку № 7 по вул. Сербській, архітектурну пам’ятку національного значення, охоронний № 1269, (територія Державного історико-архітектурного заповідника, що входить до переліку культурної спадщини ЮНЕСКО) - для будівництва готельного комплексу з підземним паркінгом в приринковому кварталі в межах вулиць Руської, Івана Федорова, Староєврейської та Сербської. Цегляну огорожу саду Францисканців по вул. Лисенка, збудовану за проектом Казимира Крижановського у 1883 році (територія історичного ареалу), яка обрамляє монастирський сад навколо костелу Францисканців – пам’ятки архітектури національного значення, охоронний № 1329 – для будівництва на території дитячого майданчику 6-поверхового житлового будинку. 
Історичну віллу на вул. Погулянка 4а (територія історичного ареалу) для будівництва 7-поверхового житлового будинку. Австрійську пожежну частину на Кастелівці, вул. Чупринки 3 (територія історичного ареалу) для спорудження 8-поверхового житлового будинку з вбудованими магазинами і підземним паркінгом. У 2010 році було спотворено: Площу Осмомисла та вул. Гонти зі старовинною підпірною стіною навколо храму Марії Сніжної (територія Державного історико-архітектурного заповідника) при виконанні будівельних робіт з реконструкції вказаних об’єктів. Принагідно зауважимо, що згідно зі ст.1 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» термін «реконструкція» стосовно робіт на об’єктах культурної спадщини не передбачений. 
Стіна, яка нагадує радше огорожу дачі чиновника, замінила давню оригінальну. Будинок № 48 по вул. Староєврейській 48 (територія Державного історико-архітектурного заповідника, що входить до переліку культурної спадщини ЮНЕСКО) – під комерційні потреби без дотримання норм реставрації. При цьому пошкоджено сусідній будинок № 50, що є пам’яткою архітектури національного значення, охоронний № 1307. Будинок № 20 по вул. Вірменській, пам’ятку архітектури національного значення, охоронний № 322 (територія Державного історико-архітектурного заповідника, що входить до переліку культурної спадщини ЮНЕСКО) - під комерційні потреби без дотримання норм реставрації. Ансамбль монастиря Бернардинів XVII ст., пам’ятку архітектури національного значення, охоронний № 341 (територія Державного історико-архітектурного заповідника, що входить до переліку культурної спадщини ЮНЕСКО) – будівництвом ресторану без погоджень, передбачених чинним законодавством. Площу Галицьку, проспект Свободи (територія Державного історико-архітектурного заповідника, що входить до переліку культурної спадщини ЮНЕСКО), вул. Коцюбинського (територія історичного ареалу) – заміною старовинної базальтової бруківки на сучасне мощення бетонними кісточками. Площу Різні (територія історичного ареалу) – 2-поверховою спорудою без погоджень, передбачених чинним законодавством. Площу Торгову (територія історичного ареалу) – скляним павільйоном «Квіти». Вулицю Шпитальну навпроти торговельного центру «Магнус» (територія історичного ареалу) - 3-поверховою скляною будівлею. 
На жаль, вказаний перелік далеко не повний. Окрім цього, на території, що входить до Переліку культурної спадщини ЮНЕСКО, Державного історико-архітектурного заповідника та історичного ареалу немає жодного житлового будинку, не спотвореного невідповідними кольорами клаптикових побілок, різномастими вікнами, пробитими отворами, надбудованими поверхами, добудовами, перебудовами. Попри наявність достатньої правової бази для регулювання відносин, пов’язаних із збереженням національної культурної спадщини, архітектурні втрати є значними, а стан об’єктів часто можна окреслити як катастрофічний. Відзначаючи 12-річне перебування Львова в Переліку культурної спадщини ЮНЕСКО, треба визнати, що поняття «збереження культурної спадщини» стосовно львівських архітектурних шедеврів не актуальне, актуальною є загрозливо динамічна руйнація національного надбання. Вона набула системного характеру завдяки свідомій позиції органів місцевого самоврядування та невтручанню державних памятоохоронних інституцій. А ще 12 років тому на 22 конференції Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (30 листопада - 5 грудня 1998 року), під час прийняття Львова до Всесвітньої спадщини, експерти стверджували: “За своєю міською забудовою і архітектурою Львів є видатним прикладом синтезу архітектурних і художніх традицій Східної Європи з такими ж традиціями Італії та Німеччини; політична і торгова роль Львова завжди притягувала певну кількість етнічних груп з різними культурними і релігійними традиціями, які складали різноманітні і все ж взаємозв’язані спільноти міста, і доказом цього завжди був і є міський архітектурний ландшафт”. Чи переживе неповторний міський ландшафт Львова ще кілька років безвідповідальної міської влади і байдужості решти? Чи будуть гості міста в захопленні від зазвичай невдалих імітацій архітектурних творів минулого, знищеним на догоду сумнівної економії окремих забудовників? Ярина Ясиневич та Христина Процюк, Центр правових та політичних досліджень “Сім” (Львів) Фото зроблено активістами Центру “Сім”, зокрема в рамках проекту, підтриманого МФ “Відродження” |
|
| ||||