|
||
“Я не беру хабарів. Моя зарплата – 1700 гривень”
Нещодавно Василь Лозинський заявив про свій вихід із лав партії УНП. Він обурений ультиматумом голови партії. Про себе говорить, що він – людина віруюча й ніколи не грішив. Відповіді Лозинського часто нагадують відповіді мера, так само самовпевнено він оцінює здобутки міської влади. Також обіцяє, що настане час і все стане на свої місця. – Олекса Гудима, народний депутат і голова ЛОО УНП поставив вам ультиматум: мусите або вийти з партії, або піти з роботи, оскільки влада в місті, на його думку, є корумпована. Ви вибрали перше – залишити партію. Чому саме такий вибір? – Що стосується Гудими... Я в партії з 1989 року. Ніколи не вихвалявся своїми здобутками, тому що мав добру роботу та посаду, яка дозволяла мені керувати тисячами осіб (на той час я працював заступником генерального директора фірми “Нафтогазбуд”). 1989 року був одним із перших при витоках Руху, саме через мене йшла велика спонсорська допомога для існування партії. Можливо, про це сьогодні не знає ніхто, крім служби безпеки. Але саме я керував ТзОВ “Чота”, яке тоді фінансувало Рух. Про це нині забули, напевно, тому що невигідно згадувати. Те, що зараз робить Гудима, – не коректно. Так не можна поводитися. Говорю так, оскільки знаю значно більше, ніж журналісти, у стосунках Буняка та Гудими. Я дуже багато знаю. Настане час – і ми все скажемо. Всі матеріали є тут. Ми скажемо, хто що вартував, хто що робив, хто є хто. – Але такі заяви, що “настане час – і все скажемо”, і ви, і Любомир Буняк робите чи не відтоді, як прийшли до влади в місті... Коли він настане, і що саме ви скажете? – Він уже настає. У нас багато документів. Ми це все оприлюднимо... Не розумію, чому мені ставлять умови – або вийти з партії, або піти з роботи. Що за методи керівництва, він що, приватизував партію? Розумію, якщо вже приватизовано офіс на Шота Руставелі... Це, до речі, мій офіс. Але це не означає, що особиста думка Гудими є думкою партії. Ви знаєте, що він мешкає в офісі? За документами, його житло – це офіс, тому що там, де воно розташоване, не можна було будувати житлового будинку, це рекреаційна зона – вулиця Ярославенка (біля Стрийського парку). – Чому не порушуєте цього питання? – Вважаю, що це не етично, в мене інша мораль. Думаю, мене просто звинуватять у зведенні порахунків. Я багато бачив у світі. Мене всюди поважали і добре сприймали. – Натомість як у представника мерії у вас дещо інша опінія... Чому є так багато негативу у сприйнятті вас і міського голови? – Чимало запитань стосуються етики журналістів. Розумію, що щороку випускають більше ста журналістів і в них тяжка доля. Але чомусь говорять про недоліки, а не про те, що ми збільшили надходження до бюджету в декілька разів. Що збільшилася вартість землі, й усі ці кошти йдуть у бюджет... Чому не люблять Буняка? Тому що за кожним “ходаком”, який приходить просити, щоб віддали землю чи об’єкт у безкоштовне користування, стоять відомі фігури... – Які? – Ми також назвемо їх, коли прийде час. А зараз нас просто втягнули у виборчу кампанію. Я до такого бруду не звик. Мене дивує, коли мені говорять, що Буняк відмиватиме гроші на Високому замку... Ми проводимо тендери, а нас запитують, скільки “відкату” беремо... Який “відкат”? – Тобто ви особисто не берете “відкатів” і хабарів? Тоді закрийте питання з наявністю у вас радника у зв’язках із громадськістю, на які кошти ви його утримуєте? – Не беру. Моя зарплата – 1700 гривень. Окрім того, маю акції, адже працював у ПЕКу, а там у кожного працівника мого рангу є своя частка власності, це відомі речі. Щодо радника, то маю право його мати, в мене також є радник із політичних питань. Усі працюють на громадських засадах. – Під час прес-конференцій ви багато говорите про досягнення у продажу землі та зборі орендної плати за землю…Постійно постає так зване “питання ринку “Південного”, яке досі неврегульоване. Чому чи не найбільший торговий комплекс міста працює фактично нелегально, і міська влада нічого з цим не може вдіяти? – Це питання виникло ще 2002 року, коли ми прийшли в міську раду і почали вивчати ситуацію. Виявилося, що справді ділянка не оформлена, ринок розбудовується, відбувається самовільне захоплення землі. Вивчивши документи, ми виявили, що вони хотіли купити цю землю, але їм поставили ціну, вп’ятеро вищу за експертну оцінку. Попри те, що на той час це була низька ціна, нині ціни збільшилися в декілька разів, вони відмовилися через високу ціну. Але бізнес розвивався. Мій принцип: не можна стояти на дорозі бізнесу. Відповідно, постало питання закріплення земельної ділянки за тими об’єктами, які там уже були. Я почав вивчати справу і з’ясував, що станом на 2002 рік самовільно захоплено приблизно 10,3 гектара землі. Запросив Володимира Семенка, тодішнього директора ринку, і ми нібито домовилися про врегулювання ситуації – вони подають документи про інвентаризацію та на законних підставах проводять закріплення земельної ділянки. Ця розмова відбулася в п’ятницю, а в суботу його вбили... Ще за якийсь час ми домовилися про те, що вони сплачуватимуть податок за землю в сумі 340 тис. грн. на рік. Вони погодилися і платять цю суму. Орендна плата була б на 130 тис. грн. більшою. Ми не можемо зобов’язати їх сплачувати оренду, тому що основою її сплати є договір оренди, який складають за умови, що є відповідне рішення ради. – Чому ж вони не можуть офіційно взяти землю в оренду та сплачувати на 130 тис. грн. більше? – Тому що немає рішення ради. Всі документи лежать уже близько півтора року, але сесія міської ради не розглядає цього питання. Ми постійно судимося з ними за самовільне будівництво, накладаємо штрафи на різні суми, однак суди зменшують ці суми... Ситуація дивна, але вона є. – Причина – в депутатах, які не хочуть розглядати цього питання? – Я не сказав, що в депутатах. Чиновники та ринок зробили свою справу. А депутати чомусь не хочуть. – Що стосується судів... Прокоментуйте ситуацію зі “справою Шендрика”. Спочатку ваше прізвище фігурувало в ній. У міжрайонній природоохоронній прокуратурі стверджували, що мали намір висунути вам звинувачення, проте в них справу забрали, а ви перестали бути навіть свідком у ній... – Моє прізвище не фігурує у справі тому, що не було приводу притягнення мене до відповідальності. Дуже шкода, що так усе стається. Проблема в тому, що від початку юристи вели цю справу нефахово. Згідно із Земельним кодексом, родина пана Шендрика не має права на цю землю. Хто б що не казав. Окрім того, згідно з генеральним планом міста, на ділянці, яку продавали, – вул. Тернопільська, 28-32 – має бути будинок №30. І він буде. Думаю, кримінальні структури вирішили покерувати Лозинським через правоохоронні органи і Буняком через цю справу. Не вийшло. Ми підемо, але ніхто не керуватиме нами. – Ви свого часу засумнівалися у психічному здоров’ї викладача Шендрика, який здійснив акт самоспалення... – Я цього не казав ніколи, просто тоді мене “шліфували” – уривками подавали мої думки. Я ніколи не грішив, ніколи не говорив поганих слів і ніколи не тримав зла в душі. – Депутати міської ради висловлювали вам недовіру. Вас багато критикують. Попри це, міський голова неодноразово й однозначно заявляв, що не відправить вас у відставку. Чому Буняк так захищає і підтримує вас? – Я не є примітивною фігурою в міській раді. Ми зустрілися з паном Буняком 1986 року, коли мені потрібен був бульдозер. Працювали в паливно-енергетичному комплексі й за все своє життя єдине, чого ми так і не навчилися, – це красти. Коли мені принесли перші документи на підпис – їх принесли з грошима. Я сказав, що це принизливо для мене, і з того часу документи лежать у мене в приймальній. Мій принцип роботи – фаховість. Мене поважали по всьому колишньому Радянському Союзі. Я був самодостатнім фахівцем із визнаним авторитетом. Чому таке неоднозначне сприйняття в місті? Тому що тут залишилося багато “комсомольців”, які й надалі є статистами. Не хочу говорити тих речей, які тут бачив і чув. Розповісти можу про кожного, про Гудиму... далі не називатиму прізвищ. Якщо потрібно буде, ми їх назвемо разом із Буняком. Уся біда мера в тому, що не бере хабарів, і я не беру. Ми плачимо тоді, коли втрачаємо, коли маємо – не цінуємо. Хто має вуха, той почує, хто не чує... то значить не прийшов час. – Тобто проблема насамперед у журналістах, які неправильно інформують громадськість..? – Не так. Просто багато хто звик жити за вказівками. Я звик до іншого, бо давно працюю в ринкових умовах. Напевно, нас не любить громадськість, але коли ми підемо, то підемо з чистою совістю. Хто нас не почув, не потрібно, але ми свій обов’язок виконали... |
|
| ||||