студент[10.11.24 23:46]
В книзі: Нариси з історії митної справи та митного законодавства України-Руси (Київ, 2005 р., 635 сторінок , ISBN 966-8684-22-2; спільний результ роботи авторів - : Дідусенко Павло Миколайович, Пахневський Сергій Артемович, Мавродій Тетяна Станіславівна, Лисицький Олег Володимирович, Костюк Василь Петрович) за редакцією Дідусенко П.М. вперше, на підставі великого джерельного та фактичного та ілюстрованого матеріалу, великої кількості порівняльних таблиць та кольорових карт було висвітлено історію становлення та розвитку митної справи та законодавчого регулювання правовідносин у даній сфері від найдавніших часів до сучасного періоду на території Русі (України). В праці охарактеризовано джерела формування вітчизняного митного законодавства, показано особливості організації митної справи до н.е. на теритоії сучасної України, зокрема , це періоди в нашій історії пов"язані із Скіфами, Сарматами, грецькими колоніями в Північному Причорномор"ї ( на прикладі грецьких міст-держав в Пінвнічному Причорномор"ї чітко показано нероздільні економічні та етнічні і культурні зв"язки кримської території з рештою частиною України : з Південною , Центральною та Північними частинами України, які ніколи не припинялися, про що свідчать письмові та археологічні джерела). Більше того, в перші століття нашої ери греки повністю вже заселяли Південь України, а в часи середньовіччя частково перемістилися на Північ України, де в м.Ніжині складали основну частину населення, і дане місто було головними економічним та торговим центром української держави Гетьманщини ( член авторського колективу даної наукової праці Мавродій Т.С. є уродженкою м.Донецьк і гречанкою за національністю - нащадком тих греків , які ще в 7 - 6 ст. до н.е. прибули в Північне Причорномор"я та колонізували його територію ). Одним із гасел національно-визвольної війни Б.Хмельницького було гасло : "За нашу грецьку православну віру !". Греки досить часто брали на відкуп (в оренду) митні збори на Гетьманщині, та відстоювали права купців. Московські царі, починапючи із царя Олексія Михайловича постійно просять в українськах гетьманів з Києва присилати українських перекладачів з грецької мови , щоб вони робили нові переклади церковних книг з грецької мові/ в Московщині в цей час хрестились двома пальцами та ін./. Як виявилось в Московській державі були відсутні знавці грецької мови.Таких було надіслано із Гетьманщини.Київське православне духовенство почало "навчати" москвитян справжнім православним канонам відповідно до грецької віри. При Петрі 1 "приглашения" українського духовенства до Московщини досягло свого апогею. "В той час, як в Московській державі греків та Константинопольського патріарха ще в середині 17 століття вважали "латинниками", "антихристами" : необхідно було в 1666-1667 роках на Соборі примусом вводити дійсні православні канони, що викликало в Московщині рух "старообрядництва". В той час, як в українських землях , всі гетьмани , починаючи з Б.Хмельницького , звільняли грецьких купців від сплати внутрішніх мит на території Гетьманщини. В другій половині 17 століття та на початку 18 століття зростає експорт книжкової продукції із Гетьманщини до Московської держави, як правило, це була релігійна література. Експансія руського (київського) духовенства до Московії , де воно зайняло панівне становище , стало роковим, власне, для самої Русі (України), оскільки в подальшому "київське духовенство в еміграції", маючи на меті благі наміри (порятунок православ"я) , причепило Московщині ідею , що Московщина є власне Русь і має захищати православ"я всієї Русі. Яким був цей захист показали послідуючі події.
Авторами приділено увагу Антському царству ( існувало між середнім Дніпром і Подністров’ям в IV – VII ст.ст. н.е.). В обігу української держави перебували римські денарії, оскільки кордони Римської імперії в цей час на сході межували із Антським царством і останнє експортувало в імперію зернові, хутра, шкіри, мед, віск та ін. На базі держави Антів сформувалася Київська держава : Русь ( історіографічна назва Київська Русь).
Також висвітлено зародження данницьких відносин : примушування платити данину в перші століття н.е. , митну справу в часи Древньої Русі , митну справу та митне законодавство в українських землях 14 та 16 століттях .
Особливу увагу авторами приділено митній справі в українській державі - Війську Запорізькому ( в історіографії отримала назву "Гетьманщина" ) в другій половині XVII - XVIII ст. та в Запоріжській Січі.
В цій частині даної наукової роботи автори використали наукові розробки Дідусенко Павла Миколайовича , викладені ним :
- в своїй монографії "Розвідки про митну справу в українській державі - Гетьманщині в першій половині та середині 18 століття". ( ISBN 966-686-034-1, Київ, Павлім, 2002 рік, 220 сторінок ) та наукових статтях :
- Митна справа на Гетьманщині у 18 столітті. Система "заказаних товарів" в Україні у першій четверті 18 століття. ( Науково-практичний збірник "Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях вчених". Додаток до журналу "Міліція України".- К., 2000,№2 ),
- Митна справа на Гетьманщині у 18 столітті."Объ устройстве на границахъ заставъ". ( Науково-практичний збірник "Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях вчених". Додаток до журналу "Міліція України".- К., 2000,№3 ),
- Митна справа на Гетьманщині у 18 столітті. Зміни в митній справі на Україні в середині- другій половині 18 століття. ( Науково-практичний збірник "Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях вчених". Додаток до журналу "Міліція України".- К., 2000, №4 ) ,
- Митна справа на Гетьманщині у 18 столітті.Митні збори на Гетьманщині у першій половині та середині 18 століття".( Науково-практичний збірник "Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях вчених". Додаток до журналу "Міліція України".- К., 2001.- № 9-А ) .
До речі, ряд новоявлених істориків та правників безбожно "передирають" від корки до корки викладену інформацію та фактаж у вищевказаних працях Дідусенко П.М., але при цьому забувають робити посили на вказані праці Дідусенко П.М., а наукові розробки Дідусенко П.М. : видають за свої, нібито , щойно на них впало "боже просвітлення в науці", але це на їх совісті і , як науковців, хоч і важко їх назвати цим словом.
Українська держава ( у повному розумінні цього слова) Військо Запорізьке ( історіографічна назва - Гетьманщина ), яка виникла після національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького (1648-1654 р.р.) . На середину 17 століття Гетьманщина займала 250 тис. квадратних кілометрів українських земель з населенням в 1, 5 млн. осіб. На на кінець 17 століття Гетьманщина скоротилась до меж частини Лівобережної України і складалась із 10 полків : Гадяцького, Київського, Лубенського, Миргородського, Ніжинського, Переяславського, Полтавського, Прилуцького, Стародубського і Черніговського (В таких географічних межах вона проіснувала до свого знищення : 60 -і роки 18 століття). Полки Гетьманщини були поділені на сотні. Роль уряду держави Гетьманщини виконувала Генеральна військова канцелярія. В першій половині 18 століття Московщина вела свої зносини з українською державою спочатку через Посольську канцелярію, а потім через Колегію іноземних справ. Тобто, стосунки з Гетьманщиною московити вели через свої інститути , які вели зносини з іноземними державами. Правда , за ради справедливості необхідно відмітити , що із 1722 по 1727 р.р. московським царем Петром 1 було ліквідовано посаду Гетьмана (щоправда посада Гетьмана була відновелена наприкінці 1727 року) та передано керівництво Малоросійській колегії, що викликало бурхливе невдоволення населення Гетьманщини та Запорізької Січі, і Малоросійську колегію було ліквідовано. Що характерно, що одною із офіційних причин ліквідації посади гетьмана ( а фактично спроба ліквідувати залишки української державності) стверджувалося : "не сплата міщанами і селянами Гетьманщини податків до московського сакрбу, а також направлення митних зборів : індукти та евекти, які збиралися із всих іноземних купців в Гетьманщині до московського скарбу. Гетьман Іван Скоропадський 03 травня 1722 року направив свої заперечення цареві Петрові 1 щодо не обгрунтованності претензій московського скарбу до українських податків, стверджуючи, що цього не було передбачено угодою 1654 року між Б.Хмельницьким та московським царем Олексієм Михайловичем, але потім за гетьманів Юрій Хмельницького та Івана Брюховецького "статьямъ его (Б.Хмельницького) отмена учинилась". В розпал дипломатичних дискусій з приводу збирання податків з населення Гетьманщини до московського скарбу 14 липня 1722 року гетьман І.Скоропадський загадково помер, але і Малоросійську колегі було ліквідовано в 1727 року.
Крім цього, в науковій роботі також було використано наукові розробки Дідусенко П.М., викладені ним у вищевказаних науковій монографії та статтях , які стосуються взаємовідносин між Гетьманщиною і Запорізькою Січчю, Гетьманщини та Кримом і Османською імперії , між Запорізькою Січчю і Криму та Османською імперією в сфері торгівлі та митних взаємовідносин. Мова йде про дві угоди. Перша , це угода 1649 року, укладена між Османською імперією та Запорізькою Січчю ( Військом Запорізьким ).Згдіно цієї угоди турецький султан дозволив увага: руським купцям ( дійсно турки русинами , руськими в той час, як правило , вважали тільки жителів сучасної України, а росіян називали московитянами ) "вільно ходити на свої судах" Чорним морем , зупинятися в будь-яких портах і торгувати в будь-яких турецьких землях. Українські купці звільнялись від мит та податків терміном на 100 років. В цей же час, голандським та англійським купцям (які контролювали зовнішню торгівлю в Османській імперії) дозволялось торгувати в Османській імперії лише після сплати 3 % мита, а в порти імперії дозволялося заходити лише на турецьких судах.
Друга угода , це угода 1692 року укладена між Військом Запорізьким та Кримом. Згідно цієї угоди українські купці зрівнювалися з правами з кримсько-татарськими купцями, тобто кримсько-татарські купці мали такіж само право в Гетьманщині, як і українські, і навпаки : українські купці мали такіж само права , як татари в Криму.Щоб запобігти уникненню сплати мита, встановлювалося, що українські купці повинні були їхати шляхом через Переволочну на Газі-Керман, а кримсько-татарські - прямо на Переволочну. Українські купці мали право будувати складські приміщення для своїх товарів у турецьких містах та портах. Як на території Війська Запорізького , так і в Туреччині мусив бути резидент цих країн, а турецький резидент, окрім того, зобов"язаний був видавати паспорти для вільного проходу українських купців з галерами або кораблями куди вони захочуть. Крім того, на Запоріжжі українським купцям, які їхали до Криму , надавали охорону, а коли траплявся нещасний випадок - чи то худобу покрадуть татари, чи то інших зазнає кривд - український купець мав можливість записати скаргу до журналу, який було запроваджено в Запорізькій Військовій канцелярії, або сам купець записував скаргу, або це робили свідки. Потім на підставі цих записів робився реєстр претензій до кримських татар. Тут же в Січі мешкали й іноземці : вірменські, грецькі та сербські та інших національнстей купці. Запорізька Січ відігравала роль "адвоката" Гетьманщини в зовнішньо-торгівельних відносинах із Кримом та Османською імперією.
Авторами було використано наукові розробки Дідусенко П.М., викладені ним у вже згаданих вище працях , які стосуються вивчення боротьби в урядових установах Московщини за підпорядкування української митної системи та за введення нових " московских " митних порядків в українській державі : Гетьманщині, та за знищення українського національного ринку. Оскільки на Гетьманщині існувала лояльна митна система ( зовнішньо нагадувала індукту та евекту в Речі Посполитій, але зовсім іншою була за своє суттю), основою якої були митні тарифи : індукта ( мито за ввезення товарів гуртом, тобто оптом) та евекта ( мито за вивезення товарів гуртом, тобто оптом), які становили 2 % від вартості товарів, що ввозилися та вивозилися з України, а це приваблювало іноземних купців. Вказані митні збори направлялись до Військового (державного) скарбу Гетьманщини. Митні порядки в Гетьманщині були заведені Богданом Хмельницьким, зокрема, його Універсалом від 28 квітня 1654 року. Відповідно до вказаного Універсалу Б.Хмельницького дозорця (так називалася посада головного митника країни) та його помічники (екзактори та фактори ) зобов"язані були перевіряти посольські делегації, щоб поміж ними крадькома не проникали іноземні купці з товариами в Гетьманщину разом із посольствами. За контрабандний провіз товарів через Гетьманщину або вивіз їх з Гетьманщини ( або контрабандним транзитом ) товари таких купців підлягали конфіскації. Половина конфіскованого товару направлялася до Військового (державного) Скарбу, а друга половина передавался дозорцю та його екзакторам і факторам (До речі, практика залишати митним установам частину коштів зібраних від конфіскованих товарів , а також коштів зібраних від сплати митних податків існувала і в сучасній Україні до 1996 року).
Від сплати індукти та евекти звільнялись генеральна, полкова та сотенна старшина , військові товариші та значні козаки, так як всі вони несли військову службу і у зв"язку із цим мали таку пільгу. Від сплати індути та евекти також звільнялись монастирі та церкви, оскільки необхідні були кошти для підняття із "православ"я із руїн", яких воно зазнало діями католицьких схизматиків. Міщан міст, які мали магдебурзьке право мали пільги з торгівлі в своїх в своїх містах.
Запровадження в Гетьманщині вільної торгівлі та низьких митних податків, а також не високих внутрішніх податків дало свої плоди вже в кінці 17 століття, коли лише частина України (Гетьманщина) стала головним постачальником до країн Західної Європи такої продукції як-то : збіжжя (зернових), рогатої худоби (волів) , ревеню, ікри, воску, конопляної олії, юхти, смоли, клею ( а дана українська продукція мала монопольне становище в цих країнах, а Гетьманщина була монополістом щодо постачання цієї продукції до Західної Європи). Та уже впродовж першої половини 18 століття уряд Московської держави намагається "накинути" на Гетьманщину різні проекти втягування української держави в митне поле Московщини з метою захоплення економічного підгрунтя української державності.
В перші десятиріччя 18 століття сума зібраного індуктного збору становила 10 тисяч московських рублів , У 1731 році - 20 тис. рублів, у 1740 - 27 тис. рублів, у 1754 році - 48 148 рублів , 85 коп,що становило фактично 1/2 гетьманського скарбу. Московський "рубль" першої половини 18 століття рівнявся 9 - 10 московським рублям кінця 19 століття. В той час в Україні (Гетьманщині) було запроваджено вільну оптову експортну-імпортну торгівлю : іноземям дозволялося вести оптову торгівлю (на відміну від Московщини) в будь-якому місті Гетьманщини.
Московське царство на кордоні із Гетьманщиною в період її існування мало 3 митниці : в Брянську, Сівську та в Курську. Інколи купці користувалися послугами Білгородської митниці , але , як правило нею користувалися купці Слобідської України (Харківщина). Вказані митниці проіснували до 13 квітня 1758 року , тобто вони припинили своє існування разом із знищенням української митної системи.
Праця містить цікаві відомості про передачу митних зборів на відкуп ( в оренду) різного роду підприємцям, що інколи приводило до зловживань останніх по відношенню до купців. В той час, як московські товари не могли конкорувати на українському ринку. Українські купці були головними поставниками до країн Західної Європи такої продукції : збіжжя (зернових), рогатої худоби (волів) , ревеню, ікри, воску, конопляної олії, юхти, смоли, клею ( а дана українська продукція мала монопольне становище в цих країнах, а Україна була монополістом щодо постачання цієї продукції до країн Західної Європи. Купецтво Московщини цікавило головним чиноми два питання стосовно українського ринку : право заборони ввезення до Гетьманщини тих іноземних товарів, якими воно саме торгувало в своїх та українських містах та заборона вивезення із Гетьманщини через сухопутні кордони, тобто через західний кордон Гетьманщини , до Західної Європи тих товарів, які купецтво Московії само продавало в Архангельську іноземним купцям або торгувало ними на території самої Московщини.
Після Полтавської катастрофи, направляються на територію Гетьманщини (Лівобережна Україна) різного роду "московские люди", які мали при собі таємні інструкції від уряду Московської держави (офіційна тогочасна назва Росії) з метою ведення економічної розвідки та збору інформації про економічну ситуацію на Україні , щоб вибудувати в подальшому тактику та стратегію загарбання української економіки. Зокрема, після "таких розвідок" слідували укази царя Петра 1 про заборону українським купцям вести вільну торгівлю із Заходом , і примушування українських купців їздити до Західної Європи через територію Московщини, головним чином через північні порти Московщини ( Архагельськ , Ригу). Крім цього, видавалися різного роду "заборонні укази" взагалі про не вивіз українських товарів із Гетьманщини окрім , як до московської держави, і то це право надавалося московським купцям. Так, у 1714 році було видано указ Сенату Московщини , яким заборонялося вивозити із Гетьманщини , окрім портів Московської держави, прядиво, юхту, сало. 5 квітня 1714 року було видано указ, згідно з яким заборонялося вивозити за кордон, окрім портів Московщини, ще й поташ, смольчук, віск, конопляну олію, клей, ревень, смолу та ікру. Щодо клею , ревеню та ікри , то український купець був зовсім позбавлений можливості вивозити їх за кордон , оскільку монополію торгівлю цим товаром захватила Московщина. У 1715, 1725 роках було заборонено вивозити за кордон збіжжя. Було видано ряд указів про заборону ввозити на територію Гетьманщини із-за кордону якісну промислову продукцію , а дозволялось ввозити сюди неякісні товари Мосоквської держави , а саме : панчохи та каразеї, голки тканини , зокрема "каламейки, полукаламейки, стамеды среднихъ рукъ, полотна низкихъ денегъ".
Територію Гетьманщини в буквальному розумінні слова було "обліплено" форпостами та заставами (керівниками яких було поставлено "московских людей") для контролю за українськими купцями та за українською торгівлею. Застави на Гетьманщині були запроваджені 3 вересня 1714 року відповідно до указу Сенату Московщини. Цей указ має назву "Объ устройстве на границахъ заставь для непропуску в чужія пристани пеньки, юфти и сала". Відповідно до даного указу наказувалоь : "...въ губернияхъ обьявить всем дабы в чужіе пристани товаровъ не возили, а именно : пеньки, юфти, сала не возили бъ, а возили бъ въ Ригу и въ прочия Московского государства пристани , по прежнему Великого Государя Именному указу". В 1723 році було видано ще один сенатський указ про облаштування застав на Західному кордоні Гетьманщини.
Вказані укази маю велике історичне значення ще й у зв"язку із тим, що дають можливість нам бачити , як саме московіти називали самі свою державу, а саме : "Московское государство".
Паралельно по всі териорії Гетьманщини встановлюються ще й форпости. В 1720 році їх уже разом із форпостами нароховувалось близько 40 . Найважливіши з них були в Києві, Полтаві, Сорокошицях, Стародубі і Переяславі. Форпости, як правило, оточували заставу і дещо були висунуті перед нею, але досить часто стояли і осторонь застави. У 1728 році в Чернігівському полку їх нараховувалось близько 53, у Стародубському - 66, у Гадяцькому - 17, Київському - 59, Миргородському - 29, Переяславському - 62 і в Полтавському - 52 форпости. А в 1748 році нараховувалось "учрежденныхъ по Днепру пограничныхъ форпостовъ вверхъ отъ Смоленской губерніи аж до Кіева 335, внизъ от Кіева до Переволочны 236, итого 571". На заставах та фопостах стежили за тим, щоб "запрещенныхъ товаровъ за границу" не вивозили , а дозволені для вивозу відсилали до північних портів Московщини. Керівниками форпостів та застав були "московские люди". Керівники форпостів та застав підпорядковувались київському генерал-губернаторові, а коли відновлювалась посада гетьмана, то підпорядковані були вже безпосередньо гетьману. 22 листопада 1746 року Колегія закордонних справ Московської держави направила інструкції київському генерал-губернаторові , відповідно до яких наказувалось не випускати за кордон купців із Гетьманщини без паспортів. Останні видаваликоменданти міст, Генеральна Військова Канцелярія Гетьманщини, полкові канцелярії. В паспортах вказувалось : куди саме їде купець, через який форпост. Якщо з купцями їхали челядники , то вони вписувались в паспорти, а купець давав поруки, що поверне вказаних челядників на Україну, а також поруку, що не змінить віри , та не залишиться за кордоном. Повернувшись на батьківщину , купець мав прибути в установу, яка видавала йому паспорт, щоб зняти із себе вищевказані поруки.
Окрім примусового встановлення застав та форпостів на Гетьманщині уряд Московщини видавав різного роду укази, інструкції для боротьби "с мировым поветрием" (чума, різного роду епідемії) на Україні, якими зобов"язував керівників форпостів та застав не пропускати та Україну купців єврейської національності, в той час як купцям : грецької, вірменської, турецької, польської та іншими дозволялося приїздити на територію Гетьманщини , вистоявши перед цим у карнатині та вести торгівлю. Так , царським указом Московської держави від 4 лютого 1745 року купцям єврейської національності було заборонено приїздити на Україну. Вказаний указ було надіслано на виконання київському генерал-губернаторові Леонтьєву.
Ліквідація вільної торгівлі на Гетьманщині : "укази про заборонені товари" , система форпостів, застав та карантинів - все це робилося метою :
- підняти економіний розвиток північних міст в Московії, і як наслідок українські купці втрачали роками завойоване своє місце на ринках Західної Європи,
- та направити митні збори Гетьманщини, не до скарбу української держави , а до скарбу , власне , Московської держави.
Навіть австрійський двір вимагав від Петра 1 відновити на Україні вільну торгівлю, погрожучи йому, шо не підпише політичний договір із Московщиною. Московські купці почали за безцін скуповувати українські товари, або взагалі їх просто відбирали, як це робили представники Меншикова та ін. В результаті , Гетьманщину було взято в "московські тіски", і врешті в 1753-1757 роках українська митна система була знищена.
В вищевикладених працях Дідусенко П.М. наведено цілий ряд фактів, які підтверджують наступне : над знищенням митної системи Гетьманщини працювали всі державні установи Московської держави : Комерц-Колегія, Камер - Колегія, Колегія з іноземних справ, Військова Колегія, цілий ряд державних комісій , як то Комісії з мит та Комісії з комерції, які розробляли різного роду проекти по ліквідації митних порядків Гетьманщини.
18 грудня 1753 року цариця Московської держави Елизавета Петрівна затвердила своїм указом один із таких проектів (проект графа П.І.Шувалова) , а 20 грудня 1753 року вказаний указ про ліквідацію внутрішніх митниць, внутрішніх мит та дрібних зборів по всій державі був уже надрукований. Відповідно до даного указу з товарів купців, які привезуть із - за кордону свої товари ( чи везтимуть їх туда) з 1 квітня 1754 року мали стягувати внутрішнього мита : 13 копійок з рубля та портові мита відповідно до тарифу. Пунктом 4 вказаного указу передбачалось ліквідувати митниці, які стояли на кордоні між Гетьманщиною та Московщиною : Сівську, Брянську і Курську митниці, та заснувати митниці на західному і південному кордоні Гетьманщини зі сторони Польщі та Туреччини. Наказом Сенату від 22 грудня 1753 року був затверджений склад Комісії з мит у складі 10 осіб. До неї ввійшли : президент Камер-Колегії А.Шаховський, асесор тієї ж Колегії Лобков, президент Комерц-Колегії Я.Євреїнов, обер-президент Головного магістрату Зінов"єв, президент Головного магістрату І.Ісаєв, радник Сибірського приказу Коротнєв, колезький асесор А.Гончаров, колезький радник К.Матвєєв, купці І.Баташев і Л.Лугін. Склад Комісії свідчить, що серед його учасників не було жодного представника української сторони, хоч розпочата реформа стосувалась і зміні митних порядків на Гетьманщині.
Жадоба отримати , як скоріше прибутки у зв"язку із нововведеннями , започаткованими царським указом від 18 грудня 1753 року була причиною появи сенатського указу Московської держави від 4 січня 1754 року, відповідно до якого внутрішні митна : 13 копійок з рубля та портові за тарифом необхідно було вже стягувати негайно з часу отримання указу Елизавети Петрівни від 18 грудня 1753 року.
5 січня 1754 року було видано ще один указ про ліквідацію зборів з перевозів, мостів та ін.
18 січня 1754 року було видано ще один сенатський указ , яким наказувалось із окремих українських товарів (пеньки, сала, воску та ін.) , які везлися із Гетьманщини до північних портових міст Московщини з метою подальшого продажу їх в Західну Європу на митницях, які стояли на кордоні між Гетьманщиною та Московським царством , а саме на Курській, Брянській та Сівській митницях 13 копійкового внутрішнього митна з рубля не стягувати, а стягувати це мито в портових митницях на півночі Московщини ( в Архангельську). В той же час відповідно до даного указу, із решти українських товарів, які українські купці везли до Московщини (рогату худобу), або якісь інші товари , придбані ними в країнах Західної Європи або в Турції , то з купців на вищевказаних прикордонних митницях ( Брянській, Курській і Сівській) необхідно було стягувати 13 копійкове мито з рубля та видавати їм про це квитанції, щоб із них повторно не стягли це мито в портових північних містах Московщини.
Успішна реалізація проекта графа П.І.Шувалова із скасування внутрішніх мит на теренах самої Московії , прискорила розгляд питання про митні порядки на Гетьманщини.
З січня 1754 року портові та прикордонні митниці приступили до збирання мит на загальній основі ( 13 копійок з рубля та мито за тарифом). Але в указі від 4 січня 1754 року не було спеціально обумовлено, як вчиняти при зборах мит із товарів, які вивозились із Гетьманщини, та ввозились в Гетьманщину. Тільки відносно найважливіших товарів (пеньки, сала , віску) містилось визначеня про те, щоб стягувати з них 13 копійкове мито в портових митницях при продажу цього товару. Після указу цариці Єлизавети Петрівни від 18 грудня 1753 року при вивезенні українських товарів із Гетьманщини на прикордонних митницях замість колишнього мита за явку грошей в розмірі 2 1/2 коп. з рубля почали брати 13 копійок з рубля, в тому числі і з товарів в яких була зацікавлена промисловість Московщини ( шерсть, овчина, сира шкіра та ін.). При ввезенні московських товарів на Гетьманщину замість внутрішнього 5 % - го мита і мита за тарифом почали стягувати внутрішнє мито в розмірі 13 копійко з рубля і мито за фарифом.
В зв"язку із цим Комісія з мит, що створена була 22 грудня 1753 року зібрала всі проекти другої половини 18 століття , які передбачали ліквідацію митних порядків на Гетьманщині , та введення тут митного законодавства Московської держави. Було вироблено спільний проект , суть якого зводилася до перенесення прикордонних митниць Московщини на західний та південний кордони Гетьманщини та включення Гетьманщини в правове поле митного законодавства Московщини та подано його цариці Єлизаветі Петрівні.
15 липня 1754 року цариця Московської держави Єлизавета Петрівна видала указ, яким ліквідовувала митну систему Гетьманщини, а саме було відмінено митні збори індукту та евекту , та заповаджено в українській державі митне законодавство Московщини. Українські купці мали сплачувати митні збори , як і купці Московщини на основі іншого указу Єлизавети Петрівни від 18 грудня 1754 року : внутршнє мито 13 копійок з рубля та портове мито відповідно до митного тарифу, якщо товар везли за кордон. Знову було підтвердженно про створення на західному та південному кордоні Гетьманщини митниць та про ліквідацію Сівської, Курської та Брянської митниць на кордоні між Гетьманщиною та Московщиною.
Тобто , індукта та евекта в торгівлі між Гетьманщиною та Московщиною скасовувалась . Проте, якщо українські купці привозили товари із-за кордону на продаж до Московщини , а оскільки митниці на кордонах із Польщею та Туреччиною встановлені ще не були , то на Сівській, Брянській та Курській митницях мали доплачувати різницю між зібраними індуктним збором та внутрішнім миттом :13 копійок з рубля.
Отримавши вищевказаний указ від 15 липня 1754 року цариці Єлизавети Петрівни, гетьман К.Розумовський відразу ж його опротестував. З цього приводу він направив через Колегію іноземних справ меморандум цариці Єлизаветі Петрівні. В даному меморандумі доводилось, що з давніх часів, ще за гетьманів Хмельницького, Брюховецького, Дорошенка та Скоропадського індукта збиралась не до цасрького скарбу, а до гетьманського.
Гетьман Кирило Розумовський направив через Колегію іноземних справ цариці Єлизаветі Петрівні свої заперечення щодо незаконності скасування вказаних митних зборів на Гетьманщині та ліквідації митної системи, покликаючись на неопорушність давніх прав та привілеїв, затверджених ще при гетьманові Б.Хмельницькому московським царем Олексієм Михайловичем. Одночасно гетьман К.Розумовський звернувся з листом до керівника Колегії іноземних справ Безтужева , щот той дав роз"яснення в зв"язку із чим на Гетьманщині скасовувались митні порядки. У відповідь на це 7 вересня 1754 року гетьману Розумовському було надіслано царський указ , в якому вимагалось надіслати відомості про розміри зібраних індукти та евекти з червня 1750 року і по нинішній час. Отримавши вказаний указ, Розумовський звернувся через Колегію іноземних справ до цариці Єлизавети Петрівни із запереченнями, в яких стверджував, що жоден гетьма до цього часу не зобов"язаний був це робити, і він цього робити не буде, що індукта та евекта колишніми гетьманами використовувалась на " войсковіе и національніе росходы изъ ихъ Гетманскаго разсмотрения" .
У відповідь на прохання гетьманння "не чинить ему обиды противъ прежнихъ гетмановъ", 4 січня 1755 року цариця Єлизавета Петрівна надіслала гетьману К. Розумовському через Колегію іноземних справ указ, у якому стверджувала, що індукта та евекта - це є суто митні збори, які мають йти до московського скарбу, і що сам Б.Хмельницький погодився на це в березні 1654 року (так звані березневі статті) , що було відвертою брехнею, оскільки індукта та евекта були введені на Гетьманщині Універсалом Б.Хмельницького від 27 квітня 1654 року, в якому було прямо прописано , що вказані митні збори направляються до військового скарбу , тобто до скарбу Гетьманщини , а станом на січень - березень 1654 року митних зборів (індукти та евекти ) в природі не існувало на Гетьманщині. У відповідь на вказаний указ гетьман К. Розумовський 20 січня 1755 року відправив цариці Єлизаветі Петрвіні доволі сміливі і грунтовні письмові заперечення, які базувались на історичних фактах та доказах запровадження митних порядків на Гетьманщині , та що Московщина не має жодного відношення до цих митних порядків, а також не безпідставно стверджував , що статті Б.Хмельницького не одного разу були піддані фальсифікації. Проте, уряд Московщини не збирався змінювати своєї митної політики стосовно Гетьманщини.
Дипломатична переписка тривала біля року, але не дала жодних позитивни наслідків для України. Дана переписка є цікавою з точки зору розуміння гетьманом Розумовським державного устрою держави Гетьманщини.
Завершальною стадією ліквідації митних порядків на Гетьманщині стало прийняття 1 грудня 1755 року в Московській державі Митного статуту , де Розділ 11 повністю було присвячено Україні, та прийняття в 1757 року нового Митного тарифу.
Митниці було вирішено відкрити на Західному та Південному кордонах Гетьманщини, тобто на кордоні із Польщею та Туреччиною. На кордоні з Туреччиною відкривають митниці у 1755 році в Царичанці, Бахмуті, Ізюмі та в Луганській станиці (нині Луганськ). 30 грудня 1756 року Сенат Московщини видав указ , яким підпорядкував малі : Ізюмську та Луганські митниці великій : Бахмутській митниці.
Відповідно до сенатського указу Московської держави від 13 квітня 1758 року було наказано закрити митниці в Сівську, Курську та Брянську, які стояли на кордоні між Гетьманщиною та Московщиною. Відповідно до вказаного указу Сенату Московщини наказано було відкрити митниці у Василькові, де був карантинний будинок, і ще дві митниці було відкрито в Добрянці та Злинці.На півдні від Києва засновують митниці у Переяславі, Кременчуці та в Переволочній. Засновуючи по цих місцях митниці, треба було мати на увазі, що митниця від митниці були занадто далеко, тому вирішено було перепускати купців через деякі застави, підпорядковані головним митницям. Такими були : Злинківська , що згодом втратила своє самостійне значення, при Добрянській митниці; Сокиринська, та Царичанська при Переволочній митниці. Указом Комерц-Колегії Московщини від 24 квітня 1763 року наказувалось відкрити митниці замість Переволочанської та Кременчуцької в слободі Орлі, в шанцях - Архангельському, Миргородському, Кирилівському та в слободах Комісарівці та Юзівці.Щоб направити купців на новостворені митниці , наказувалось залишити із перевозів на Дніпрі тільки 12 : у Лоєві, Любичах, Межигір"ї, Києві, Андрюшах, Каневі, Сокирині, Черкасах, Лялинцях, Городищі, Кременчуці та в Переволочній.
В праці показано національний склад купецтва України в XVII - XVIII століттях : крім українського купецтва , показана роль грецького, єврейського купецтва (мається на увазі греків та євреїв , які були вже корінними жителями України) в становленні українського національного ринку і завдяки не останній ролі національного купецтва Гетьманщини Московській державі знадобилось сто років, щоб знищити митну систему Гетьманщини та заволодіти основними українськими галузями виробництва та та напрямками торгівлі.
Вперше, висвітлено джерела формування державного скарбу Гетьманщини, його розміри, та статті витрат бюджету.В праці досить багато приділено уваги внутрішнім податкам, які існували на Гетьманщині, а також внутрішній торгівлі.
Книга містить детальну інформацію про устрій та життя в Києві та інших містах Гетьманщини за магдебурзьким правом (місцеве самоврядування) , яка може бути повчальною та корисною для сучасників. В 17-18 століттях магдербурзьке право мали такі міста Гетьманщини : Київ,Ніжин,Чернігів, Переяслав , Стародуб, Новгород-Сіверський,Погар,Почеп,Глухів,Мена, Короп,Кролевець, Остер, Козелець, Березне, Полтава, Гадяч, і пізніше - Батурин. Місто Київ отримало магдербурзьке право на початку 15 століття.
Проаналізовано розвиток митної справи на українських землях у XIX - на початку XX ст., у 1917 - 2005 рр.
Революційні події в лютому 1917 року в Петрограді та падіння монархії привели до активізації усього суспільно-політичного життя на території Російської імперії, у тому числі в Україні. На початку березня 1917 року, в процесі консультацій між різними політичними, громадськими та науковими осередками створюється керівний центр українського національно-демократичного руху - Українська Центральна Рада (парламент). 15 (28 червня) 1917 року створюються керівні підрозділи Центральної Ради : Президія, Генеральний секретаріат (уряд - виконавча влада,із 22 січня 1918 року Генеральний Секретаріат перейменовано в Раду Народних Міністрів УНР — виконавчий орган влади в УНР, який проіснував до гетьманського перевороту 29 квітня 1918 року ) та 9 комісій , серед яких і комісія у справах фінансів, яку невдовзі очолив досвідчений фінансит Христофор Антонович Барановський. 7 листопада (20.11-за новим стилем) 1917 — ІІІ Універсал УЦР проголосив Українську Народну Республіку (УНР), формально не пориваючи федеративних зв'язків з Росією, і демократичні принципи: свободу слова, друку, віровизнання, зборів, союзів, страйків, недоторканість особи й помешкання; оголосив національну автономію для меншостей (росіян, поляків, євреїв), скасував смертну кару, як також право приватної власності на землю й визнав її власністю всього народу без викупу, установив 8-годинний робочий день, оголосив реформу місцевого самоврядування, визначив 9 січня 1918 днем виборів до Українських Установчих Зборів, які мали бути скликані 22 січня 1918. Своїм 4-им Універсалом (січень 1918 року) Центральна Рада проголосила Україну самостійною державою. "Відтепер - проголошувалося в даному законодавчому акті - Українська Народна Республіка бере в свої руки найважливіші області торгівлі й усі доходи з неї обертає на користь народу. Торгівлю товарами, які мається привозити з-за границі й вивозити за границю, вестиме сама наша держава, щоб не було такої дорожні, через яку завдяки спекулянтам терплять найбідніші верстви. Для виконання сього поручаємо Правительству Республіки виробити й представити до затвердження закони про се, також про монополії заліза, вугілля, шкур, тютюну й інших продуктів і товарів, з котрих податки найбільше обтяжували робочі кляси в користь нетрудових".
Престиж новопроголошеної держави й нестача грошових знаків поставили також у порядок денний випуск власних грошей. Ще 19 грудня 1917 року Центральна Рада ухвалила рішення щодо друку паперових українських грошей вартістю у 100 карбованців. А вже через п"ять днів такі кредитні білети були випущені й з"явилися в обігу. При цьому один карбованець мав бути забезпечений 17, 424 долями щирого золота. На грошових знаках Центральної Ради 1917 року (купюра 100 карбованцы) назва грошового знака написана була українською, російською, польською та єврейськими (ідіш) мовами ! Питання фінансової , податкової та митної політики Центральної Ради знайшли відображення у законопроектній діяльності владних структур Української Народної Республіки. Так, в опрацьованому комісією проекті Конституції Української Народної Республіки (УНР) вказувалось : ".....всі міжнародні торговельні й митні умови, що накладають маєткові тягарі на державу , або на громадян держави.... набирають сили тільки за згодою Державного Сейму". Після підписання мирного договору України і центральних держав у Бресті (9 лютого 1918 р.) і введення на територію України німецько-австрійських військ перед Центральною Радою гостро постало питання щодо виконання торговельних угод з цими країнами. Згідно з угодами , укладеними між Центральною Радоюі представниками кайзерівського та цісарського урядів, Україна до 1 липня 1918 року мала поставити в Німеччину та Австрію 1 млн. тонн зерна, десятки тисяч тонн м"яса, цукру, олії та інших продовольчих товарів.Зі свого боку Німеччина та Австрія зобов"язалися поставити в Україну обладнання для металургійної промисловості, транспортні засоби, медикаменти та ін. У цих умовах необхідно було терміново організувати облік і митний контроль за товарами, що переміщувалися через митний кордон України, особливо на західному напрямку. Вже 1 березня 1918 року у складі Міністерства фінансів УНР створюється Департамент митних зборів, на який покладається керівництво митною справою по всьому периметру кордону України. Виконуючим обов"язки директора Дпартаменту призначено П.Андрєєва. Для опрацювання порядку і умов переміщення вантажів через митний кордон України, врегулювання тарифів і місць проходження вантажів за дорученням міністра фінансів у березні місяці 1918 року організовується Комісійна рада з питань формування митної системи УНР. Рада запропонувала організувати "митний нагляд" насамперед на західному кордоні України і створити з цією метою митні установи в Радзивілові, Волочиську, Гусятині, Новоселиці, Збаражі, а також на залізничній станції Брест-Литовськ, через яку в Німеччину спрямовувалась значна частина українських продовольчих товарів. Водночас Міністерство фінасів і Департамент митних зборів вживали заходів організаційного та політичного зміцнення фінансової та митної служб. Відповідно до розпорядження Уряду УНР від 6 березня 1918 року митним установам було запропоновано звільнити від займаних посад усіх службовців , які не прийняли громадянство України. Згідно з наказом виконуючого обов"язки міністра фінасів М.Ткаченка від 1 березня 1918 року, начальникам фінансових установ,банків, ощадкас та інших установ, підпорядкованих Міністерству фінансів , пропонувалось замінити ".... усі вивіски,написи,оголошення,існуючі на російській мові , відповідними на мові українській. Усі бланки, книги, печатки і штемпелі, що заготовлялися власним розпорядженням, замінити відповідними, з текстом українським, користуючись тимчасово, до заготовки нових, на мові українській існуючим.... Все діловодство, справоздання і листування повинні вестися українською мовою для того всі начальники вищеназваних закладів повинні негайно ужити заходів до навчання підлягаючих їм урядовців української мови". Керівництво УНР вживало заходів й до фізичної охорони кордону. На західному, а пізніше й на північно-східному кордонах України створюється прикодонна варта , яку очолив полковник Рачинський. З метою підтримання правопорядку і охорони державного кордону організовується одне з перших збройних формувань УЦР - Запорізький загін, пізніше перетворений у Запорізьку дивізію. У квітні 1918 року мобільні частини дивізії були передислоковані в Крим із завданням : взяти участь в охороні морського кордону і портів та вжити рішучих заходів до припинення контрабанди та інших правопорушень. Друга частина Запорізької дивізії розгортається у корпус і переміщується на північно-східний кордон України, де отримує завдання припинити нелегальне ввезення-вивезення зброї, продуктів харчуванняй інших заборонених на той час товарів через демаркаційну лінію між німецько-австрійськими військами і загонами Червоної армії. Водночас з правоохоронними функціями вояки - запорожці виконували й митно-контрольні завдання, зокрема, щодо огляду залізничних вантажів на маршрутах : Таганрог-Курськ і Таганрог-Ростов. Після повалення Української Народної Республіки та приходу до влади в Україні 29 квітня 1918 року гетьмана Павла Скоропадського для керівництва і координації фінасово-банківської, податкової та митної діяльності в державі створюється Фінасова Рада, членів якої призначав гетьман. Структура митного відомства практично залишилася такою, як і за часів Центральної Ради. Керівництво митною системою здійснював міністр фінансів Антон Ржепецький. Безпосередній виконання митної справи було покладено на Департамент митних зборів, який і далі очолював П.Андрєєв. Департамент складався з шести відділів ( законодавчий, тарифний, статистики , господарчий та ін.). Йому ж були підпорядковані всі митні установи України - 22 митниці, 26 митних застав і 2 митних пости. Одночасно, за розпорядженням гетьмана, у липні 1918 року з метою забезпечення охорони кордону і сприяння митній службі на базі згаданого вище Запорізького корпусу створюється Окремий корпус прикордонної охорони. Підрозділи корпуси були розміщені на Волині, Поділлі, у Криму, а також на північному і східному кордонах України. Українська держава під керівництвом П.Скоропадського проводила активну зовнішньоекономічну діяльність. У серпні 1918 року було підписано "Протокол до економічного договору між Українською державою з одної, та Німеччиною і Австро-Угорщиною з другої сторони на господарський 1918-1919 роки".Термін дії Протоколу було встановлено до 30 червня 1919 року. Ним передбачалося , що третину зібраного врожаю , а також виробленої в Україні металопродукції, 10 % виробництва цукру та 20 % спирту буде експортовано до Німеччини та Австрії. Натомість останні зобов"язувалися поставляти в Україну вугілля, нафту, сільськогосподарську техніку й промислове устаткування. В одному з додатків до Протоколу було узгоджено розділ під назвою "Угода про мито". В ньому визначалась необхідність проведення окремих переговорів між сторонами з метою "спрощення і полегшення" митних формальностей, встановлених українським законодавством. Уряд П.Скоропадського у червні-липні 1918 року узгоджував також прикордонні та митні суперечки з Радянською Росією. В результаті між кабінетом міністрів Української держави і Раднаркомом РСФСР було укладено договір , на підставі якого було відкриті регулярні пасажирські та вантажні залізничні перевезення між Україною та Росією. На станціях Бєлгород і Валуйки організовуються українські митні догляди (пости), яким доручається здійснення контролю за всіма транспортними засобами , що переміщувалися через українсько-російський кордон. І треба визнати : протягом майже 5 місяців (липень-грудень 1918 р.) сторони , на підставі взаємності , пунктуально виконували взяті на себе зобов"язання. Інакше склалися взаємовідносини з Румунією. У зв"язку з негативним ставленням румунського уряду до повернення Україні загарбаної румунами української частини Бессарабії , гетьманський уряд видав наказ "Про заборону вивозу товарів у Румунію і Бессарабію". "Митна війна" з Румунією тривала протягом усього літа 1918 року, аж поки до Києва не приїхала румунська делегація для переговорів.
Ідентична "митна війна" тривала і із Кримським краєвим урядом, який очоював в той час нащадок литовських татар Сулейман Сулькевич. Завдяки жорсткій позиції гетьмана Павла Скоропадського були вироблені договірні умови приєднання Криму до Української держави. В Київ була направлена делегація Кримського крайового уряду , де ці умови були повністю узгоджено. В Криму в той час, українці були другою національністю за чисельністю після кримсько-татарського народу.
31 травня 1918 р. гетьман Скоропадський віддав наказ про запровадження нових паперових грошей — гривень. Друкувалися вони у Берліні, оскільки були замовлені в Німеччині ще Центральною Радою.
5 серпня 1918 р. з’явились перші паперові гривні. Це були 3,6 — відсоткові облігації внутрішньої позики й називалися «Білетами Державної Скарбниці» номіналом у 50, 100, 200 та 1000 грн. Такі білети друкувалися з 8 купонами (по 4 з кожного боку банкноти). Художник Георгій Нарбут був автором ескізів. Спочатку планувалося використовувати ці білети як облігації для внутрішньої позики, проте через брак грошей у серпні 1918 р. уряд наказав використовувати їх як гроші. Але уряд П.Скоропадського так і не зміг опанувати становище у сфері фінансів та грошового обігу. Попередня влада залишила своєму наступнику досить важку спадщину. Українська Держава не мала бюджету, всі установи жили у борг, видатки на державне управління безперервно зростали. Через це Україна жила за рахунок інтенсивної роботи друкарського верстата. Збільшення грошової маси призвело до величезної інфляції та зростання цін.Але, незважаючи на велику кількість випущених знаків, в обігу перебувало дуже мало грошей. Відсутність регулярного сполучення між регіонами, нестача товарів призводили до осідання грошей, переважно на селі. Всі вони офіційно мали один курс: один рубль усіх російських випусків дорівнював одному карбованцю українських та одному карбованцю місцевих емісій, хоч на практиці було зовсім не так. Тому в Україні процвітали спекуляція грошима, гра на курсах.Уряд гетьмана не наважився на головне: не впровадив українську грошову одиницю як власну валюту і не визнав російську валюту іноземною. А вже у травні почалася емісія поштових марок-грошей, про які йшлося вище. Проте внаслідок скорої інфляції вартість марок упала. Тому у закладах торгівлі їх в’язали по 100 штук разом. В таких «в’язанках» вони були в обігу до кінця 1919 року, а подекуди і пізніше.У серпні-вересні 1918 року в Україну почали надходити перші партії грошей, надрукованих в Німеччині. Випуск гривень у обіг Київською конторою Державного банку розпочався тільки 17 жовтня 1918 року. Надруковано було відразу 6 номіналів: по 2, 10, 100, 500, 1000 і 2000 гривень (1000 і 2000 гривень уряд змушений був замовити через тогорічну інфляцію). Причому тільки на двох останніх була офіційна назва України за часів гетьманату — «Українська Держава». На перших чотирьох вона називалась «Українська Народна Республіка». Так сталося, що проекти цих грошей було зроблено ще за часів Центральної Ради (автори проектів: знака у 2 гривні — В. Кричевський, знаків у 10, 100, 500 гривень — Г. Нарбут).Згідно з договором між Україною і Німеччиною, остання мала виготовити до 1 січня 1919 р. українські державні кредитові білети на суму 11500 млн. гривень. Крім того, продовжувати друкувати і знаки державної скарбниці у 25 і 50 карбованців без змін у оформленні.В оформленні цих гетьманських паперових грошових знаків були використані мотиви з української народної творчості. Розглядаючи 100 гривень, бачимо овальний вінок з українських овочів, плодів і квітів. Посередині банкноти — тризуб. По боках дві фігури: ліворуч — селянка з серпом і снопом в національному одязі. Праворуч — робітник у фартусі поверх селянського українського одягу з молотом, обвитим лавром. Знак у 100 гривень розміщений у незвичайній сітці у вигляді рамки. Реверс прикрашають 2 колонки, над колонками — квіти. В центрі банкноти розміщено лавровий вінок, в середині якого — тризуб.У центрі білета в 500 гривень — зображення жіночої голови, яка символізує «Молоду Україну». Таку алегорію можна було бачити до цього на марці в 30 шагів, виконаній також Георгієм Нарбутом.Останні два білети у 1000 і 2000 гривень виконав Іван Мозалевський. На 1000 гривнях бачимо давній герб Києва. У центрі — лавровий вінок, взятий з панегірика «Вперше на жалостний погреб зацного лицаря Петра Конашевича-Сагайдачного 1622 г.». Банкнота у 2000 гривень схожа на першу.
У листопаді 1918 р. відбулися революції в Австро-Угорщині та Німеччині, які сприяли поваленню монархій Габсбургів та Гогенцолернів. Звісно, був повалений окупаційний режим і в Україні, а за ним і гетьманський уряд. Вночі 14.11.1918 р. в Білій Церкві було створено Українську Директорію, яка через місяць увійшла до Києва. Народними міністрами фінансів стали Василь Мазуренко та Борис Мартос, згодом — Михайло Кривецький, потім знову Борис Мартос.
Після вступу 14 грудня 1918 року військ Директорії УНР до Києва ( Директорія Української Народної Республіки — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року ) і сформування Ради Народних Міністрів міністром фінасів Директорії , у підпорядкуванні якого перебували і митні установи УНР , в грудні 1918 р. призначається досвідчений економіст і банкір Борис Миколайович Мартос ( із 09.04.1919 р. очолив Раду Народних Міністрів УНР ) . Протягом кількох тижнів під його безпосереднім керівництвом було підготовлено проект грошової реформи 1919 року, який вже 4 січня 1919 р. був затверджений Директорією. Єдиним законним засобом будь-яких платежів на території УНР відтепер визнавался гривня. Російські царські й думські рублі номіналом 500 і 1000 рублів, а також всі банкноти іноземних держав (німецькі, австро-угорські, румунські, угорські та ін.) втрачали свою цінність. Дрібні російські гроші обмінювалися на гривні. Для карбування нової валюти у розпорядження Мінфіну передавалися пам"ятники російських царів. Разом із паперовими гривнями планувався випуск золотої, срібної та мідної монети. Золота гривня мала карбуватися з портретом Т.Шевченко, срібна - з зображенням Центральної Ради. На початку літа 1919 року Директорія направила в м.Берн (Швейцарія) торгівельну місію на чолі П.Чижевським для налогодження зовнішньоекономічних зв"язків з країнами Центральної та Західної Європи. Але ситуація на фронті, навальний наступ ворожих армій, на жаль, не дозволили довести намічені заходи до кінця. Надзвичайно складна політична та економічна ситуація у буремні роки національно-взвольних змагань склалася і в західноукраїнських землях. Відразу після утворення Західноукраїнської Республіки (ЗУНР, листопад 1918 р.) аж до проголошення Акту її злуки з УНР (22 січня 1919 р.) новоутворена держава вживала заходів для контролю за фінасово-банківським та митними галузями. Об"єднаним органом , який здійснював контроль за вказаними галузями був Секретаріат фінансів. До його складу входили : митна служба, скарбова сторожа та органи міри і ваги. Йому також підпорядковувались дирекції скарбових округів, прикордонні митні уряди та податкові відділи при повітових комісаріатах. Деякі митні фунції належали й Секратаріату з торгівлі і промислу. Вагому фінансову допомогу уряду ЗУНР надавав уряд Директорії, зокрема така фінасова допомога надавалася за вказівками міністра фінасів УНР Б.Мартоса. Записки Кредитової Канцелярії Міністерства фінасів УНР свідчать , що всього було видано фінансової допомоги ЗУНР понад 1 млрд. гривень. Також видавалася фінасова допомога і в іноземній валюті. Так, диктарові Є.Петрушевичу було видано 10 млн. австрійських крон, коли він остаточно виїхав за кордон і вже не мав зв"язку з Галицькою Армією. Після Акту злуки між ЗУНР і УНР (22 січня 1919 р.) закордонна, фінасова і митна політика стали спільною.
Наприкінці 1919 р. , після встановлення в Україні більшовицького режиму, всі фінасово-банківські ,митні і податкові установи майже на 70 років опинилися в єдиній системі радянських державних установ з їхньою жорстокою політизованістю та централізацією. Разом із втратою суверенітету Україна втратила право на власну міжнародну і фінасову політику, на національну митницю та захист свого кордону.
На кольорових картах показано, що Кубанська республіка мала увійти в 1918 році до складу української держави на засадах автономії, адже Кубань населяли на той час на 90 % українці, які були переселені в кінці 18 століття сюди московською царицею Катериною ІІ із Запорізької Січі.
Розглянуто питання організації митної системи незалежної України. Визначено функції та завдання митних органів, проаналізовано їх взаємодію з іншими державними структурами, юридичними та фізичними особами. Показано особливості розкриття контрабанди та розслідування кримінальних справ правоохоронними органами.
Праця містить величезну джерельну та фактичну базу, що підтверджує планомірні та цілеспрямовані дії сусідніх із Україною держав , які направлені були на знищення українського національного ринку , економіки, і звичайно , перешкодою на цьому їм були український національний ринок та українська самобутня митна система. Боротьба за знищення українського національного ринку, української економіки, і власне української державності, на нинішньому етапі є лише продовженням тисячолітної війни за знищення всього українського. Для цього завжди використовувалися "українські чвари", якими користалися вороги України-Руси.
В даній праці чітко прослідковується головна теза - без державності не існує митниці, і навпаки : головною ознакою державності є митна справа.Дотримуючись саме такої думки автори книги намагаються показати не тільки витоки , розвиток , реформування митних взаємовідносин на України, але й витоки української державності із основними її атребутами. Автори показали історичну спадковість в Україні митного права від найдавніших часів до сьогодення : навіть слова : мито, митні збори, митниця (які вживалися ще в часи Київської Руси) є народженими в Україні , та вживалися в українській мові в середньовіччя, та вживаються і до цього часу. В той час, як в Москвощині вказані слова (мито, митниці, митні збори) не виживалися , оскільки Московська держава мала лише побічне відношення до Древньої Русі , там (в Московщині) вживалися інші назви , а саме митниця - це таможня : від татарського "тамга", митні збори - "таможенные пошлины", як і в польській мові : мито - "сlo" ( "ZoІl" - німецькою мовою) . Інша важлива теза , яка проходить через всю працю : без сильної державної влади не може існувати незалежної економіки української держави.В періоди руської (української) історії , коли була сильна державна влада - економіка перебувала на найвищому піднесенні, торгівля розквітала, і , звичайно, митна справа. Тому дії наших сусідів (як на Сході так і на Заході) завжди були направлені : на підрив міцної державної влади на теренах України , доводячи її до статусу "маріонеткової", та "пошук для цього союзників із середовища місцевих хохлів та малоросів", що давало б можливість їм отримати контроль над українською економікою, та "шматувати її" і врешті , нищити українську державність, і все українське.
Праця пронизана духом любові до України, до всього українського, можливо перенасичена фактами, але останні наштовхують на певні висновки та ставлять цілий ряд запитань.
Індекс рубрикатора НБУВ: Х819(4УКР)112.038 Х2(4УКР)-621.112.038 У03(4УКР)084.3 Шифр зберігання книги/журналу в НБУВ: ВА669801
| Всі новини випуску | |
- На Львівщині діє 74 початкові мистецькі школи
Станом на 2013 рік на Львівщині діє 74 початкові мистецькі школи. Про це 29 серпня на прес-конференції повідомила директор департаменту з питань культури, охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської ОДА Наталія Гамкало. За її словами, з 74 шкіл 41 – музична школа, 27 – мистецьких,...
- 85 "швидких допомог" для Львівщини за 1,5 року
Львівська область до кінця 2013 року і у 1-ому кварталі 2014 року отримає 85 нових автомашин. Про це сказала міністр охорони здоров’я України Раїса Богатирьова в рамках робочої поїздки до Львова. Під час зустрічі із медичним персоналом Р.Богатирьова оглянула систему екстреної (швидкої) медичної допо...
- Нова лабораторія у НУ "Львівська політехніка"
2 вересня відбудеться відкриття нової сучасної лабораторії програмування для вбудованих та мобільних платформ на кафедрі програмного забезпечення Інституту комп'ютерних наук та інформаційних технологій Національного університету “Львівська політехніка”. Торік Львівський кластер інформаційних техноло...
- Львів'янин Роман Мартиненко – чемпіон і рекордсмен світу з пауерліфтингу серед юніорів
23-річний уродженець Нового Роздолу, а нині представник армійського спорту Львівщини Роман Мартиненко успішно виступив на чемпіонаті Світу з пауерліфтингу серед юніорів в м. Кіллен (США). Роман Мартиненко переконливо переміг у ваговій категорії до 83 кг, встановивши новий рекорду світу в жимі лежачи...
- Обiйти обмеження готiвкових розрахункiв в Україні можна шляхом передання прав вимоги
Обiйти обмеження готiвкових розрахункiв, що вводиться з 1 вересня, українцi зможуть, зокрема, шляхом передання прав вимоги, вважає адвокат юридичної компанiї "Алєксєєв, Боярчуков i партнери" Єгор Штокалов.
"Наприклад, хтось винен певну суму грошей покупцевi, який укладає з продавцем договiр купiвлi...
- Янукович не їздив "магістраллю" Львів-Тернопіль
Президент України Віктор Янукович заявив, що в Україні в 2014 р. почнеться повне оновлення всіх міських та магістральних доріг. Про це Янукович заявив в інтерв'ю українським телеканалам, яке було показано на каналі "1+1".
"2014 стане роком, коли ми почнемо оновлювати міські дороги. У всіх областях....
- Україна зменшуватиме обсяги споживання російського газу
Президент України Віктор Янукович заявив, що країна продовжить рухатися шляхом диверсифікації енергоресурсів. Про це він сказав в інтерв'ю чотирьом українським телеканалам.
«Я переконаний, що одне з питань захисту наших національних інтересів і відстоювання нашої незалежності – це питання диверсиф...
- 41,6% українців вступлять до Європейського союзу, а 31% - до Митного...
Питання вступу України до Європейського Союзу чи Митного союзу буде вирішуватись на референдумі. Про це сказав Президент Віктор Янукович в інтерв’ю чотирьом українським телеканалам. За його словами, питання, куди рухатиметься країна, мають вирішувати її громадяни. "Який вибір буде українського народ...
- До 2017 року Збройні Сили України набиратимуть по 5 тисяч контрактників
У Збройний сил України (ЗСУ) до 2017 р. щорічно будуть призиватися до 5 тис. контрактників. Про це сьогодні в ході прес-конференції заявив міністр оборони України Павло Лебедєв, передає кореспондент ...
- Трамвай "Електрона" буде ліпший за його телевізори?
Низькопідлоговий трамвай львівського виробництва вже майже тиждень курсує вулицями Львова. Наразі він працює на маршруті №9А. Після ремонтів доріг буде визначено його постійний маршрут роботи.
«Минулого тижня у вихідні перший раз вийшов на лінію новий пасажирський низькопідлоговий трамвай. Він ви...
- Тільки 9 міст Львівської області є на картах Яндексу
На http://maps.yandex.ua з'явилися карти Золочева, Самбора, Червонограда. Тепер користувачі легко знайдуть у цих містах потрібну адресу або побудують через них автомобільний маршрут.
Разом із картами Львівської області Яндекс опублікував схеми ще 36 населених пунктів України. Це міста обласного та ...
- Матір з дитиною виселили з квартири за підробленими документами
У Львові 5-річну дитину з матір’ю позбавили житла. Розпочато розслідування. Як з’ясовано прокуратурою Франківського району, дозвіл на відчуження квартири, в якій мешкав неповнолітній хлопчик та його матір, надано Франківською райадміністрацією Львова на підставі підроблених документів. За цим фактом...
- Сколівська, Старосамбірська і Радехівська міськради будуть без генпланів
29 серпня відбулося засідання постійної комісії обласної ради з питань регулювання земельних відносин, адміністративно-територіального устрою, планування території, архітектури та будівництва Львівської обласної ради. Під час засідання депутати розглянули та обговорили проблемні питання, які виникли...
- Екс-дрогобичанин Ярослав Попович аж на 95-мі місці велогонки в Іспанії
На шостому етапі велошосейної гонки "Вуельта"-2013, що відбувається в Іспанії, переміг Міхаель Морков з Данії. Відразу 132 учасники фінішували з часом переможця, серед яких і українець Ярослав Попович, уродженець Дрогобича, який перебуває у загальному заліку аж на 95-му місці.
Вуельта Іспанії
Бага...
- 36 підприємств Львова допомогли дітям-школярам
Сьогодні в рамках благодійної акції «Пора до школи» діти з багатодітних, малозабезпечених та інших соціально незахищених родин отримають безкоштовне шкільне приладдя від львівських підприємців, інформує прес-служба ЛМР.
Щоб підготувати діток з таких сімей до нового навчального року, організатори ак...
- Богатирьова прочитає лекцію у Львівському медичному коледжі
30 серпня в рамках робочого візиту у м. Львів міністр охорони здоров’я України Раїса Богатирьова ознайомилась із роботою Вищого навчального комунального закладу ЛОР “Львівський медичний коледж імені Андрея Крупинського» і пообіцяла викладацькому колективу колежду, що відвідає їх знову і, ймовірно, ...
- "Шахтар" - у Лізі чемпіонів, а «Динамо», «Дніпро», «Чорноморець» - у Лізі Європи
Три українські клуби - «Динамо», «Дніпро», «Чорноморець» - продовжать боротьбу у груповому турнірі футбольної Ліги Європи.
Динамівці з рахунком 5:1 розгромили казахстанський «Актобе» (перший матч також завершився на користь киян 3:2). Дніпропетровці переграли чемпіона Естонії «Нимме Калью» – 2:0 (...
- Ювілейна Х велопроща «Львів - Страдч – Крехів» відбудеться у вересні
14-15 вересня цього року Львівське обласне товариство українських студентів-католиків «Обнова» спільно із молодіжною організацією «Добрий Пастир» за сприяння управління молоді, сім’ї та спорту ЛМР та департаменту освіти, сім’ї та молоді ЛОДА в рамках Єдиного молодіжного простору традиційно організов...
- У Львів приїде Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет
12-15 вересня на запрошення митрополита Львівського і Сокальського Димитрія Львівську єпархію з першосвятительським візитом відвідає Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Візит предстоятеля Української православної церкви Київського патріархату присвячений до відзначення у Львів...
Новини Львів
|