21/09/10

Законопроект про мови: як принизити українців

Проект від коаліції віддає перевагу російській мові, пафосно й цинічно узаконює українсько-російську двомовність. Ця двомовність начебто «склалася історично, є важливим надбанням українського народу”...

Законопроект “Про мови в Україні”, зареєстрований у Верховній Раді 7 вересня цього року, знову, збурив таке болюче для України мовне питання й знову посилив галас “російськомовних громадян” про те, що їхня мова таки має бути наділеною рядом преференцій. І цей законопроект – під прикриттям Європейської хартії регіональних мов, а також під приводом нібито регіональності п`ятнадцяти різних мов на різних частинах території України – таки виконує побажання російськомовних, адже в ньому російська фігурує майже на рівні з українською, або, як її найчастіше називає закон –“державною”.

Зверніть увагу! Інші “регіональні мови”, які згідно з законопроектом такими вважаються, у тексті згадуються лише один раз, і лише тоді, коли подається їхній список. Тож я вирішив узяти цей законопроект і витягнути з нього ті фрагменти, які чітко вказують на домінування російської мови під прикриттям мов національних меншин.

На жаль, нацменшини зі своїми мовами знову опиняться в тому самому становищі, що й були до того, а то й у гіршому, бо російська все одно їхні мови витіснятиме. До того ж у законопроекті не вказано, як і хто вестиме контроль за його дотриманням, хто фінансуватиме оплату перекладачів у судах чи допитах, звідки візьмуться кошти на фінансування класів у школах для малих мовних груп, як вестиметься набір кадрів у міліцію чи інші державні служби й хто фінансуватиме вивчення тої чи іншої регіональної мови працівниками цих служб. Де є гарантії, що такі мовні розбіжності не спричинять погромів, безпорядків та іншого насильства? І нарешті, закон не дає серйозних аргументів нацменшинам, що з ними розмовлятимуть їхньою мовою, бо всі преференції забрала собі російська мова.

Казали, що Ющенко — українізатор і що він начебто утискав мовні права інших національних меншин. Але після аналізу цього законопроекту розумієш, що зараз мовні права цих меншин утискатимуться ще більше.

Аби відкрити очі на правду представникам нацменшин, подаю ряд витягів із законопроекту “Про мови в Україні”, які відкритим текстом указують на те, що ваші мови, які утискалися “українізацією”, надалі утискатимуться “русифікацією”.

У круглих дужках розміщено номери статей та їхніх частин, а до деяких із них подано власний коментар автора.

Статус. Державна, російська, регіональна

“Законодавство України про мови має своїм завданням регулювання суспільних відносин у сфері всебічного розвитку і вживання української, РОСІЙСЬКОЇ та інших мов, якими користується населення країни, в державному, економічному, політичному і громадському житті, міжособовому та міжнародному спілкуванні, охорону конституційних прав громадян у цій сфері, виховання шанобливого ставлення до національної гідності людини, її мови і культури, зміцнення єдності українського суспільства” (ст.2).

“Кожен має право вільно визначати мову, яку вважає рідною, і вибирати мову спілкування, а також визнавати себе двомовним чи багатомовним і змінювати свої мовні уподобання” (ч.1 ст.3).

“Державна мовна політика України базується на визнанні і всебічному розвитку української мови як державної і гарантуванні вільного розвитку РОСІЙСЬКОЇ мови, інших регіональних мов або мов меншин, а також права мовного самовизначення і мовних уподобань кожної людини” (ч.1 ст.5).

“…Сприяння використанню РОСІЙСЬКОЇ, інших регіональних мов або мов меншин в усній і письмовій формі у сфері освіти, в засобах масової інформації і створення можливості для їх використання у діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, в судочинстві, в економічній і соціальній діяльності, при проведенні культурних заходів та інших сферах суспільного життя в межах територій, на яких такі мови використовуються, та з урахуванням стану кожної мови” (ч.2, пп.3, ст.5).

“…Забезпечення умов для вивчення української мови як державної, вивчення РОСІЙСЬКОЇ мови, інших регіональних мов або мов меншин і викладання цими мовами з урахуванням стану кожної мови на відповідних рівнях освіти у державних і комунальних навчальних закладах” (ч.2, пп.5, ст.5).

“Обов’язковість застосування державної мови чи сприяння її використанню у тій чи інший сфері суспільного життя не повинні тлумачитися як заперечення або применшення права на користування РОСІЙСЬКОЮ мовою та іншими регіональними мовами або мовами меншин у відповідній сфері” (ч.3 ст.6).

"Двуязичіє" в законі?

А тепер, як то кажуть, жесть! Стаття 7: «Російська мова в Україні. Українсько-російська двомовність

Передамо повністю, аби ви мали над чим подумати.

“1. В Україні відповідно до Конституції України гарантується вільний розвиток, використання і захист РОСІЙСЬКОЇ мови з урахуванням того, що РОСІЙСЬКА мова є рідною або такою, якою повсякденно користується більшість громадян україни, загальноприйнятою, поряд з українською, мовою міжособового спілкування на всій території України, однією з офіційних і робочих мов Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй, ЮНЕСКО та інших міжнародних організацій. Володіння російською мовою забезпечує громадянам України широкий доступ до здобутків світової науки і культури.

2. УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКА ДВОМОВНІСТЬ, ЩО СКЛАЛАСЯ ІСТОРИЧНО, Є ВАЖЛИВИМ НАДБАННЯМ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ, потужним чинником консолідації багатонаціонального українського суспільства.”

“Акти вищих органів державної влади приймаються державною мовою і офіційно публікуються українською і російською мовами. Тексти обома мовами мають рівну юридичну силу” (ч.1 ст.11).

У цих рядках одразу відчувається утиск усіх нацменшинських мов, окрім російської. Це означає, що румунськомовний громадянин, якщо він не знає російської чи української, позбавлений можливості розуміти ці нормативно-правові акти. І де тут рівність?

“Акти місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування приймаються і публікуються державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова, що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, акти місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування приймаються державною мовою або цією регіональною мовою та офіційно публікуються обома мовами, причому обидва тексти мають рівну юридичну силу” (ч.2 ст.11).

А кошти у бюджеті заклали для оплати роботи перекладачів з української на, скажімо, гагаузьку?

“Основною мовою роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування є державна мова. У межах території, на якій поширена регіональна мова, що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, в роботі, діловодстві і документації місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування нарівні з державною мовою використовується ця регіональна мова. У листуванні цих органів з органами державної влади вищого рівня дозволяється застосовувати цю регіональну мову” (ч.1 ст.12).

Пише, скажімо, якийсь громадянин з райцентру до ГПУ листа новогрецькою мовою — вона для нього рідна – та ще й регіональна… Як гадаєте, скільки років він чекатиме відповіді?

“Тексти офіційних оголошень, повідомлень виконуються державною мовою. У межах території, на якій відповідно до умов частини третьої статті 8 цього Закону поширена регіональна мова, за рішенням місцевої ради такі тексти можуть розповсюджуватись у перекладі цією регіональною або РОСІЙСЬКОЮ мовою” (ч.5 ст.12).

“Паспорт громадянина України і відомості про його власника, що вносяться до нього, виконуються державною мовою і РОСІЙСЬКОЮ мовою. Інші офіційні документи, що посвідчують особу громадянина України або відомості про неї (записи актів громадянського стану і документи, що видаються органами реєстрації актів громадянського стану, документ про освіту, трудова книжка, військовий квиток та інші офіційні документи), а також документи, що посвідчують особу іноземця або особу без громадянства, що тимчасово чи постійно проживає в Україні, виконуються державною мовою.” (ч.1 ст.14).

“Документ про освіту, отриману в навчальному закладі з навчанням регіональною мовою, за заявою осіб виконується двома мовами – державною і регіональною” (ч.3 ст.14).

“Судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова, що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, за клопотанням сторони процесу суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою” (ч.1 ст.15).

Так що тепер майбутні судді вчитимуть не лише право в університетах, а й, скажімо, молдавську мову.

«Мовою роботи та актів з питань досудового розслідування, дізнання і прокурорського нагляду в Україні є державна мова. Поряд із державною мовою при проведенні досудового розслідування, дізнання та прокурорського нагляду може використовуватися РОСІЙСЬКА мова. Кожна особа має право бути невідкладно повідомлена мовою, яку вона розуміє, про мотиви арешту чи затримання і про природу і причини звинувачення проти неї і захищати себе, користуючись цією мовою, у разі необхідності, за безкоштовною допомогою перекладача” (ст.17).

Ви можете повірити у вищенаписане? Закон каже, що може використовуватись російська, а розуміти це треба як: “буде використовуватись російська”, бо ж немає конкретних норм, згідно з якими можна переходити на російську. Хіба що дивитимуться на оцінку в атестаті з української.

“Якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не володіє державною мовою, за її заявою тексти оформлюваних документів мають бути перекладені нотаріусом або перекладачем на мову, якою вона володіє” (ст.17).

Якщо особа не володіє державною мовою, то нехай її освоїть! Сумніваюсь, щоб у Португалії, Італії чи Іспанії хтось перекладав нотаріальні акти на українську.

“В економічній і соціальній діяльності державних підприємств, установ та організацій основною мовою є державна мова, а також вільно використовуються РОСІЙСЬКА та інші мови” (ч.1 ст.19).

«У економічній і соціальній діяльності об’єднань громадян, приватних підприємств, установ та організацій, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб вільно використовуються державна мова, РОСІЙСЬКА та інші мови» (ч.2 ст.19).

“У внутрішніх правилах підприємств, установ та організацій будь-якої форми власності забороняється прийняття будь-яких положень, що виключають або обмежують у спілкуванні співробітників використання державної мови, РОСІЙСЬКОЇ та інших мов” (ч.3 ст.19).

Поетом можеш ти не буть, але російську знать обязан

“Громадянам України гарантується право отримання освіти державною мовою і РОСІЙСЬКОЮ мовою, а в межах території, на якій поширена регіональна мова, що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, – цією регіональною мовою” (фрагмент ч.2 ст.21).

“Державні і комунальні навчальні заклади у встановленому порядку створюють окремі класи, групи, в яких навчання ведеться іншою мовою, ніж у навчальному закладі в цілому, за наявності достатньої кількості відповідних заяв про мову навчання від учнів (для неповнолітніх – батьків або осіб, які їх замінюють), студентів” (ч.4 ст.21).

А як вирішуватимуть ситуацію з браком приміщень для “окремих класів”? Звідки йтиме фінансування таких капризів іншомовних громадян? Чому законопрект про це мовчить?

“З метою підтримання нечисленних мовних груп у встановленому законом порядку встановлюються нормативи формування малокомплектних навчальних закладів, класів, груп і забезпечуються умови їх функціонування” (ч.5 ст.21).

“В усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення державної мови і РОСІЙСЬКОЇ мови. Об’єм вивчення російської мови визначається місцевими радами відповідно до законодавства про освіту з урахуванням поширеності цієї мови на відповідній території» (ч.7 ст.21).

“Тести для зовнішнього оцінювання якості освіти укладаються державною мовою. Для осіб, які здобували повну загальну середню освіту РОСІЙСЬКОЮ, іншою регіональною мовою, за їхнім бажанням тести перекладаються мовою навчання (за винятком тесту з української мови і літератури).” (ч.9 ст.21).

“Держава забезпечує підготовку педагогічних кадрів для навчальних закладів з навчанням РОСІЙСЬКОЮ, іншими регіональними мовами, здійснює методичне забезпечення такої підготовки” (ч.11 ст.21).

Кіно, реклама – усе російською

Нацменшини, зверніть увагу, що вашу мову не називають, і робіть висновки. Статтю 22 цитуємо повністю: “Громадянам України гарантується право вільного використання у сфері наукової діяльності української, РОСІЙСЬКОЇ та інших мов. Держава сприяє створенню відповідної мовної інфраструктури, що включає можливість використовувати у науковій діяльності державну, РОСІЙСЬКУ та інші мови, у тому числі іноземні, читати цими мовами наукову літературу, проводити наукові заходи, публікувати результати науково-дослідних робіт і наукові видання, здійснювати інші подібні дії. Результати науково-дослідних робіт оформляються українською, РОСІЙСЬКОЮ або іншою мовою – за вибором виконавців робіт.

У періодичних наукових виданнях, які публікуються українською мовою, виклад окремих положень наукових результатів подається РОСІЙСЬКОЮ та іншими мовами. У періодичних наукових виданнях, які публікуються російською або іншою мовою, виклад основних наукових результатів подається українською мовою.”

Вдумайтеся у словесну конструкцію: державну, російську та інші мови, включаючи іноземні.

А ось стаття, яка звучить як насмішка:

“Мова приватних комп’ютерних систем та їх програмного забезпечення визначається власниками цих систем” (ч.2 ст.23).

“Оголошення і супровід (конферанс) концертів, інших культурних заходів, що проводять особи, які належать до різних мовних груп, виступів зарубіжних митців здійснюються державною мовою, РОСІЙСЬКОЮ, іншими регіональними мовами на вибір організаторів заходу” (ч.3 ст.24).

“Виготовлення копій фільмів іноземного виробництва, які розповсюджуються для показу в кінотеатрах, публічному комерційному відео і домашньому відео в Україні, здійснюється мовою оригіналу або із дублюванням або озвученням чи субтитруванням державною мовою або РОСІЙСЬКОЮ мовою, іншими регіональними мовами або мовами меншин на замовлення дистриб’юторів і прокатників з урахуванням мовних потреб споживачів” (ч.4 ст.24).

“Кожному гарантується право споживати інформаційну продукцію засобів масової інформації будь-якими мовами. Це право з поважанням принципу незалежності і самостійності засобів масової інформації забезпечується створенням умов для розповсюдження інформації різними мовами і вільного вибору мови її споживання. Держава сприяє виданню і розповсюдженню аудіо- та аудіовізуальних творів, друкованих видань державною мовою, РОСІЙСЬКОЮ, іншими регіональними мовами” (ч.1 ст.25).

“Телерадіоорганізації України можуть на власний розсуд вести мовлення державною мовою, РОСІЙСЬКОЮ, іншими регіональними мовами, мовами міжнародного спілкування та іншими мовами, – як однією, так і кількома мовами. Для державних загальнонаціональних телерадіоорганізацій частка мовлення державною мовою має становити не менше 60 відсотків, РОСІЙСЬКОЮ мовою – не менше 20 відсотків загального обсягу добового мовлення. Обсяги регіонального і місцевого мовлення державною мовою, РОСІЙСЬКОЮ, іншими регіональними мовами мають відповідати чисельності регіональних мовних груп і визначаються самими мовниками” (ч.3 ст.25).

“У сфері надання послуг поштового зв’язку і телекомунікацій в Україні вживаються державна мова і РОСІЙСЬКА, інші регіональні мови” (ч.1 ст.26).

“Адреси відправника та одержувача поштових відправлень, телеграм, що пересилаються в межах України, мають виконуватися державною мовою або РОСІЙСЬКОЮ мовою. Текст телеграми може бути написаний будь-якою мовою з використанням літер кирилиці або латинської абетки” (ч.2 ст.26).

“Рекламні оголошення, повідомлення та інші форми аудіо- і візуальної рекламної продукції виконуються державною мовою або іншою мовою на вибір рекламодавця” (ч.1 ст.27).

От дивишся телевізор, а там уся реклама на вибір рекламодавця. У результаті отримаємо: один ролик угорською, другий — польською, третій — болгарською, четвертий — молдавською, а п`ятий — новогрецькою. І що тоді робити тим, хто цих мов не знає?

“Маркування товарів, інструкції про їх застосування тощо виконуються державною мовою. За рішенням виробників товарів поруч із текстом, викладеним державною мовою, розміщується його переклад РОСІЙСЬКОЮ і/або іншою регіональною мовою. Маркування товарів для експорту виконується будь-якими мовами” (ч. 3 ст. 27).

І на завершення: “Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування. Опублікування Закону забезпечується двома мовами – українською і РОСІЙСЬКОЮ” (ч. 1 прикінцевих положень). А іншим мовним групам для того, щоб прочитати цей закон, треба або знати українську (у гіршому випадку — російську), або шукати перекладача, який вам його перекладе на мову, якою спілкується ваша мовна група.

Але найкращим виходом із ситуації — є вивчення державної мови, якою є українська. І якби держава цьому сприяла, а суспільство хотіло, то ніхто ніяких мовних питань і близько не думав порушувати.

Крім того, важко зрозуміти нарікання російськомовних: преса, книжки, музика, голосові автоінформатори мобільних операторів та інша інформація російською мовою в Україні представлена краще, ніж українською. Низка потужних видань, у тому числі — й Інтернет-ЗМІ, мають лише (!) російськомовні версії. То де ж ті утиски?

УНІАН