|
||
Православна Українська Церква ніколи не об'єднається навколо Москви. Єдиний центр, навколо якого можливе об'єднання – це Київ, - політтехнолог Олег Медведєв
3 жовтня минулого року у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі відбулася "зустріч робочих груп Української Православної Церкви й УПЦ Київського Патріархату з підготовки діалогу". Ці групи були створені Священними Синодами обох Церков. Перша подія такого рівня за увесь час конфліктного існування двох церков – УПЦ КП та УПЦ МП – вселяла надію, хоча навіть найбільші оптимісти не очікували скорого прориву у стосунках двох юрисдикцій. Натомість, навіть найгірші песимісти не думали, що настрої у Лаврі поміняються так швидко. 25 лютого для вінчання на царство себе, дорогого, Віктор Федорович покликав російського Патріарха Кирила. Стало ще більш очевидно, що Москва для Януковича не лише третій Рим, але й другий Єрусалим, і всі дороги, як він сам сказав, ведуть до Москви – і от Лавра від діалогу з УПЦ КП, який мав би відбуватися за власним українським сценарієм, переходить до розробленого в Москві плану "противодействия". Уже через місяць після інавгурації Януковича в Києво-Печерській Лаврі пройшов всесоюзний зліт борців із Патріархом Філаретом. Якщо говорити офіційною мовою, відбулося засідання комісії Міжсоборної Присутності з питань протидії церковним розколам та їх подолання. Високий московський гість, "высокопреосвященный митрополит Волоколамский Илларион, заместитель председателя комиссии в своем слове отметил, что в настоящее время в Украине складывается благоприятная ситуация для преодоления раскола: уходят в прошлое те политические причины, которые обусловили его распространение". *** Однак, в УПЦ КП на результати засідання комісії поглянули більш оптимістично. Із заяви прес-центру Київської Патріархії 1. Митрополит Володимир у своєму слові на прикладі статистики зареєстрованих в Україні парафій Київського і Московського Патріархатів спробував показати реальний масштаб церковного розділення. Чи не вперше було визнано, що поза підпорядкуванням Московському Патріархату в Україні перебуває така кількість православних, яка є більшою за чисельність деяких Помісних Церков. Від себе можемо додати, що в умовах відсутності фіксованого членства в парафіях і ліберального законодавства, статистика зареєстрованих державою парафіяльних статутів відображає стан справ лише частково і умовно. Насправді більш відповідну картину змальовують дані різних соціологічних опитувань, які дають приблизно однакові цифри – понад 30% жителів України відносять себе до Київського Патріархату, а близько 20% – до УПЦ (МП). Якщо спиратися на ці дані, то Київський Патріархат вже зараз не просто більший за деякі Помісні Церкви, а є однією з найбільших Церков Вселенського Православ'я. 2. Митрополит Володимир критично оцінює позицію самозадоволеної заспокоєності, яка притаманна окремим діячам УПЦ (МП). На відміну від тих, хто вважає, що на "розкольників" не слід взагалі звертати уваги, як на незначне явище, митрополит Володимир закликає активно діяти в напрямку подолання розділення Української Церкви, при чому діяти в дусі християнської любові та турботи про ближніх. 3. Зміст виступу митрополита Володимира підводить до думки, що обраний раніше шлях до діалогу між УПЦ (МП) і Київським Патріархатом є логічним продовженням ініціатив Патріарха Кирила щодо подолання церковного розділення, а тому не повинен викликати в Московському Патріархаті заперечення. Слід зазначити, що в цьому контексті саме утворення комісії Міжсоборної присутності розцінюється, як відповідь на ініціативи, висловлені на передсоборній нараді УПЦ в січні 2009 р. Йдеться саме про ті ініціативи, офіційне схвалення яких було заблоковане групою митрополита Агафангела. ІІІ. Деякі прогресивні моменти є і у позиції, висловленій головою ВЗЦЗ МП митрополитом Іларіоном. 1. Фактично він визнає, що практика прийняття до Московського Патріархату охрещених в Київському Патріархаті через звершення над ними "повторного хрещення" є принизливою і є перешкодою на шляху подолання церковного розділення. 2. Також він теоретично визнає можливою практику прийняття охрещених в Київському Патріархаті до спілкування з Московським Патріархатом і без "перехрещення". Те, що Київський Патріархат не раз вже звертався до Московського Патріархату з вимогою припинити антиканонічну практику "повторних хрещень", зовсім не означає, що в УПЦ КП нібито є багато бажаючих перейти до УПЦ (МП), яких від цього нібито стримує лише така практика. Київський Патріархат не має жодних сумнівів у тому, що звершувані в ньому таїнства є благодатними і спасительними. Тому припинення практики "повторних хрещень" більше потрібно не нам, а Московському Патріархату. Ми турбуємося про тих нерозумних єпископів і священників, а також несвідомих мирян, які, піддаючись пропаганді, тяжко грішать проти Церкви, Символу віри і канонів, звершуючи "хрещення" над вже охрещеними. Ті, хто відкидають таїнства, звершені у Київському Патріархаті, насправді відкидають не нашу Помісну Церкву, а Духа Святого, який реально діє у цих таїнствах. Тому "повторні хрещення", "повторні рукоположення" та інші подібні дії є тяжким гріхом, який лягає на душі як тих, хто його чинить, так і тих, хто до цього спонукає. Нагадувати про це – наш обов'язок братньої любові. Слід також розуміти, що практика "повторних хрещень" рано чи пізно стане на шляху продовження діалогу, адже вона показує, що зараз до Київського Патріархату в Московському дехто ставиться не як до братів у вірі, а як до атеїстів, язичників чи іновірців. Діалог у таких умовах явно буде неможливий і безперспективний. Окрім позитивних моментів у позиції митрополита Іларіона слід відзначити й ті пункти, з якими категорично не можна погодитися – детальніше можна прочитати тут. Слід нагадати, що всі заходи Московського Патріархату, спрямовані на знищення Київського Патріархату, виявилися безуспішними. Його не зруйнували ані беззаконні "позбавлення сану", ані відступники, приваблені обіцянками посад і санів, ані вороже налаштовані можновладці, ані накладена у 1997 р. беззаконна "анафема", ані штучна зовнішня ізоляція від спілкування з іншими Помісними Церквами, ані масова пропаганда, здійснювана проти нашої Помісної Церкви всіма можливими засобами. Тому в Московській патріархії мають зрозуміти – Київський Патріархат буде існувати в Україні доти, доки наша держава є незалежною. Він буде існувати навіть і без цього, як у вигнанні та в підпіллі існувала протягом ХХ ст. УАПЦ. Для ієрархів Московського Патріархату настав час нарешті позбутися самоомани, а на проблеми Церкви в Україні почати дивитися тверезо і об'єктивно. Ми глибоко переконані – Православна Українська Церква ніколи не об'єднається навколо Москви. Єдиний центр, навколо якого можливе об'єднання – це Київ. Підсумовуючи все викладене, можемо зробити висновок, що в УПЦ (МП) краще розуміють реальний стан справ в Україні, аніж в Московській патріархії, яка ще продовжує себе тішити марними сподіваннями. Разом з тим як у Московській патріархії, так і у Київській митрополії усвідомлюють, що шлях ігнорування Київського Патріархату, яким йшла РПЦ протягом багатьох років – хибний і безперспективний, бо він не веде до подолання церковного розділення, а лише поглиблює його. Все це дає підстави до обережного оптимізму щодо перспектив подальшої підготовки до діалогу. Щонайменше – ця підготовка не припиниться і від її учасників можна очікувати на конструктивну й плідну роботу". |
|
| ||||