|
||
Без Львова Україна стала б Білорусією, – Аскольд Лозинський
Його погляди цікаві не лише тому, що він здатен оцінювати ззовні, з перспективи, але й тому, що у своїх судженнях він чесний і принциповий. Про стан розвитку демократії в Україні, проблеми становлення національної свідомості, стосунки з Росією, стан українських діаспорних громад у світі читайте в інтерв'ю із Аскольдом Лозинським. - Пане Аскольде, як Ви оцінюєте розвиток демократії в Україні в останні два роки: перипетії між БНУНС, БЮТ та ПР, дострокові вибори парламенту, бажання змінити Конституцію тощо? - У більшості оцінюю як нормальні демократичні процеси. Потреба міняти Конституцію - теж нормальна у демократичному суспільстві, хоча я не вважаю, що потрібні ґрунтовні зміни. Проблема у людях, а не у параграфах. Менш позитивно сприймаю конфлікт між Президентом і БЮТ, бо вважаю його виключно амбіційним. Тривожить мене, що мало думають про людей. На мою думку, вина у цьому з обох сторін. Для мене найменш зрозумілою є поведінка голови Секретаріату Президента, включно з особистою корупцією, призначення секретаря РНБО на такий відповідальний пост, коли вона (Раїса Богатирьова - ZAXID.NET) немає до того найменших даних. Тривожать наслідки цього призначення. - Частина політологів стверджує, що сьогодні питання гуманітарної сфери є дуже актуальними для обговорення між президентами України та Росії. Як слід вибудовувати стосунки з Росією сьогодні? - Треба обстоювати власну правду, виходячи з того, що між нами не так були непорозуміння, як поневолення зі сторони східного сусіда. Коли Росія бажає мати добрі стосунки, треба шанувати історію, мову і культури України. Це має відношення до Голодомору, до ОУН-УПА, до прав національної української меншини в Росії. Прямо образливо говорити про спільне відзначення в минулому році річниці Переяслава чи в 2009 році - Полтави. Якщо хочете відзначати наші конфлікти, давайте відзначати Конотоп, чиє 350-ліття буде у 2009 році. У міжнародних відносинах, щодо НАТО ми встановлюємо власний курс. Врешті, наш Президент повинен на таких зустрічах розмовляти українською мовою. - Як Ви оцінюєте інцидент, коли Євразійський Союз Молоді зганьбив українську національну символіку на Говерлі? Чи достатньою є реакція українців на це, української держави? Якщо - ні, то що мала б вона зробити? - Такі хуліганські антиукраїнські виступи відбуваються, бо держава це дозволяє. Україна - держава верховенства права і демократії. Це означає, що закон треба застосовувати і притягати винних до кримінальної відповідальності. В Україні дуже часто дозволяється на антидержавні, антиукраїнські виступи. П'ята колона діє відкрито, і тому такі наслідки. Треба розрізняти свободу слова і виступи, скеровані, щоб повалити державу. - У середовищі галицький інтелектуалів поширюється думка про те, що яскраві акції вшанування пам'яті героїв національно-визвольних змагань початку ХХ століття шкодять репутації України, як держави, що прагне до євроінтеграції. Як Ви оцінюєте таку позицію автора? - Оціную як рабство. Всі держави Євросоюзу від Франції, як одної із засновників, до Польщі, як одної із найновіших членів, уміють шанувати своїх героїв далеко краще, як ми. - Наскільки близькою/далекою, з Вашого погляду, Україна є сьогодні до Заходу? - Україна є близькою своїми природними багатствами і можливостями. Проте у неї бракує відповідної влади, тобто такої, яка піклувалася би народом та розвитком можливостей, захистом власного виробника, а тим більше - власного споживача. - Чи достатньо зроблено Україною в останні роки для визнання Голодомору 1932-33 років? - Україна щойно починає діяти у цьому відношенню і в більшості завдяки завзятості сьогоднішнього Президента. Проведено резолюцію у ВРУ, відкрились архіви, друкуються документи і наукові праці. Через посольства впливається на інші держави. Але ясно, що навіть сьогодні робиться замало. Є надія, що до жовтня 2008 року буде побудована свічка-пам'ятник в Києві. А мав стояти цілий меморіал включно з музеєм. - Що вдалося у цьому напрямку зробити Світовому Конгресу Українців? - СКУ створив Міжнародний комітет Голодомору спільно з Секретарятом Президента України. Ми працюємо з посольствами над резолюціями в чужих державах, а з Постійним представництвом України - над визнанням в ООН. Фактично, якби ми не турбували Секретаріат Президента, а також Київську міську державну адміністрацію, то ледве чи будувався би пам'ятник. - Що планує робити СКУ у рамках відзначення 75-річчя Голодомору? - Майже в кожній країні, де є українська громада, відбуватимуться цілорічні відзначення. Хочемо з'єднати українців цілого світу невгасимим вогнем. Ми плануємо центрально відзначити подію у кожній країні, де є українська громада, з участю владних осіб даної країни. Побудувати пам'ятники, там, де це можливо і важливо, наприклад у Вашингтоні. Впровадити освітні програми в школах у країнах, де живемо, влаштувати виставки, опублікувати чужими, зокрема англійською, мовами документацію. - Які ще визначні події відзначатиме СКУ, і в який спосіб? - У цьому році, крім Голодомору, відзначаємо трьохсотліття Батуринської трагедії, дев'яностоліття визвольних змагань та проголошення незалежності 1918 року, сімдесятиліття трагічної смерті полковника Євгена Коновальця. Також 20-22 серпня цього року в Києві відбуватиметься ІХ Конгрес СКУ. - Яке становище української діаспори в Північній та Латинській Америці, Європі? Де діаспора сильна, а де - слабка? Чого потребує? - Північна Америка, Австралія і частково Західна Європа - Велика Британія, Франція - багаті на фінанси і людей, але діаспора там доволі асимільована. Хотілося б бачити більшу активність покоління, яке родилось і виростало там, а також від понад чверть мільйона новоприбулих. Асиміляційні процеси щодо мови і культури, крім фольклору, зробили своє. Потрібна зовсім нова програма виховання молоді, що народилася там, де проживає, адже батьки між собою дуже часто розмовляють англійською. Треба при цьому користуватися знанням і досвідом новоприбулих фахових сил. Впливи на урядових чинників незадовільні через ізоляційні позиції, з одного боку, та русофільські, з другого. Бразилія, Аргентина і Парагвай подібно асимільовані, до того ж не мають таких фінансових спроможностей і припливу нової хвилі. Ситуація у нових громадах Західної Європи, де фактично колись громада була незначна, наприклад в Італії, Іспанії, Португалії, Греції, - відмінна. Вони потребують фінансової допомоги і досвіду для розбудови структури сталого перебування, церкви, фінансових інституцій тощо. - Україна для діаспори й діаспора для України: чи є взаємність у цих стосунках? - Я можу говорити зі сторони діаспори, яка Україною дорожить і живе кожною подією, радіє всім успіхам та переживає невдачі і заслужено критикує. Також можу сказати, що відношення України до діаспори сьогодні краще. Двадцять мільйонів українців проживає поза Україною, майже чверть ВВП України походить від її діаспори. - Чи бували Ви у Львові? Яке особисте враження від міста отримали? - Гарне місто, багато історії, культури, переживань. Одначе треба його відбудувати. - Чи відповідає Львів реальний статусу регіональної столиці Західної України? - Так, Західна Україна є національним П'ємонтом цілої України, а Львів - її центр. Без Західної України та історичних процесів, що починались там, Україна сьогодні могла би виглядати як Білорусь. - Наскільки обґрунтовані, з Вашого погляду, закиди про шовіністичність Львова, зокрема до всього російського? Чи є це негативним міфом? Що, на Вашу думку, допомогло б нейтралізувати цей міф? - Закиди безпідставні і зроблені тенденційно. Мабуть, хотіли б, щоб Львів розмовляв російською мовою. Нейтралізовувати цей міф не потрібно. Треба відкрито казати, що Львів - місто українське. |
|
| ||||